Парламентський контроль над ДБР
12.01.2019
Процес створення Державного бюро розслідувань тривав більше 20 років і включав у себе різні етапи. Від зобов’язань, котрі Україна прийняла ще 1995 року, до ухвалення відповідного Закону у 2015 році та початку фактичного створення ДБР у 2017 році.
На сьогодні Державне бюро розслідувань вже почало свою роботу і розслідує понад 1400 кримінальних проваджень.
Водночас політики неодноразово звітували перед виборцями, що одне із найголовніших зобов’язань для отримання “безвізу” – передача функції досудового розслідування від прокуратури до незалежного правоохоронного органу – виконано.
Дійсно, виконано, але лише наполовину. У чинній редакції Закону України “Про Державне бюро розслідувань” законодавець допустив низку помилок, котрі нині заважають повноцінній роботі органу та залишають ДБР фактично у підвішеному стані.
Першим гальмуючим чинником у діяльності ДБР є так звана Зовнішня конкурсна комісія, котра проводить відбір на всі керівні посади до Державного бюро. Дана комісія сформована за квотним принципом і складається з 9 представників: по 3 представники від президента, уряду та Верховної Ради.
Робота подібної комісії передбачена і в Законі України “Про Національне антикорупційне бюро України”. Але у випадку з НАБУ така комісія обирає лише директора, котрий подальші кадрові питання вирішує самостійно.
У випадку з ДБР Зовнішня конкурсна комісія є постійно діючим органом, котрий проводить відбір кандидатів на всі керівні посади Бюро.
Про результати, а, головне, ефективність її роботи, можна зробити висновок, проаналізувавши лише декілька цифр. За весь час з моменту її створення (29.02.2016 р.) і станом на сьогодні комісія повноцінно провела три хвилі відбору. Перша стосувалась безпосередньо директора і заступників ДБР, друга – відбору на 27 керівних посад, третя – стосувалась відбору на 44 керівні посади нижчої ланки.
Загалом, за два роки було відібрано усього 46 осіб. Для порівняння, конкурсні комісії ДБР за півроку відібрали 482 співробітники.
При цьому Зовнішня конкурсна комісія в цілому має провести відкритий конкурс на 170 посад. Можемо тільки уявити, скільки часу знадобиться їй для завершення всіх етапів конкурсів.
Парламентарі намагалися вирішити цю колізію. Так, у законопроекті групи народних депутатів (Найєма, Сотник та інших) повноваження проводити конкурси на всі керівні посади передавалися безпосередньо Державному бюро розслідувань.
Очевидно, що в силу політичних “договірняків” дана норма була викреслена із законопроекту. Натомість ряд політичних діячів лобіювали інший проект закону, в якому навіть керівники секторів центрального апарату мають призначатися за рішенням Зовнішньої конкурсної комісії.
Другим стримуючим фактором є те, що у чинному Законі “Про Державне бюро розслідувань” взагалі відсутнє таке поняття як “оперативний працівник”, і тому конкурси на посади оперативного блоку заблоковані до внесення відповідних змін у Закон.
Керівництво ДБР зі свого боку знайшло вихід із цієї тимчасової проблеми. Як неодноразово зазначав директор Державного бюро розслідувань Роман Труба, під час досудових розслідувань до роботи ДБР будуть залучатися оперативні підрозділи інших правоохоронних органів.
Дане рішення є вимушеним кроком для ефективного виконання поставлених перед відомством завдань. Проте не варто забувати, що правоохоронці також перебувають у підслідності Державного бюро розслідувань, тому ефективність такої співпраці під питанням, адже ДБР не може нести відповідальність за дії співробітників інших правоохоронців, котрі, до того ж, є підслідними Бюро.
Законодавчо вирішити проблему з працівниками оперативного блоку ДБР мав би законопроект, котрий вже майже рік заходиться на розгляді у парламенті. Сім разів даний законопроект потрапляв до порядку денного засідань Верховної Ради, однак на його розгляд депутати не мають чи то бажання, чи то часу.
Відсутність бажання та ініціативи у народних обранців вносити необхідні, майже технічні, правки до Закону “Про Державне бюро розслідувань”, а саме передати повноваження Зовнішньої конкурсної комісії до ДБР та ввести посади оперативників, зрозуміла. Адже це призведе до остаточного становлення ДБР як незалежного від зовнішнього впливу правоохоронного органу.
Проте є й такі законотворці, котрі хочуть фактично підпорядкувати ДБР українському парламенту.
Одним із депутатів (який, до того ж, є членом вищезгаданої Зовнішньої конкурсної комісії з відбору на керівні посади до Державного бюро розслідувань) було запропоновано законопроект, який встановлює парламентський контроль за діяльністю ДБР.
Ним передбачається можливість висловлення недовіри народними депутатами директору Державного бюро розслідувань.
Однак такі законодавчі ініціативи, на думку фахівців, суперечать закріпленим у Законі гарантіям незалежності Державного бюро розслідувань.
Також внесеним законопроектом передбачається звільнення директора ДБР (котрий, до речі, призначається указом президента) у двох випадках:
- Висловлення недовіри директору ДБР за ініціативи не менш як третини народних депутатів, що тягне за собою відставку;
- Звільнення директора ДБР при прийнятті Радою негативного висновку щодо його щорічного звіту про роботу.
Від моменту своєї появи на сайті Верховної Ради, менш ніж за місяць даний законопроект був одноголосно схвалений парламентським Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
Тож існує реальна загроза, що у разі прийняття даного законопроекту, Державне бюро розслідувань втратить імунітет від прямого втручання політиків у свою роботу.
Крім того, маючи в руках важелі впливу на директора ДБР, політики намагатимуться поставити керівника у залежність від себе, аби в подальшому мати можливість впливати на діяльність всього Державного бюро розслідувань.
Наразі обидва законопроекти знаходиться на розгляді комітетів, і на початку року ми навряд побачимо їх у порядку денному парламенту. Та, зважаючи на піврічну затримку з розглядом одного з них, цікаво буде спостерігати, який із законопроектів депутати розглянуть першим.
Максим Білоусенко, спеціально для УП
