Ув’язнити не можна звільнити: система пробації по-європейськи

19.12.2018

Ув’язнення – це дуже дорогий спосіб перетворення поганих людей на ще гірших, як вважають європейські експерти. Скоротити кількість тюрем і при цьому підвищити безпеку в суспільстві має система пробації. Вона вже два роки працює в Україні. З’ясовуємо, наскільки це дієво.

У червні 2016 року Лєвана Мосідзе засудили до двох років умовного позбавлення волі за крадіжки у приватних будинках. Його підставив спільник − покинув на “об’єкті”. Потрібно було вирішувати: спробувати втекти або здатися поліції. Хлопець обрав перше і анітрохи не шкодує.

Лєван був єдиною дитиною в порядній родині грузинських емігрантів без фінансових проблем. Хлопець мав змогу навчатись на політолога в педагогічному університеті.

Щоб оплачувати навчання, він працював з 15 років. Був охоронцем у бутіках, фітнес-тренером, вів блог на YouTube. Щоправда, Лєван так і не закінчив університет.

“Я просто ніколи не знав, ким хочу бути. А працювати за копійки не хотілося”, −пояснює він.

Лєван хотів “швидких” грошей і не міг знайти роботу на малосприятливому для студентів ринку праці. У цьому його історія не унікальна. Саме проблеми з працевлаштуванням є основною причиною того, що українці вдаються до нелегальних способів заробітку.

Втім, Лєвану пощастило. На момент розгляду його справи у червні 2016 року в Україні вже почала працювати система пробації, тож хлопець уникнув в’язниці. Натомість він став на облік у державному Центрі пробації і відтоді щомісяця звітував про свою діяльність та регулярно відвідував психолога.

У 2017 році так само пощастило 11 тисячам засуджених, а у 2018-му – ще більш ніж 20 тисячам.

Що таке пробація?

Термін “пробація” походить з англійської й означає “випробовування”. Це альтернатива тюремному ув’язненню для порушників, які вчинили нетяжкі або середньої тяжкості злочини. Наприклад, фінансове шахрайство, викрадення автомобіля або хуліганство. Їх не саджають за ґрати, а дозволяють виправити свою поведінку на волі.

Пробація також займається реінтеграцією колишніх ув’язнених у суспільство.

В Україні пробація запрацювала з січня 2017 року, коли всі підрозділи колишньої Державної кримінально-виконавчої служби переформатували на підрозділи Центру пробації.

Тоді ж почалася консервація деяких виправних колоній та СІЗО. Засуджених з найменш заповнених колоній перевозили до інших колоній.

Консервація необхідна, бо значна частина українських виправних закладів не заповнені навіть на 50%. Наприклад, у Запорізькій області є колонія із 35 ув’язненими, хоча вона розрахована на 800 осіб, а персоналу там аж 135 осіб.

На сьогодні в Україні функціонує близько 180 виправних установ та СІЗО. 13найменш наповнених з них вже законсервували, і це дозволить зекономити 70 мільйонів гривень за два роки.

У чому плюси пробації

Економія коштів платників податків − один з найбільших плюсів реформи.

“Ув’язнення − це дуже дорогий спосіб перетворення поганих людей на ще гірших“, − зазначає Рендел Барроуз, експерт з пробації проекту Європейського Союзу “Право-Justice”.

На рік Україна витрачає до 53 тисяч гривень на одного ув’язненого. За оцінками Департаменту пробації Міністерства юстиції України, нова система у 10 разів дешевша.

По-друге, система пробації є більш гуманною, вона не відриває людину від сім’ї і суспільства, дозволяє зберегти місце роботи.

За даними Мін’юсту, загальна кількість тюремного населення в Україні − 57 тисяч (близько 0,17% усього населення). Серед всіх ув’язнених тільки 1,5 тисячі довічників. Решта вийдуть і повернуться у суспільство, втративши соціальні навички і зв’язки.

До того ж, українські в’язниці відомі жахливими умовами перебування. Наприклад, у цьогорічному звіті комітету Ради Європи з питань запобігання катуванням умови Київського СІЗО були названі “нелюдськими” та “принизливими”.

Тому пробація не просто дозволяє засудженому реінтегруватися в суспільство, а, можна сказати, рятує від нелюдських умов існування.

Врешті-решт, пробація дозволяє певною мірою “відшкодувати збитки” у вигляді суспільно корисних робіт.

Це може бути прибирання вулиць, озеленення міста, покіс трави, малярні роботи, очищення парканів та будівель від реклами, оголошень, графіті тощо.

