Нині він голова департаменту з питань стратегічного планування Міністерства юстиції Австрії та міжнародний експерт проекту ЄС “Право-Justice”.
Тому говорили про українській досвід судової реформи, порівнюючи його з досвідом інших країн Євросоюзу. В інтерв’ю “Цензор.НЕТ” Георг Става розповів про те, чому вважає нашу систему відбору суддів унікальною, як фінансуються суди в Україні та Європі і коли варто очікувати на результати реформи.
“ОБСЯГИ ФІНАНСУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ НИЖЧІ, НІЖ У СЕРЕДНЬОМУ В ЄВРОПІ”
– Торік у жовтні Європейською комісією з питань ефективності правосуддя при Раді Європи було оприлюднено звіт “Системи правосуддя в Європі: ефективність і якість правосуддя-2018”, а в листопаді з’явився звіт “Відбір та оцінювання суддів в Україні”, який готували зокрема і ви, що свідчить про те, що ви глибоко вивчали українську систему правосуддя. Як система правосуддя в Україні корелюється з тими, які функціонують у європейських країнах? Як ви можете оцінити ефективність і якість правосуддя саме в Україні?
– У рамках своєї діяльності ця комісія зокрема збирає дані й складає порівняльні звіти щодо судових систем у різних країнах. Звичайно, глобально ситуація в українській системі відрізняється, скажімо, від Великобританії, та якщо йдеться про якісь загальні показники, наприклад, обсяг коштів, які держава інвестує в судову владу, визначення кадрових потреб, а також інших питань, то показники цілком співставні.
На мій погляд, Україну є сенс порівнювати з країнами, в яких нині відбуваються реформи, наприклад, із Польщею, з Грузією. А загалом для того, щоб провести певний порівняльний аналіз, можна скористатися сайтом Європейської комісії з питань ефективності правосуддя при Раді Європи (CEPEJ), на якому міститься інформація у відкритому доступі з відкритими даними щодо всіх країн.
– Чи варто порівнювати нас із Польщею, з огляду на те, що Європейський суд юстиції зобов’язав владу цієї країни зупинити судову реформу?
– Кажучи, що Україну й Польщу можна порівняти, я мав на увазі фактичну інформацію, цифри і показники, тобто, я не говорив про контент, про зміст, тому що звичайно порівнювати якість судових рішень неможливо, зважаючи на показники, які містяться в документах Європейської комісії з питань ефективності правосуддя при Раді Європи. Про Польщу я згадав, тому що це країна, яку можна порівняти з Україною в тому сенсі, що за територією вони схожі, це досить великі країни, в них спільна історія, а саме належність до комуністичного блоку. Але, знову ж таки, підкреслюю: зміст судових рішень не відображається в тих даних, які збирає комісія, і вони не підлягають порівнянню.
Якщо ми звернемося до практики Європейського суду з прав людини, то зможемо побачити, наскільки якісними є рішення у національних судах. Тобто наскільки це рішення було обґрунтованим, чи було дотримано процесуальні вимоги, чи враховувалися всі докази у справі, які було надано. Але все це, як я вже казав, не знаходиться у фокусі уваги комісії. Вона оцінює судову владу з інституційної точки зору, тобто, як функціонують її складові. Звертається увага на те, чи достатньо коштів виділяється на судову владу чи, можливо, забагато і деінде можна оптимізувати ресурси тощо.
– Чи достатньо, на ваш погляд, витрачають коштів на судову систему в Україні?
– Обсяги фінансування судової влади в Україні нижчі, ніж у середньому в Європі. Доцільно мабуть буде порівняти видатки на суди на душу населення. В Україні цей показник становить приблизно 5 євро 15 євроцентів на душу населення, тобто, таким є фінансування судів. По Європі середній показник – це 34 євро і 33 євроценти.
– Тобто, у нас майже у 6 разів менше…
– Так. Також важливо звертати увагу, на що саме витрачаються ці кошти, які виділяються на судову владу. Звичайно, найбільше забирає оплата праці суддів, співробітників апарату судів.
– Хоч зарплата суддів не така вже й висока. При цьому кількість суддів в Україні, за даними оприлюдненого міжнародними експертами звіту, менша за середньоєвропейську (14 проти 21 на 100 тисяч жителів). Як ви вважаєте, це стримує зміни самої системи чи ніяк на них не впливає?
– Різниця загалом невелика. Якщо говорити, наприклад, про кількість прокурорів, які також є складовою судової системи, то середньоєвропейський показник – це 11 прокурорів на 100 тисяч населення. В Україні їх у удвічі більше – 23 прокурори на 100 тисяч населення, але це цілком зрозуміла ситуація, тому що в пострадянських країнах, зокрема в Україні, прокурори виконували і продовжують виконувати ті функції, які європейським прокурорам загалом не властиві. Тому обсяги роботи прокуратури в Україні відповідно більші порівняно з Європою. Наскільки мені відомо, зараз є тенденція до передачі невластивих прокуратурі функцій іншим органам, як це відбувається в європейських країнах. І є сподівання на те, що в майбутньому кількість прокурорів також може бути знижено.
