Смерть у СІЗО: історія одного підвищення

01.04.2019

Того вечора засуджений до восьми років позбавлення волі Андрій Данилюк востаннє подзвонив дружині Яні. Вони встигли поговорити менш ніж хвилину. У той час до Хмельницького СІЗО прибули десятеро працівників Замкової колонії. Андрія вивели з камери. А вже за годину швидка допомога зафіксувала його смерть.

Медична експертиза засвідчує: Андрій Данилюк помер від не менше ніж 19 ударів тупим предметом по голові. І офіційне слідство, і службова перевірка визнають, що працівники Замкової колонії Роман Франковський і Василь Мокринський застосовували до Андрія гумові кийки та наручники. Спершу суд відправив їх під домашній арешт, а потім відпустив під особисте зобов’язання. Водночас вони продовжували працювати в колонії. Це сталося менше, ніж три з половиною роки тому. А 21 січня 2019 року Василь Мокринський став в.о. начальника Замкової колонії.

У кримінальному світі Замкову колонію знають як «Білий лебідь» або «Монастир» — ще сто років тому він тут і справді був. Правозахисники ж називають колонію «Монастирем страждань» — через скарги засуджених на нелюдське поводження. У 2010 році ЄСПЛ задовольнив колективний позов засуджених, які перебували в колонії зокрема у 2001-2002 роках. Суд підтвердив, що міліцейські підрозділи МВС України (так звані «буц-команди») тренувалися проводити обшуки, під час яких били засуджених.

Через насилля з боку персоналу та нестерпні умови в’язні колонії протестують проти дій адміністрації — голодують, ріжуть вени. Зокрема, температура взимку сягає 10 градусів. Ті, хто наважується скаржитися, потерпають іще більше. Востаннє в’язні масово голодували в січні 2018 року: вони відмовлялися їсти майже два тижні, допоки суд не постановив примусово годувати дев’ятьох із них.

Десятеро «найбільш досвідчених» працівників Замкової колонії 21 жовтня 2015 року приїхали до Хмельницького СІЗО. Заступник чергового помічника начальника Замкової колонії Роман Франковський і начальник відділу нагляду та безпеки Василь Мокринський нібито прибули на підсилення для обшуку перед конвоюванням засудженого 30-річного Андрія Данилюка. За рішенням суду Андрій повинен був відбувати покарання в Сокальській колонії на Львівщині.

Разом з працівниками колонії, що мали при собі гумові кийки та газові балончики, в СІЗО прибув також співробітник пенітенціарної служби в Хмельницькій області.

Близько 17 години тодішній начальник Хмельницького СІЗО наказав вивести Андрія Данилюка з камери в кімнату обшуку перед етапуванням. Андрій вийшов без речей, у спортивних штанах, гумових капцях і футболці.

На думку слідства, співробітник Хмельницького СІЗО відвів Андрія на перший поверх і біля кімнати обшуку передав Василю Мокринському та Роману Франковському. Відтак Андрій «з метою перешкоджання етапуванню вчинив активні дії та опір»: штовхнув двері на Мокринського, вихопив кийок та намагався вдарити по голові Франковського. Це нібито змусило конвоїрів повалити засудженого на підлогу та надягти наручники. Далі, вважають слідчі, Мокринський і Франковський вивели Андрія з кімнати та відвели до службового авто, де він знепритомнів. О 18:30 його перенесли на ношах у медчастину, а за 10 хвилин працівники швидкої констатували його смерть.

У поліцію про смерть Андрія Данилюка повідомили більш ніж за півтори години — о 20:20.

За півгодини після того, як Андрія вивели з камери, до його співкамерника Володимира зайшло шестеро людей. За свідченнями чоловіка, йому заліпили скотчем рот і ніс, вивели в прогулянкові дворики босоніж, побили, а потім залишили там до опівночі. Коли Володимира повернули до камери, він дізнався, що Андрій помер.

