“А м’ясо у каструлі розтануло”. Як перевіряли колонію у Коростені

03.03.2017

Мін’юст відкриває двері колоній. Два місяці новий заступник міністра Денис Чернишов їздить з інспекцією у виправні заклади.

Десь результати задовільні, а десь – катастрофа і просто звільненням керівництва не обійтися.

Наприклад, колонію в Березані (за Борисполем) законсервують через невідповідність умов утримання, а в’язнів переведуть до інших виправних закладів.

До перевірок Мін’юст вирішив залучати і журналістів. Обіцяє щотижня їздити з раптовим візитом до колоній і брати з собою медійників.

На першу публічну перевірку з комісією поїхала “Українська правда. Життя”.

Третя ночі. Київ. Ми чекаємо на комісію і досі не знаємо, куди поїдемо. Адресу тримають у таємниці навіть для “своїх” – щоб “по дружбі” не попередили заздалегідь.

За документами ми їдемо в Дніпропетровську область, а насправді – в Житомирську.

Шоста ранку. Місто Коростень, колонія середнього режиму №71. Тут відбувають покарання чоловіки, ув’язнені вже не вперше.

Колонія середнього режиму №71. Тут відбувають покарання чоловіки, ув’язнені вже не вперше

Працівники в’язниці розгублені і на КПП нас тримають хвилин сорок – мовляв, стільки  потрібно на оформлення документів.

Дивлячись на небокрай крізь спіралі колючого дроту над головою зустрічаємо світанок і слухаємо гімн о 6:30.

До колонії збігаються очільник закладу Олександр Нікітчук та його заступники. Важкий засув на дверях підняли – ми на території.

До колонії збігаються очільник та його заступники

РЕМОНТ ЗА ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ

6:49. Десятки сонних чоловіків мляво виходять на вулицю: чорні куртки, старий темний одяг.

“Свіжих” ув’язнених легко можна відрізнити від бувалих – за кольором обличчя. У “досвідчених” він наче крейда і великі прогалини на місці зубів.

У в’язнів за розкладом – зарядка, однак її ніхто не робить.

“Засуджені повинні виходити на зарядку, але не зобов’язані її робити”, – каже працівник колонії.

“Засуджені повинні виходити на зарядку, але не зобов’язані її робити”, – каже працівник колонії

Через відчинені вхідні двері видно, як засуджений гарячково водить мокрою шваброю по підлозі.

В одному бараку живе близько 70 ув’язнених: туляться між щільними рядами старих металевих ліжок з поношеними заплямованими матрацами.

В одному бараку живе близько 70 ув’язнених

Щільні ряди старих металевих ліжок з поношеними заплямованими матрацами

Опалення, кажуть тихенько на вухо засуджені, вмикають дві-три години на добу.

Під ліжками – шматки бруду. Серед особистих речей перевірка знаходить заточку.

А також виявляє місце, де ув’язнені, скоріш за все, виготовляли сувеніри: дерев’яна булава, недофарбовані дощечки, запах лаку і банка з фарбником на підлозі.

Директор колонії заперечує: мовляв, ці сувеніри в’язні купили – родичам переслати.

Директор колонії каже, що сувеніри в’язні купили – родичам переслати

Хоча самі засуджені тихенько розповідають, що роблять сувеніри саме для керівництва.

“За це можна получити солодке, цукерки, чай і так далі”, – шепче в’язень.

У кімнаті з умивальниками протікає кран, на підлозі – повно води, а туалети засмічені так, що в приміщенні неможливо дихати. Повсюди пліснява.

У кімнаті з умивальниками повсюди пліснява

В іншому бараку в’язні самі ведуть нас до туалету на другому поверсі. Він повністю розвалений.

“Як сюди можна ходити? І так уже півроку”, – обурюється ув’язнений Ігор Глибокий. – Адміністрація нічого не робить. На другому поверсі – 45 людей, на першому – 35. А робочих 4 дірки. На 2 поверсі крани не працюють. Вода іржава – її пити неможливо”.

На шум прибігає інший засуджений – Дмитро:

“Я тут своїми силами ремонт на поверсі зробив. Рідні привозили фарбу, усі матеріали. Мені заохочення написали. А за два тижні до дострокового мене садять в ізолятор. За що – не знаю”.

Впродовж перевірки я спілкувалась з десятком в’язнів з різних частин колонії.

