Міфи та легенди українського громадянства
22.04.2019
Українці, як на мене, нація із феноменально короткою політичною пам’яттю та з дуже довірливими серцями. Ми віримо обіцянкам політиків, віримо всьому, що розповідають з екранів телевізорів, часто не перевіряючи відповідну інформацію, та не розуміючи, що це може бути маніпуляція чи відверта брехня.
І те, що громадянам України нібито заборонено мати громадянство іншої держави, є одним із моїх улюблених міфів. А коли кажеш, що в Україні немає законодавчої заборони мати громадянство іншої країни, люди по-дитячому дивуються цій інформації.
Висловлювання “колег” та експертів про те, що громадяни України не мають законного права мати громадянство іншої держави, змушує мене сумніватись в тому, що я конституціоналіст, та знову і знову повертатись до цієї теми.
Свого часу президент вніс законопроект, який мав погіршити ситуацію для окремих осіб, які мають два паспорти. Проте дана ініціатива не була винесена на розгляд Верховної Ради.
В Україні існує єдине громадянство, так записано у статті 4 Конституції України. І ця фраза є залізобетонним аргументом для осіб, які стверджують, що громадяни України не мають права бути громадянином іншої держави.
Прошу, зрозумійте той факт, що Конституція не є (і не повинна бути) детальною інструкцією, та визначає лише базові принципи, які деталізуються у законодавстві України.
Так і питання громадянства деталізуються у відповідному профільному законі (закон України “Про громадянство України”), який пояснює вищезгаданий конституційний принцип як наявність громадянства лише держави Україна та неможливість існування громадянства, наприклад, Київської, Херсонської чи Чернівецької областей.
Більше того, вищезгаданий законодавчий акт допускає наявність у громадянина України громадянства іншої держави. Просто Україна, у відносинах з такою особою, буде сприймати її лише як громадянина України.
Я чув багато тверджень, від “батьків” Конституції України, які заперечують можливість отримання громадянства іншої держави, та наголошують, що вони, коли писали Конституцію, нібито мали на увазі інше. А тепер закон викривлює їхній тодішній задум.
Панове! Ви серйозно? А чого ж мовчите? Це ж викривлення “конституційного задуму” чи “духу Конституції”, як деякі люблять казати. Ні? Тиша? Тоді – вибачайте!
І допоки не змінили чи не скасували відповідні положення закону України “Про громадянство України”, ваші доводи лишаються лише словами та виправданнями. “Dura lex, sed lex”, як юристи люблять казати.
Добра воля
Громадянину України заборонено добровільно отримувати громадянство іншої держави.
Так, відповідно до положень статті 19 закону України “Про громадянство України”, громадянин України може втратити громадянство у разі добровільного отримання громадянства іншої держави.
По-перше, може (!), а не втрачає автоматично. Адже остаточне рішення приймає особисто президент України.
По-друге, головною умовою настання відповідних ризиків втратити громадянство України є добровільність набуття громадянства іншої держави.
Добровільно – це якщо ви вчинили будь-які дії, що мають на меті отримання громадянства іншої держави.
Тобто ви прийшли до відповідної іноземної державної установи та, наприклад, написали заяву про бажання отримати іноземне громадянство.
Головне в такій ситуації – мета, яка має бути направлена на отримання іноземного громадянства.
Якщо ж ви не мали на меті отримання громадянства іншої країни, але автоматично його отримали, відповідно до законодавства іншої держави, то Україна не має нічого проти.
Є чотири умови, коли законодавство України не вважає отримання іноземного громадянства добровільним.
Україна не проти вашого другого громадянства, якщо:
1.Ви отримали громадянство іншої держави за народженням. У законодавстві багатьох держав існують норми, що дитина автоматично отримує громадянство іншої держави, якщо один з батьків є громадянином такої держави.
Найцікавіше, що Україна також “роздає” громадянство всім, хто народився від громадянина України. Також, якщо дитина може отримати громадянство тієї країни, де вона фактично народилась.