Лише у 2018 році 1240 осіб почали виконувати такі завдання. Мін’юст запровадив цей інструмент у лютому 2018 року, зокрема, щодо неплатників аліментів.

Звичайно, оцінити результати таких масштабних реформ повною мірою складно. Ще не створили єдиний державний реєстр засуджених. Він дозволить порахувати відсоток осіб, які пройшли пробацію та згодом знову вчинили правопорушення.

Втім, “перші пташки” позитивних змін можна спостерігати вже зараз. За даними Департаменту пробації, серед підлітків, які були на пробації, відсоток рецидивів неймовірно низький – лише 1,5%.

Прогноз поведінки правопорушника

Схильність до рецидивів можливо визначити наперед − за допомогою методики оцінки ризиків, яку розробив проект ЄС “Право-Justice” на базі світового досвіду.

Ця методика передбачає збір усієї інформації про особу, яка вчинила злочин, та обставини, за яких це відбулось. А також всі чинники, що сприяли таким діям: від матеріального становища, алко- чи наркозалежності і психологічних проблем правопорушника до негараздів у родині.

Таку оцінку проводять у досудовій пробації, тобто до винесення вироку, та в наглядовій пробації – вже до засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі.

Працівники районних підрозділів пробації проводять глибинні опитування правопорушника, його родичів, знайомих, колег. Це дозволяє оцінити ставлення людини до свого вчинку, ймовірність його повторення, ступінь безпечності для суспільства, а також спланувати, що саме робити з цією людиною далі.

Кадри вирішують все

Проект ЄС також навчає та підвищує кваліфікацію працівників служби пробації.

Офіцера пробації готують 7 років. Спочатку він навчається в Академії пенітенціарної служби 4 роки, потім ще 2-3 роки потрібні для набуття практичного досвіду.

Кадрів в Україні вистачає: навантаження працівників служби пробації максимальне, але норму не перевищує.

Проблема в іншому: нові органи утворили на базі старої пенітенціарної служби, а відповідно, і службовців.

“Багато хто перейшов на службу з колоній. У деяких і мислення таке збереглось. Це не дуже сприяє реінтеграції правопорушників“, − пояснює Олександр Гатіятуллін, керівник громадської організації “Україна без тортур”.

Спочатку в пробацію набирали правоохоронців і юристів, а зараз почали залучати психологів та соціальних працівників.

Реформа позитивно вплинула і на роботу судової системи.

“Багато суддів кажуть, що без звітів співробітників служби пробації вони не знають, з якою людиною мають справу. Звіт інформує їх, що це за людина, чому вона здійснила злочин, та яку форму пробації можна застосувати для цієї людини, якщо суд вирішить не ув’язнювати її”, − зазначає Рендел Барроуз.

Щороку кількість засуджених, які відбувають покарання у в’язницях, зменшуватиметься, а кількість осіб на пробації ростиме. Однак це не означає, що потенційно небезпечні люди залишаться на волі. Подібне упереджене ставлення − одна з найбільших перепон на шляху реформи.

“Суспільство поки не приймає цього, не хоче вірити. Усі чекають, що покарання − це якщо посадили в тюрму. У Литві я завжди ставив запитання: а ми думаємо, скільки коштує це державі, і чи в кожному випадку треба так дорого платити за це покарання?” − зазначає керівник проекту ЄС “Право-Justice” Довідас Віткаускас.

“В’язниці треба залишити для злочинців, які скоїли вбивство, зґвалтування або інше серйозне насильство, а не для дрібних правопорушників. Від цього виграють усі. Будуть кращі тюрми для тих, хто має сидіти. І менша вірогідність того, що дрібні правопорушники повторять злочин”, − додає Рендел Барроуз.

Пробація дає шанс тим, хто оступився, почати нове життя − знайти роботу, підвищити кваліфікацію. Освічені люди менше схильні повторювати правопорушення у майбутньому.

Наприклад, Лєван у свій пробаційний період встиг одружитися і декілька разів змінити роботу. Він і зараз шукає нові можливості для розвитку, планує піти на курси вивчення англійської. Його приклад дає надію.

“Роботу знайти непросто, але з дискримінацією я поки не зіштовхувався. Коли виникала думка повернутися до колишньої “діяльності”, згадував, чого це мені коштувало. Все ж таки на пробації не полишало відчуття, що за мною наглядають. Та й тепер я вірю, що мій успіх залежить від власної кваліфікації. Думаю, все від мене залежить“, − зізнається Лєван.

Саміра Аббасова, для УП

Джерело