За словами слідчого прокуратури Хмельницької області, «працівники Державної пенітенціарної служби, перебуваючи в приміщенні Хмельницького СІЗО, перевищуючи владу та свої повноваження, застосували фізичне насильство до затриманого Володимира». У рапорті начальника оперативного відділу до начальника СІЗО йдеться, що до Володимира дійсно застосували силу: «Після обшуку його було супроводжено в прогулянковий дворик, де проведено виховну бесіду».

ДЕНЬ СМЕРТІ

Остання розмова Андрія Данилюка з дружиною Яною, за її словами, тривала менш ніж хвилину. Чоловік готував вечерю та планував йти тренуватися. Відтоді його телефон не відповідав. Про етапування Андрій не попереджав. Його розподілили в колонію Львівської області ще за два роки до цього, але етапування постійно відкладали.

Яна дізналася, що з Андрієм щось сталося від засуджених — хтось зателефонував і сказав: «Він вийшов на розмову до начальника і його немає вже три години». Жінка залишила вдома сина, сіла в авто та поїхала з Кам’янця-Подільского в Хмельницький. Опівночі вона була в СІЗО.

Біля ізолятора було людно — на територію заходило багато людей. Коли Яна запитала в охоронця, що сталося з її чоловіком, він порадив приходити наступного дня. За деякий час з території виїхала машина конвою з засудженими, Яна вирішила поїхати за нею. Коли біля залізничного вокзалу авто зупинилося, жінка підійшла до конвоїра, але той сказав, що Андрія Данилюка не було в остаточному списку на конвоювання.

Яна кілька годин їздила від обласної до міської лікарні, сподіваючись почути бодай якусь інформацію. Відтак телефоном дізналася від друзів Андрія, що він у морзі. Почали дзвонити інші засуджені, вони розповіли деталі смерті чоловіка.

«Ні того дня, ні після до мене так і не вийшов начальник СІЗО, попри те що він особисто знає і мене, і мого чоловіка, — розповіла Яна. — Коли б я не приїздила, двері переді мною завжди зачинялися».

У свідоцтві про смерть її причиною назвали черепно-мозкову травму.

«Я б могла повірити, що це нещасний випадок, якщо б не бачила побите тіло свого чоловіка в морзі, — згадує жінка. — Це було страшно. Дуже страшно. Я постійно кричала, бо він був весь побитий — руки, ноги, але найбільше голова».

За даними судмедекспертизи, ушкодження голови Андрія — результат мінімум 19 ударів «тупими предметами з обмеженою поверхнею» (наприклад, кулаками, ногами, кийком). Крововиливи на вилиці мали форму ймовірно підошви взуття. Крововиливи на гомілках і сідницях, імовірно, — сліди гумового кийка, а на зап’ястях — від наручників. Також Андрія били в груди та по ногах. Експертиза свідчить, що чоловік був тверезим, не падав і не вдарявся головою.

РОЗСЛІДУВАННЯ

Василь Мокринський, підполковник внутрішньої служби працює в кримінально-виконавчій службі понад 15 років, а на посаді начальника відділу нагляду та безпеки Замкової колонії — від грудня 2013-го.

Роман Франковський — станом на 2014 рік прапорщик внутрішньої служби, служив у Миротворчому контингенті в Косово, в кримінально-виконавчій службі працює з 2005 року.

Згідно з рапортом Мокринського і Франковського, який вони надали начальнику Хмельницього СІЗО, фізичну силу та спеціальні засоби (гумовий кийок та наручники) вони застосували до Андрія Данилюка за годину до його смерті. Зробити вони це нібито тому, що чоловік чинив опір. Як доказ наводять власні травми: Франковський — забій суглоба пальця, а Мокринський — вивих плеча.

Василь Мокринський для слідчих дій здав куртку без двох гудзиків та погона іноземного зразка. Однак свідок стверджує, що того вечора на ньому була українська форма. Ні слідів крові, ні пилу чи бурду на одязі не виявили, попри те, що згідно зі свідченнями сутичка з Андрієм закінчилася на підлозі.

