Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 301/2178/13-к сформулювала наступні висновки щодо застосування норми права, закріпленій у ч.2 ст.365 Кримінального кодексу:

«Не всі насильницькі дії, описані в частині другій статті 365 КК, можуть отримати юридичну оцінку за іншими статтями зазначеного Кодексу, а ті з  них, що можуть бути кваліфіковані за статтями про злочини проти життя і  здоров’я особи із  загальним суб’єктом, не відображають належного рівня суспільної небезпечності вчиненого.

Адже підвищення такої небезпечності зумовлене особливостями спеціального суб’єкта злочину – працівника правоохоронного органу, службове становище якого передбачає з одного боку обов’язок захисту прав і свобод людини від протиправних посягань, необхідні для його виконання державно-владні права та повноваження й підвищену відповідальність перед суспільством за свої дії чи бездіяльність, а з іншого – ширші можливості для порушення цих самих прав і свобод, аж до найтяжчих форм, порівняно з особою, котра не має відповідного службового становища.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 365  КК, вичерпується діями, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чи  повноважень і містять принаймні одну з ознак: супроводжуються насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні пункту третього примітки до ст. 364  КК не є обов’язковою умовою для кваліфікації дій за ч.2 ст.365 КК».