Тихенько на вухо, в кутку кімнат подалі від перевірок і керівництва розповідали: адміністрація обіцяє засудженим дострокове звільнення за ремонт або фінансову винагороду.

“Дуже часто це розвод, – розповідає один з засуджених. – Спочатку родичі попередають матеріали чи гроші, а потім “зверху” до молодших по званію приходить: на того, того і того написати рапорт. Щоб заохочення анулювати і УДО не дати”.

Поки йдемо з делегацією від житлових приміщень до лазні, нас наздоганяє засуджений Ігор:

– Чому Буткевич (працівник колонії – УП.) досі працює? Його три рази ловили на взятці, – обертається до керівника закладу Олександра Нікітчука.

– Два місяці він був відсторонений, зараз справа в суді, а він на роботі.

– Так він далі бере! Обіцяє УДО…

– Засуджений, не вам вирішувати. Суд прийме рішення.

Поки йдемо з делегацією від житлових приміщень до лазні…

…наздоганяє засуджений Ігор та розповідає про корупцію

ЗУБИ ТІЛЬКИ ВИРИВАЮТЬ

В Ігоря під оком – ледь помітний синець. Каже – причина в адміністрації.

Інші в’язні теж пошепки розповідають, що до них інколи застосовують наручники, кийки чи “рукопашку”.

В той же час зізнаються, що буває і навпаки – дістається самим працівникам в’язниці від засуджених.

У колонії працює медпункт. Можна зробити флюорографію.

Стоматологічне крісло є. Кажуть, що можна навіть полікувати зуби. Однак у самому журналі лікаря з дивовижною точністю повторюються два записи: виривання зуба і процедура після його видалення.

Стоматологічне крісло є. Кажуть, що можна навіть полікувати зуби, однак їх там тільки рвуть

Медикаментів, кажуть в’язні, теж не вистачає:

“Приходиш до лікаря: “Живіт болить”, а він тобі – анальгін. Приходиш – голова болить, а він тобі – знову анальгін. Ліки передають з дому”.

Медикаментів, кажуть в’язні, теж не вистачає

НЕ ПРАЦЮЄШ – ПРО ДОСТРОКОВЕ ЗАБУДЬ

В колонії є підприємство, яке мало б допомагати закладу вижити і забезпечити роботою і зарплатою в’язнів.

Установа спеціалізується на виготовленні сільгосптехніки та запасних частин до неї, виробів з чавуну та металу.

Установа спеціалізується на виготовленні сільгосптехніки та запасних частин до неї

Однак нині у виправному закладі офіційно працює лише 62 людини.

Негласно деякі в’язні кажуть, що інша частина засуджених гарує незаконно.

Одна з причин – відсутність документів. Це люди, які прийшли до колонії уже без паспорта.

“Я 7 років паспорта добиваюсь, – підбігає до замміністра старенький засуджений Юрій. – Куди я тільки не писав… По кругу посилають. От мене викинуть на вулицю, а я без паспорта. А пенсію як отримаю? Когось по голові бити, щоб сюди вернутися?”

“Він не може отримати паспорт, бо не може підтвердити, що з 1991-го року був на території України”, – перебиває дідуся директор Нікітчук. – Коли звільниться, піде зареєструється, отримає громадянство і тоді паспорт”.

Нині у колонії в Коростені, за словами керівництва, близько 140 засуджених без паспортів.

Наприклад, кочегар – 55-річний чоловік, відбуває дванадцяту “ходку” – по колоніях кочує уже 35 років:

“Жизнь така, – розповідає. – Ви мені грошей не дасте, а з судимостями на роботу не беруть. От і приходиться воровать і отнімать”.

55-річний кочегар відбуває дванадцяту “ходку”

Він працює у котельні, але зарплати не отримує.

– На стажуванні, – пояснює директор виправного закладу. – Ми ще не маємо права працевлаштовувати. Паспорт йому вже зробили, робимо код.

– Ви ж казали, що він на ставці, – перебиває член комісії.

– Ви не ловіть на словах. Одна людина звільняється, він піде на її місце.

– А це, я так розумію, пожежний щит, – стукає по червоній великій коробці інший працівник Мін’юсту. Відчиняє дверцята, а там замість вогнегасника – тряпки і старе відро.