– Чи обмежені у країнах Європи судді в термінах розгляду справ? Тому що у нас окремі справи слухаються роками.
– Звичайно, у Європі існує таке поняття як строки розгляду справи, і це є невід’ємною складовою оцінки ефективності судді.
Є такий показник як відсоток розглянутих справ – відсоток від загальної кількості, яка надійшла до суду, і такий показник як термін розгляду справи. І тут слід зробити невеликий ліричний відступ, зазначивши, що для журналістів і суспільства загалом особливий інтерес становлять саме кримінальні справи. Причому чим більш резонансними є справи, тим більше до них уваги: там є те, що цікавить людей. Але насправді якщо порівняти вагу кримінальних справ з вагою цивільних і господарських, то останніх набагато більше, тому що, приміром, цивільна юрисдикція включає в себе розгляд сімейних спорів, питання про аліменти, встановлення опіки над дітьми, розлучення. Туди також включаються спори між приватними особами щодо невиконання певних контрактних зобов’язань, відшкодування завданої шкоди тощо. Тому з погляду забезпечення стабільності економіки країни загалом набагато важливіше, щоб швидко і ефективно розглядалися саме цивільні і господарські справи.
В Україні так само, як і в інших європейських країнах, відомі випадки, коли окремі справи будь-якої юрисдикції можуть розглядатися роками. Але водночас в Україні, навіть зважаючи на те, що дуже багато процесів, які автоматизовано в Європі, не є такими у ваших судах, відсоток справ, які розглядаються, становить 97%. Тобто, звичайно, необхідно прагнути 100-відсоткового розгляду, але показник 97% – це дуже непогано.
– Це дані за який період? І про які терміни йдеться?
– Це показник за 2016 рік, і відповідно покривається термін в один рік.
– Ви працювали суддею і можете говорити предметно щодо термінів. Наприклад, у Австрії суддя має розглянути справу за скільки місяців?
– Якщо коротко відповісти на ваше запитання, то ні, жодних часових обмежень судді не встановлюється, але водночас є положення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, в якій передбачено, що суддя повинен винести рішення у розумні строки, тобто так швидко, як це тільки можливо зробити. Звичайно, суддя, отримуючи справу, не може спрогнозувати, скільки часу у нього займе її розгляд, особливо коли йдеться про цивільну справу, де дуже багато залежить від сторін. Якщо сторони, наприклад, хочуть запросити 20 свідків і суддя вважає, що це відповідає їхнім інтересам, то буде запрошувати усіх. А якщо вони проживають в інших країнах і забезпечити їхню присутність на судових засіданнях складно, то відповідно розгляд справи може тривати досить довго.
– З огляду на вимоги Європейської конвенції з прав людини, можливо, варто розробити якісь середні індикативи?
– Зазвичай такі індикативні часові показники країни розробляють для себе самостійно. Наприклад, це зробила Хорватія, зараз цим займається Словенія. В Італії їх також встановили. Як правило, такі показники визначаються за допомогою суддів відповідної країни, тому що зробити це ніби ззовні, зверху досить складно, оскільки потрібно враховувати багато нюансів. Час, який витрачається на розгляд справи, залежить не лише від ефективності роботи працівників суду, але й від певних законодавчих особливостей. Наприклад якщо йдеться про Італію, то там процесуальне законодавство є досить складним, і просто в законі, в процесі написано, що між, скажімо, етапом А і Б повинно минути 3 місяці, і за цей час у процесі нічого не відбувається. Тобто, не можна порівнювати в цьому сенсі Італію з іншими країнами, де інше законодавство.
Оскільки зараз в Україні спостерігається тенденція до такого явища, як управління ефективністю в судовій системі, то можливо, такі напрацювання також будуть.
В Австрії, наприклад, були такі масштабні кримінальні справи, розгляд яких зайняв майже 10 років, тому що органам прокуратури необхідно було відстежувати грошові потоки від Багам до Ліхтенштейну і назад, при цьому деякі країни не дуже охоче співпрацювали. Окрім того, через це навіть ЄСПЛ досить так гнучко ставиться до строків розгляду справи, тобто в конвенції йдеться про те, що справу повинно бути розглянуто в належні строки, не уточнюючи цих строків. І тому в деяких справах 6 місяців – це швидко, а іноді, коли, наприклад, ідеться про домашнє насильство, то там відлік на години, і рішення повинні прийматися негайно. Тобто, там і місяць може бути визначений як занадто довгий строк.
