За кордоном. Чому японські пенсіонери прагнуть за грати
02.02.2019
Японію охопила хвиля “літньої злочинності” – частка злочинів, скоєних людьми старше 65 років, протягом останніх 20 років постійно зростає. Кореспондент Ед Батлер вирішив дізнатися, чому.
У спеціальному гуртожитку в Хіросімі – для злочинців, яких звільняють із в’язниці – 69-річний Тошіо Таката розповів мені, що він порушив закон через власну бідність. Він хотів десь жити безкоштовно – навіть якщо це буде за ґратами.
“Я досяг пенсійного віку, а потім у мене закінчились гроші. І я подумав – можливо, я міг би жити безкоштовно у в’язниці”, – каже він.
“Тож я взяв велосипед і поїхав до поліцейської дільниці і сказав офіцеру: “Дивіться, я його вкрав”.
План спрацював. Це був перший злочин пана Тошіо, який він скоїв у віці 62 років, але оскільки японські суди серйозно ставляться до дрібних крадіжок, цього було достатньо, щоб він отримав рік за ґратами.
Маленький, худий і сміхотливий Тошіо геть не схожий на звичного злочинця, а тим паче – на тих, хто погрожує жінкам ножами. Але після того, як його звільнили першого разу, саме це він і зробив.
“Я пішов у парк і просто погрожував їм. Я не мав наміру якось їм зашкодити. Я просто показав їм ніж, сподіваючись, що хтось із них викличе поліцію. І одна таки викликала”.
Image captionУ камері пан Тошіо показує власні малюнки
Загалом пан Тошіо провів у в’язниці половину з останніх восьми років.
Коли я питаю, чи подобається йому у в’язниці, він вказує на додатковий фінансовий бонус – пенсію йому продовжують виплачувати навіть тоді, коли він сидить за ґратами.
“Не можу сказати, що мені це подобається, але я можу там бути безкоштовно, – говорить він. – І коли я виходжу, у мене є заощаджені гроші”.
Пан Таката уособлює несподівану тенденцію у японській злочинності: у на диво законослухняному суспільств швидко росте частка злочинів, скоєних людьми після 65 років. У 1997 році на цю вікову групу припадала приблизно одна з 20 судимостей, однак через 20 років їх стало вже одна з п’яти – і ця частка набагато випереджає зростання самої кількості людей, старших за 65 років.
І, як і пан Тошіо, багато хто з цих літніх правопорушників є рецидивістами. З 2500 злочинціі у віці від 65 років, засуджених у 2016 році, більше третини мали більше п’яти судимостей.
Ще один такий приклад – пані Кейко (ім’я змінене на її прохання). Тендітна і охайна 70-річна жінка також розповідає мені, що на скоєння злочину її спонукала бідність.
“Я не могла жити зі своїм чоловіком. Мені не було куди піти і де жити. Тож у мене лишився єдиний вибір – красти, – каже вона. – Навіть жінки, старші за 80, які не можуть нормально ходити, коять злочини. Бо у них немає їжі і грошей”.
Ми говорили з нею кілька місяців тому в гуртожитку для колишніх злочинців. Відтоді я дізнався, що її заарештували ще раз, і тепер вона знову за ґратами за крадіжку.
Саме за крадіжку з магазинів найчастіше й ув’язнюють літніх правопорушників. Зазвичай вони крадуть продукти харчування, які коштують менше 3000 ієн ($20), з магазину, куди ходять регулярно.
Демограф Майкл Ньюман із токійської організації Custom Products Research Group вказує, що на “мізерну” державну пенсію в Японії дуже важко прожити.
У дослідженні 2016 року він підрахував, що її не вистачить навіть на їжу, оплату житла і медичних послуг, не говорячи вже про купівлю одягу чи плату за опалення. Раніше літніми батьками зазвичай опікувались діти, однак відсутність економічних перспектив у провінціях призвела до того, що багато молодих людей їдуть звідти, залишаючи батьків.
“Пенсіонери не хочуть бути тягарем для своїх дітей, і вважають, що якщо вони не зможуть вижити на державну пенсію, то єдиний вихід – відправитися до в’язниці”, – каже він.
Пан Ньюман також зазначає, що з цієї ж причини серед людей похилого віку зростає кількість самогубств.
Директор реабілітаційного центру “З Хіросімою”, де я познайомився з Тошіо Таката, також вважає, що хвилі злочинності серед людей похилого віку сприяли зміни у традиційних японських сім’ях, але він наголошує на психологічних, а не фінансових, чинниках.