Працевлаштовані засуджені, з якими вдалось поговорити особисто, стверджують, що не знають своєї зарплати і поняття не мають, скільки лежить у них на рахунках.

Справа у тому, що готівка у колонії заборонена, кошти мають нараховувати на особовий рахунок. Один з в’язнів каже, що після усіх відрахувань отримує пачку чаю.

Інший – що зарплата не так уже й потрібна порівняно з обіцянкою керівництва написати хорошу характеристику для дострокового звільнення.

“Якщо не будеш працювати – про дострокове можеш забути”, – каже ув’язнений. – І ще треба написати відмову від грошей за роботу. Це є і способом тиску. Типу не хочеш чогось робити чи починаєш виступати – можеш лишитись без роботи. Нема роботи – нема УДО”.

“Якщо не будеш працювати – про дострокове можеш забути”, – каже ув’язнений

Бажання вийти швидше настільки сильне, що засуджені працюють у величезних старих приміщеннях з дірявим дахом і мінусовою температурою.

Уже зовсім пошепки деякі в’язні кажуть, що з виробничих цехів повивозили метал і обладнання.

На складі, де виготовляють армійські ліжка на замовлення Міноборони, зварює деталі лише один чоловік.

Де поділись всі інші, що зазвичай з ним працюють – не знає:

“Сподіваюсь, додому скоро пустять…”

На складі, де виготовляють армійські ліжка на замовлення Міноборони, зварює деталі лише один чоловік

“Сподіваюсь, додому скоро пустять…“, – каже ув`язнений

10 ГРАМІВ КАРТОПЛІ НА ДОБУ

Кухня – велике приміщення з сирими мокрими стінами і собачим холодом всередині. Кухарі видають засудженим кашу і шмат хліба.

“Які котлети, про що ви? Зварили, щоб з голоду не вмерли, і все. Зранку чай, каша. В обід – суп, каша, і ввечері – каша. Додають якоїсь піджарки, салату – квашена капуста, пересолені огірки чи недосолені кабачки”, – сміється ув’язнений Ілля.

Кухарі видають засудженим кашу і шмат хліба

Кухня – велике приміщення з сирими мокрими стінами і собачим холодом всередині

У холодильнику – заморожена риба з етикеткою “березень 2016 року”, хоча за правилами рибу повинні зберігати не довше восьми місяців.

Там же – тазик з курячими кістками вперемішку зі шкірою. Адміністрація колонії називає це повноцінною куркою, “просто вже звареною“.

Просимо підняти кришку на казані, де готується м’ясо для обіду 685 засуджених. В казані плавають ті ж кістки і шкіра.

Просимо підняти кришку на казані, де готується м’ясо для обіду 685 засуджених. В казані плавають ті ж кістки і шкіра

– А де філе?

– Розтануло, – відповідає працівник колонії.

– А котлети, відбивні є у раціоні?

– Немає.

– Чому?

– Таке постачання. Риба і курка подається централізовано.

Інших видів м’яса, крім курятини, у виправному закладі не буває. На складі зберігають повноцінні тушки. Як філе “розварюється” під час приготування – загадка.

Інших видів м’яса, крім курятини, у виправному закладі не буває

За словами працівниці складу, вони витрачають 6-7 кілограмів картоплі на добу – на 700 в’язнів. Це по 10 грамів на особу.

На складі – прогнила, покрита пліснявою морква.

На складі – прогнила, покрита пліснявою морква

За словами Мін’юсту, там занизька температура збереження овочів. Делегація впродовж трьох годин тестує служби колонії на знання стандартів, які повинні дотримуватись у виправному закладі.

Десята ранку. Перевірка завершується. Заступник міністра підбиває підсумки:

Та іде на зустріч з колективом колонії.

Тим часом до в’язниці, зігнувшись, чимчикує старша пані в хустині. За її плечима – важка дорожня сумка, під вагою якої вона гнеться майже вдвоє.

Її звати Марія. Раз на місяць привозить якнайбільше продуктів сину, якому залишилось тут сидіти ще три роки:

“Готую, доню, і несу, скільки можу, бо тут баландою годують. А що дитя має їсти?” – витирає сльози з синіх очей, закидає напрацьованими руками сумку на плечі і йде до віконечка для передач.

У понеділок, 27 лютого, за підсумками перевірки директора колонії звільнили.

Ірина Андрейців

Дмитро Ларін, фото

Джерело/