Одяг, який здав Франковський, належав іншому працівнику Замкової колонії — на внутрішній стороні куртки написане його прізвище. У куртки розірваний рукав і також відірваний погон.

На речах з місця події — двох наручниках та двох гумових кийках — слідчий прокуратури плям крові не виявив, хоча на посмертних фотографіях Андрія добре видно криваві рани та гематоми.

В день події в Хмельницькому СІЗО здійснювалося відеоспостереження. Жорсткий диск з відеозаписами був направлений на експертизу, однак виявилося, що він був неробочий внаслідок механічного втручання.

У травні 2016 року Романові Франковському та Василеві Мокринському повідомили про підозри в скоєнні злочину, за частиною 2 статті 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження нанесене групою осіб, що призвело до смерті) та частиною 2 статті 365 (перевищення влади або службових повноважень). Від свідчень по суті підозри, а потім і від проведення слідчих експериментів вони відмовилися.

Слідчий клопотав про запобіжний захід — тримання під вартою, але Хмельницький міськрайонний суд відправив їх під цілодобовий домашній арешт на два місяці. Франковського та Мокринського на два місяці відсторонили від виконання обов’язків у Замковій колонії, але не звільнили.

А на наступному засіданні суд відпустив їх під особисте зобов’язання.

Яна Магелат упевнена, що чоловіка вбили — за її словами Андрій знав про постачання наркотиків у СІЗО. Вона не вірить ні в те, що чоловіка мали етапувати того дня, ні що до смерті Андрія причетні лише Франковський і Мокринський.

Яна вважає, що все сталося не на першому поверсі в оглядовій кімнаті, адже чому тоді засуджені з сусідніх камер нічого не чули?

«З вікна своєї камери свідок бачив, як Андрія без наручників вели в банне приміщення. Тільки там нічого не чути. У вечір убивства засуджені телефоном сказали, що його били 10 людей, ще двоє — начальник СІЗО та Гуменний (співробітник управління пенітенціарної служби в Хмельницькій області Ігор Гуменний, — ред.) були при цьому присутні», — каже вона.

Державна пенітенціарна служба провела власну перевірку. Смерть Андрія Данилюка назвали «надзвичайною подією», а результати розслідування починають з того, що за два місяці до смерті Андрія до оперативного відділу Хмельницького СІЗО надійшла інформація, що він «виношує наміри вчинення нападу на представників установи», тому його поставили на облік як схильного до нападу. Але те, що на обшук у камеру Андрія супроводжували без наручників, також визнають.

Під час перевірки встановили, що працівники Замкової колонії Роман Франковский і Василь Мокринський у камері застосовували до Андрія Данилюка гумовий кийок і наручники. У висновку перевірки від 9 листопада 2015 року оголошується догана начальнику управління пенітенціарної служби в області, сувора догана його першому заступнику та повідомлення про неповну посадову відповідність начальнику Хмельницького СІЗО. На тому службове розслідування вважають завершеним.

Слідство.Інфо звернулося з інформаційним запитом до Василя Мокринського та Романа Франковського. У відповіді вони повідомили, що надавати коментарів не будуть: “Будь-який коментар є тиском на суд, про що вас ставимо до відома”. Телефоном Мокринський додавати нічого не став.

Яна Магелат каже, що ще на початку слідства їй погрожували невідомі.

«Я піду до кінця. Я ніколи не чула, щоб в Україні засудили тюремників за щось. Хоча мій чоловік — не перший випадок… Нехай мені віддадуть цих двох (Василя Франковського та Романа Мокринського, — ред.) і я більше нікого не чіпатиму. Я розумію, що всіх інших не посаджу», — розповідає Яна.

У липні 2016 року до Хмельницького міськрайонного суду направили обвинувальний акт. Доводів щодо причетності ще восьми працівників Замкової колонії та працівника пенітенціарної служби в області, який їх супроводжував, не знайшли. Відтоді справа ледь рухається.

21 січня 2019 року обвинувачений у справі Василь Мокринський почав виконувати обов’язки начальника Замкової виправної колонії.