Другий відбір суддів до нового Верховного Суду: старі та нові проблеми
17.04.2019
Найближчим часом Президент України має призначити нових суддів Верховного Суду. У серпні минулого року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі – ВККС) оголосила конкурс на доукомплектування Верховного Суду новими 78 суддями. Це другий конкурс до нового Верховного Суду. Раніше Президент України призначив 118 суддів за результатами конкурсу, що відбувся у 2016-2017 роках. Тодішній відбір мав низку серйозних вад, які не давали впевненості у його чесності.
Чи вдалося подолати ці вади чи на них наклалися нові проблеми? Як вплинув новий відбір на залучення науковців та адвокатів до складу нового Верховного Суду? Про це у нашій статті.
«Безпрецедентна прозорість»
ВККС постійно наголошує на тому, що конкурси до Верховного Суду були безпрецедентно прозорими. На перший погляд, усе відбувається максимально відкрито: публікувалися досьє кандидатів, результати іспитів, а за співбесідами з кандидатами можна спостерігати онлайн. Проте найважливіші етапи обох конкурсів так і залишилися «за кадром».
Під час конкурсу кандидат може набрати 1000 балів. Для цього він проходить тестування на знання законодавства, за що може отримати максимум 90 балів, пише проект судового рішення (120 балів), проходить психологічне тестування та співбесіду з членами Комісії (790 балів). Лише тести на знання законодавства перевіряються технічними засобами. Решту балів ВККС виставляє на власний розсуд.
При цьому не публікуються ані написані кандидатами проекти судових рішень, щоб була можливість їх порівняти, ані виставлені за них бали кожним із членів Комісії. Єдина гарантія об’єктивності оцінювання практичних робіт – те, що їх перевіряють як анонімні – начебто члени ВККС не знають, чию роботу перевіряють. Хоча й ця гарантія хитка, оскільки засоби для декодування робіт цілком у розпорядженні Комісії.
Розподіл решти 790 балів взагалі знаходиться поза межами будь-якого контролю чи перевірки. Адже Комісія жодним чином не мотивує виставлення тих чи тих балів та не публікує ані оцінки кожного члена Комісії, ані те, які бали вони виставили за кожним із критеріїв.
Отже, визначення остаточних результатів конкурсу було в цілковитій залежності від розсуду членів ВККС. І саме процес застосування цього розсуду був найбільш таємничим, що ставить під сумнів усю прозорість конкурсу. Жодних зрушень у бік його «розсекречення» під час другого конкурсу до Верховного Суду так і не відбулося.
«Вмотивовані рішення»
Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Комісії про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя має бути вмотивованим.
Як і під час першого, так і під час другого конкурсу до Верховного Суду ВККС мотивувала свої рішення щодо переможців конкурсу тільки балами, не пояснюючи звідки вони взялися.
Під час другого конкурсу змінився спосіб мотивування рішень Комісії щодо кандидатів, які отримали негативний висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД). Причому в гірший бік. Якщо під час першого конкурсу рівень обґрунтованості мотивувальної частини рішення залежав від члена Комісії – доповідача (порівняйте, наприклад, обґрунтування рішень ВККС щодо кандидатів Лариси Мороз та Галини Мостової), то в межах другого конкурсу ВККС уніфікувала підходи до мотивування рішень.
Так, усі рішення Комісії, у яких відхилено висновок ГРД, побудовані за такою послідовністю:
– виклад висновку ГРД в узагальненому вигляді;
– опис наданих кандидатом пояснень;
– твердження колегії Комісії про те, що вона «…не вбачає підстав для оцінювання кандидата за критеріями професійної етики та доброчесності у 0 балів» (див., наприклад, рішення колегії ВККС щодо Ігоря Бенедисюка);
– твердження Комісії в пленарному складі, що колегія прийняла «обґрунтоване рішення» (див. пленарне рішення ВККС про Ігоря Бенедисюка).
При цьому Комісія не дає свою оцінку ані твердженням ГРД, ані поясненням кандидата, а просто ховається за шаблонною фразою. Такі «аргументи» ВККС породжують парадоксальну ситуацію, за якою і пояснення кандидата визнаються нібито переконливими, і висновок не визнається необґрунтованим або помилковим у тій чи іншій частині. До речі, міжнародні експерти у своєму звіті «Відбір та оцінювання суддів в Україні» наголошували на тому, що ВККС повинна завжди виносити вмотивовані рішення, а особливо тоді, коли призначає кандидата, який отримав негативний висновок ГРД. Однак цю рекомендацію Комісія проігнорувала.
Під час першого конкурсу до Верховного Суду ВККС врахувала лише 38% негативних висновків ГРД щодо кандидатів до Верховного Суду. Під час другого конкурсу формально ситуація суттєво покращилась – думка Комісії збіглася із 55% висновків представників громадськості.
Однак оголошення переможців конкурсу показало – вага висновків ГРД залишилася практично на такому ж рівні, що й під час першого конкурсу. Так, якщо під час першого конкурсу ВККС рекомендувала призначити на посади суддів Верховного Суду 30 осіб, що отримали негативні висновки ГРД (25 %), то під час другого конкурсу – 16 (21%), тобто майже такий самий відсоток.