2.Якщо громадянина України усиновили громадяни іншої держави і громадянство було надано автоматично.
3.Якщо ви одружились з іноземцем і отримали іноземне громадянство.
4.Якщо повнолітня особа отримала громадянство іноземної держави внаслідок інших причин, які передбачають отримання громадянства іншої держави, відповідно до законодавства такої держави.
Такими причинами можуть бути купівля нерухомості чи бізнес в іншій державі. Але у таких випадках, громадянин України не повинен отримувати паспорт такої держави.
Як ми бачимо, ці всі випадки стосуються пасивного отримання громадянства, де воно надається автоматично або в подарунок.
Інше питання, отримання громадянства України іноземцями, без відмови від іншого громадянства.
Це питання стало досить актуальним, коли громадян інших держав почали запрошувати на посади у “вищий ешелон” української влади.
Якщо проаналізувати положення закону України “Про громадянство України”, то ми побачимо, що існує певний перелік підстав для набуття громадянства України.
Підстави набуття громадянства України за народженням, набуття громадянства дітьми чи недієздатними особами – зрозумілі, але не релевантні у ситуації з іноземними. високопосадовцями
При набутті громадянства України за територіальним походженням, прийняттям до громадянства чи у разі поновлення у громадянстві – існує вимога щодо припинення іноземного громадянства.
Отже, лишається тільки дуже розмите законодавче положення “за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України”, та особиста воля “гаранта”.
На практиці
Першим прикладом проблем з українським громадянством іноземних реформаторів було гучне позбавлення громадянства Міхеіла Саакашвілі.
Я не буду аналізувати законність чи незаконність підстав, це нехай вирішує суд.
Але в контексті того, що колишній президент Грузії став особою без громадянства, я хотів би нагадати, що одним із важливих принципів міжнародного та вітчизняного законодавства, яке регулює питання громадянства, є принцип запобігання виникненню випадків без громадянства, що є зобов’язанням України за Європейською конвенцією про громадянство та іншими актами.
Тобто Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання уникати дій, які можуть призвести до того, що особа стане апатридом (особою без громадянства).
Інша цікава, як на мене, справа – позов Ігоря Мосійчука до виконуючої обов’язки міністра охорони здоров’я Уляни Супрун.
Тому коли я почув, що суд відсторонив пані Супрун від виконання обов’язків через подвійне громадянство, я поставився до того дуже скептично, адже немає заборони заступнику міністра мати громадянство іншої держави.
Відповідно до закону України “Про державну службу”, заборона державним службовцям мати громадянство іншої держави не поширюється на “топ” чиновників, таких як президент, глава Адміністрації президента, члени Кабінету міністрів та їхні заступники, судді та інші “топи”.
Що стосується президента та суддів, то цим особам забороняється мати громадянство іншої держави, на підставі Конституції (стаття 126) та закону України “Про вибори президента України” (стаття 52), відповідно.
А от щодо міністрів та їхніх заступників, закон України “Про Кабінет міністрів України” такої заборони не містить.
В законах України “Про статус народного депутата України” та “Про вибори народних депутатів України” я також не знайшов відповідних заборон.
От і робіть тепер відповідні висновки.
Інше питання, чи не порушила пані Супрун вимоги закону України “Про громадянство України” щодо обов’язку припинити іноземне громадянство.
Але ми не знаємо підстави надання пані Супрун громадянства України та і рішення про позбавлення її громадянства має прийняти президент, який заявив, що повністю її підтримує.
Як ви вже зрозуміли, не існує абсолютної заборони для громадян України мати громадянство іншої держави. Та не все так однозначно з українськими “небожителями” політичного та державного олімпу.
На моє глибоке переконання, вони і не дуже то хочуть розвінчувати цей міф. Та це і не дивно, адже для них головне, щоб подвійного громадянства не було у простих людей, а от про себе вони завжди подбають.
Сергій Панасюк