“УЧАСТЬ ГРД – ЦЕ УНІКАЛЬНИЙ ДОСВІД НЕ ТІЛЬКИ ДЛЯ УКРАЇНИ, ЄВРОПЕЙЦІ ВІДСЛІДКОВУЮТЬ ЙОГО”
– Оцінюючи процедуру відбору суддів в Україні, ви зазначали, що вона хоч і прозора, але дуже складна. Як її можна вдосконалити?
– Складність і комплексність процедури – це не завжди недолік. З огляду на те, що в Україні, коли починалася реформа, рівень довіри громадськості до судової влади був близьким до нуля, потрібно було натиснути цю кнопку “перезавантаження”. Звичайно, коли ми говоримо про відбір суддів, завжди уявляємо собі ідеального кандидата, майже святого, який тільки однією ногою на землі стоїть, а так майже в небесах. Але що було зроблено в рамках оцієї нової для країни процедури? По-перше, було вивчено найкращий досвід, найкращі практики європейських країн, і привнесені до процесу відбору та оцінювання суддів в Україні. Йдеться насамперед про запровадження певних об’єктивних критеріїв, таких як перевірка юридичних знань, теоретичних, перевірка практичних навичок, тобто вміння складати судове рішення. Нині до процедури також входить психологічне тестування і співбесіда з кандидатом. По-друге, цікавою і надзвичайно важливою складовою є залучення громадянського суспільства. Це унікальний досвід, причому не тільки для України, але й для європейських країн.
Суспільство, яке уособлює Громадська рада доброчесності, напряму бере участь у відборі. Члени ГРД безпосередньо можуть збирати інформацію про кандидата, бути присутніми на співбесідах, можуть ставити питання. І відповідно кандидат зобов’язаний відповідати на поставлені запитання, зокрема й незручні, наприклад, про незадекларовану квартиру десь в Одесі або з приводу трьох великих автівок, якими володіє бабуся кандидата. І власне кандидат надає роз’яснення.
– На певному етапі ГРД вийшла з процедури оцінювання. Ви відслідковували цю ситуацію?
– З одного боку, ВККСУ опікується процедурою оцінювання чи відбору загалом, і членам комісії доводиться опрацьовувати велику кількість суддівських досьє. Водночас ГРД подає свої висновки, свою інформацію, і цю інформацію ВККСУ також зобов’язана опрацювати. І, знову ж таки, згідно із законом, громадянське суспільство у вигляді ГРД має право брати участь у процедурі відбору, але водночас це і їхній обов’язок. Це новий досвід, обом органам доводилося відпрацьовувати механізми взаємодії між собою, і цей процес не був простим.
Але ще раз хочу наголосити: участь ГРД – це унікальний досвід не тільки для України, європейці відслідковують його і розуміють, що така участь громадянського суспільства є дієвою. Адже в європейських країнах, де призначенням суддів займаються компетентні державні органи, часто виникають ситуації, коли громадянське суспільство висловлює певні сумніви, навіть висуває конспіраційні теорії щодо призначення кандидатів, але це робиться лише в інтернеті, на закритих форумах, і не сприяє прозорості судової влади.
У той час як в Україні, завдяки вибудуваній процедурі, представники громадянського суспільства ставлять питання суддям тут і зараз, як на весіллі в американській церкві. Тобто, якщо є якісь заперечення, то скажіть про це зараз або замовкніть навіки. І якщо з’ясовується, що у кандидата є пес, який володіє п’ятьма машинами, будь ласка, у нього є можливість це пояснити. Тому що кандидат зобов’язаний надати роз’яснення.
Окрім того, співбесіди транслюються в прямому ефірі, і всі охочі можуть подивитися.
– Реформа відбувається вже тривалий час. І люди нарікають на те, що цей процес занадто затягнувся.
– Насправді реформа відбувається досить швидко. І, мабуть, така швидкість була б неможливою в інших європейських країнах, тому що умови інші. Але попри те, що реформування відбувається значними темпами, не можна очікувати на результат негайно. На моє переконання, має минути ще років п’ять, перш, ніж люди зможуть оцінити те, що робиться.
Розумію, що українське суспільство вимагає результатів уже зараз, і ніби у спину дихає політикам, які займаються реалізацією цієї реформи. Це добре, тому що змушує країну рухатися вперед. Попереду ще багато змін, і в майбутньому – задля відновлення довіри громадськості до судової влади – доведеться докладати ще більше зусиль, але загальна мета варта, щоб зробити для цього все можливе.
Тетяна Бодня, для “Цензор.НЕТ”,
Фото: Наталія Шаромова, “Цензор.НЕТ”