“Загалом змінилися стосутки між людьми. Люди стали більш ізольованими. Вони не знаходять собі місця у цьому суспільстві. Вони не можуть миритися зі своєю самотністю”, – каже 85-річний Канічі Ямада, якого дитиною врятували з руїн будинку в Хіросімі, коли на неї скинули атомну бомбу.
Image captionКанічі Ямада вважає, що літні люди хочуть потрапити за ґрати в першу чергу через самотність
“Серед людей похилого віку, які вчиняють злочини, більшість мали якийсь переламний момент у середньому віці. Є якийсь тригер. Вони втрачають дружину або дітей, і просто не можуть із цим упоратися… Зазвичай люди не коять злочини, якщо у них є хтось, хто їх доглядає і підтримує”.
На думку пана Ямади, розповідь пана Тошіо про те, що до злочину його підштовхнула бідність – це просто “виправдання”. Суть проблеми полягає у його самотності. І один з факторів, який, можливо, спонукав його до повторних злочинів – наявність хоч якоїсь компанії у в’язниці.
І дійсно, пан Тошіо лишився один – його батьки померли, а з іншими родичами від не спілкується. Він також каже, що якби поряд із ним були дружина та діти, то все було б інакше, і на скоєння злочину він би не пішов.
Image captionПан Тошіо дуже любить малювати
Майкл Ньюман спостерігав за тим, як уряд Японії розширював в’язниці та набирав додаткових тюремних охоронців-жінок, адже особливо стрімко зростає саме кількість літніх правопорушниць. Він також відзначає стрімке зростання витрат на медичні послуги у в’язницях.
Були й інші зміни, які я на власні очі побачив у в’язниці Фучу на околицях Токіо, де вік майже третини ув’язнених наразі перевищує 60 років.
У японських в’язницях звикли багато марширувати, але тепер впроваджувати військову муштру стає все важче – через вік і фізичний стан ув’язнених.
“Нам довелося вдосконалювати обладнання, – каже мені начальних освітнього підрозділу в’язниці Масацугу Ядзава. – Ми поставили поручні, спеціальні туалети. Є заняття для літніх правопорушників”.
Він показує мені одне з таких занять, на початку якого звучить караоке популярної пісні The Reason I was Born (“Для чого я народився”), і ув’язненим пропонують підспівувати. Деякі з них видаються дуже зворушеними.
“Ми співаємо, щоб показати їм, що справжнє життя знаходиться за межами в’язниці, і що щастя – саме там, – каже пан Ядзава. – Але вони все одно думають, що життя у в’язниці краще, і багато хто повертається”.
Майкл Ньюмен стверджує, що було б набагато краще – і набагато дешевше – доглядати за літніми людьми без видатків на судові розгляди та ув’язнення.
За його слова, облаштувати спеціалізоване “селище для пенсіонерів”, де б вони за половину своєї пенсії отримували проживання, харчування та медичне обслуговування, коштувало би набагато дешевше, ніж уряд наразі витрачає на розміщення їх у тюрмах.
Але пан Ньюмен також вказує на те, що нині в країні покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину, зокрема і з економічної точки зору, адже “крадіжка сендвіча вартістю 200 ієн може призвести до витрат у розмірі 8,4 млн ієн на забезпечення дворічного тюремного ув’язнення”.
Цей приклад може видатись гіпотетичним, але я особисто зустрічався з одним літнім в’язнем, якого засудили до двох років тюрми за крадіжку баночки консервованих перців вартістю близько 3 доларів.
Водночас, за словами Моріо Мокідзукі, який забезпечує охорону близько 3000 роздрібних магазинів в Японії, вироки судів щодо крадіжок стають все жорсткішими.
З ним погоджується і керівник служби виконання покарань Японії Масаюкі Шо: “Навіть якщо вони вкрали лише один шматок хліба, суд відправляє їх до в в’язниці, тож наше завдання – навчити їх, як жити у суспільстві і не порушувати закон”
Я не знаю, чи вдалося їм навчити цього Тошіо Такату, але на моє питання про те, чи планує від скоїти наступний злочин, він дає негативну відповідь.
“Ні, думаю, цього досить, – каже він. – Я не хочу цього більше робити. Скоро мені виповниться 70 років, і наступного разу я буду старий і немічний. Я більше такого не робитиму”.