У новому конкурсі до Верховного Суду ВККС практично відмовилася від мотивування своїх рішень щодо «успішних» кандидатів, зокрема в частині незгоди з висновками ГРД, розуміючи, що ці рішення неможливо оскаржити в суді. При цьому не менше 20% рекомендованих до призначення кандидатів – з фактами, які дискредитують їх.
«Свої» переможці конкурсу
Однією з помітних особливостей цього конкурсу стало те, що в ньому брали участь аж п’ятеро членів Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) – конституційного органу, який розглядає кандидатури переможців та має право їх відхилити. Окрім того, брали участь й інші близькі до членів ВККС особи (зокрема, Максим Тітов – син члена Комісії Юрія Тітова).
У результаті члени ВРП Ігор Бенедисюк, Тетяна Малашенкова, Наталія Волковицька, Микола Гусак та син члена ВККС Максим Тітов стануть суддями Верховного Суду, попри те, що всі вони, окрім Миколи Гусака, отримали негативні висновки від ГРД.
Лише член ВРП Ігор Артеменко припинив участь у конкурсі на першому етапі, бо не склав тест. Слід віддати належне ВККС – це може бути непрямим доказом того, що принаймні в частині результатів тестування (90 балів з 1000) конкурс був чесним.
Ані ВККС, ані сама ВРП не зробили нічого, щоб спростувати будь-які сумніви в доброчесності цих посадовців. Так, ГРД затвердила висновки щодо членів ВРП Ігоря Бенедисюка, Тетяни Малашенкової, Наталії Волковицької та сина члена ВККС Максима Тітова. Однак обґрунтування рішень ВККС та ВРП щодо цих кандидатів така сама, як і щодо решти, – тобто відсутня (див. наприклад рішення ВРП щодо внесення подань про призначення суддями Верховного Суду І. Бенедисюка та Т. Малашенкової).
Не викликає довіри також і розгляд переможців конкурсу на засіданні ВРП. Хоча члени ВРП, які перемогли в конкурсі, формально не брали участі в розгляді питання щодо себе та інших переможців, однак їхня доля залежала від їхніх колег, з якими вони працюють пліч-о-пліч тривалий час. Питання в тому, наскільки такі колеги могли бути об’єктивними, – риторичне. Цього можна було б уникнути, якби рекомендації про призначення суддями Верховного Суду теперішніх членів ВРП розглядав новий склад цього органу. Тим більше, що повноваження більшості поточного складу ВРП підходять до завершення.
Просування до нового Верховного Суду чинних членів ВРП та близьких до Комісії осіб, попри серйозні зауваження до їхньої доброчесності, створює підозри в нечесності результатів конкурсу. ВККС і ВРП, не надавши жодної публічної оцінки цим зауваженням, лише зміцнили ці підозри.
«Деполітизація»
Вища рада правосуддя внесла Президентові України подання на призначення суддів Верховного Суду, що перемогли за результатами конкурсу. Мабуть, не дочиталася, що згідно з оновленою у 2016 році Конституцією Президент призначає на посаду судді, але не переводить чинних суддів з однієї посади на іншу (повноваження переводити суддів Президент втратив у жовтні минулого року).
Тобто Президент України уповноважений призначити на посаду судді Верховного Суду лише науковців та адвокатів, які перемогли на конкурсі. Натомість Вища рада правосуддя повинна перевести на посади суддів Верховного Суду переможців з числа суддів, адже вони вже є на посаді судді і складали присягу. Якщо ж Президент Петро Порошенко усупереч Конституції вдруге призначить чинних суддів на посаду судді, але вже у Верховному Суді, то це суперечитиме не лише Конституції, а і його ж тезі про те, що політичні органи усунуті від вирішення питань щодо суддівської кар’єри та впливу на долю судді.
Повторне призначення чинних суддів на посаду судді Президентом, який не має на те конституційних повноважень, замість переведення їх до Верховного Суду рішенням Вищої ради правосуддя, створить ризики для подальших суперечок щодо легітимності діяльності таких суддів у Верховному Суді.
«Оновлення»
Під час першого конкурсу до Верховного Суду призначили 118 суддів, з яких 75,4% – діючі і колишні судді, 13,6% – науковці, трохи більше 7,6% – адвокати та 3,4% – особи із сукупним стажем. За результатами другого конкурсу Президенту на підпис подали 75 кандидатів, з яких 69,3% – судді, 18,7% – науковці, 9,3% – адвокати та 2,7% – особи із сукупним стажем. Таким чином, найближчим часом Верховний Суд буде складатися на 73,1% із суддів, 15,5% – науковців, 8,3% – вихідців з адвокатського середовища та 3,1% – осіб із сукупним юридичним стажем.
Тобто другий конкурс майже не вплинув на співвідношення суддів, науковців та адвокатів у новому Верховному Суді – 3/4 складу цього суду й далі будуть становити вихідці із суддівського корпусу.
Висновки
Другий добір суддів до нового Верховного Суду став далеко не кращим за попередній. Органи з добору суддів не лише не винесли уроків із першого відбору, а зафіксували небажання прозоро проводити ці процедури і показувати чесний та обґрунтований результат. У питанні вмотивованості рішень зроблено крок назад. Другий добір не змінив якісно склад Верховного Суду – більшість й надалі становлять колишні судді, майже одна четверта складу отримала негативний висновок від Громадської ради доброчесності.
Автори: експерти Центру політико-правових реформ Роман Смалюк, Максим Середа, Роман Куйбіда.
