Cуд присяжних. Як це відбувається зараз

22.10.2018

Від редакції: Євгенія Закревська – адвокат, представник потерпілих у Справах Майдану, військових злочинах, та злочинах, здійснених окупантами на захоплених українських територіях.

За формуванням інституту присяжних вона прискіпливо спостерігає вже давно. Кілька років тому матеріалу для спостережень побільшало – справу розстрілу на Інститутській, в якій обвинуваченими проходять п’ятеро “беркутівців” розглядає саме суд присяжних. Закревська у цій справі представляє родини загиблих та поранених. 

Євгенія написала матеріал, в якому узагальнила свої спостереження про відмінність між судом присяжних та професійною колегією суддів.

Вона також проінтерв’ювала на засадах анонімності чинного присяжного одного з українських судів, який розповів про те, як цей процес влаштовано зсередини.

Замість колонки автора

Для сторін у справі, яку розглядає суд присяжних, наявність останніх вимагає більшої наближеності до людей, більш зрозумілих формулювань. Виникає необхідність перекладати складні юридичні конструкції людською мовою. Наявність присяжних вимагає яскравішої риторики. Більшої щирості і переконливості.

В таких процесах має бути чітка і зрозуміла позиція захисту. Я вважаю стратегічною помилкою захисту заявляти клопотання про суд присяжних, якщо обвинувачуваний не готовий давати свідчення на початку процесу,після оголошення обвинувального акту.

Звісно, є винятки, але зазвичай відсутність позиції захисту на початку розгляду справи – неусвідомлено примушує суддів і інших присутніх “приміряти” всі досліджувані докази лише в одну логічну конструкцію – конструкцію обвинувачення. І або лишати ці докази в ній, або відкидати.

Пригадати потім все, що “не вклалося”, і конструювати з цих аргументів позицію захисту часто важко навіть професійним суддям, не кажучи вже про присяжних.

За моїми спостереженнями, і в презумпцію невинуватості присяжні теж менше “вірять”, ніж професійні судді. Це лише в ідеалі обвинувачення має доводити вину, а захист не зобов’язаний доводити невинуватість. А в реальності – потрібно переконувати суд присяжних в тому, що твоя версія подій більш логічна і вірогідна – на рівних із прокурором.

Для цього цю версію подій принаймні потрібно мати. І вміти своєчасно і наглядно представити і довести.

Це на замітку тим, хто вважає суд присяжних панацеєю чи ідеалом правосуддя.

Проблемою для захисту є також недопустимі докази – попри всі юридичні пояснення і аргументацію, якщо такі докази почули/побачили присяжні – це вже справило на них враження. Такі властивості людської психіки. І їм буде дуже важко їх “розбачити”, “розчути”, абстрагуватись і не враховувати при винесенні рішення (навіть якщо на них і не будуть посилатись юридично).

Суд присяжних, Львів. Фото: Уніан

Що стосується прокурорів, то на процесі з присяжними вони часто потрапляють в пастку багаторічного заточування стилю і логіки викладення обвинувального акту під професійних суддів чи під уявлення про те, яким його хочуть бачити судді. Часто застаріле і хибне уявлення.

Канцелярщина, “пташина мова”, складно-надскладно-підрядні речення і багатоповерхові дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Страх поставити крапку. Речення на півсторінки. Абзаци на дві сторінки. Відсутність логічної структури і наглядності (наче діє якась заборона на використання двокрапок, списків, крапки з комою), і відповідно – зрозумілості.

Все це робить обвинувальний акт не презентацією обвинувачення, а малозрозумілим невиразним потоком слів, формальною скоромовкою, яку ніхто не слухає, і в яку ніхто не вникає.

Часто формула обвинувачення викладена настільки нелогічно, заплутано, що не зрозуміла ні сторонам, ні суддям. Питання до обвинуваченого – “Чи зрозуміла Вам суть обвинувачення?” – давно стало формальністю. Ніхто і в страшному сні не може уявити, що доведеться дійсно шукати і пояснювати цю суть.

І лише в одиничних випадках суддя дійсно зможе це пояснити. Але насправді – це якраз гарний критерій – якщо прокурор не може коротко людською мовою передати суть обвинувачення – то наявні проблеми і з формулою обвинувачення, його логікою, а в подальшому певно такі ж проблеми будуть і зі структурою доказів.

При дослідженні доказів, я спостерігаю, що присяжні є більш прогресивними при визначенні порядку дослідження, тому тут і обвинувачення і захист мають шанси зробити процес більш динамічним, логічним і послідовним. Головне  – самим мати уявлення, як краще і логічніше представити свою позицію доказами.

Суддя Дячук застосовує прогресивний порядок дослідження матеріалів у судовому розгляді. Фото: Укрінформ

Професійні судді все ще більше схиляються до класичного нудного формального перегортання аркушів підряд в томах справи. Аркуші матеріалів гортають окремо, заслуховують всі свідчення скопом – окремо, окремо переглядають всі відео, і слухають все підряд аудіо.

Тобто судді воліють прив’язуватись до типу доказів, а не групувати їх за епізодами, за окремими елементами предмету доказування.

Так довше, гірше засвоюється, але звично і не потребує особливої підготовки до засідань з боку прокурора – та й захисту теж. А судді часто на це і не сподіваються. На жаль.

Ще із особистих спостережень – присяжні в процесі більш уважно і з повагою ставляться до сторони потерпілих, ніж це відбувається в процесах, де лише професійні судді. Тож роль представників потерпілих в таких справах більш вагома і відповідальна.

Якщо підсумувати, то суд присяжних з одного боку дає сторонам можливість “зіграти” на емоціях, на почуттях, можливо не найкращих почуттях, дає можливість десь зманіпулювати, замилити очі красномовством, відвести увагу від фактів. І це – мінус.

Але з іншого боку – робить процес більш зрозумілим, більш логічним і послідовним, більш людяним. Певною мірою очищує його від казуістики і канцелярщини, процесуальних зловживань і формалізму. І це – очевидний плюс.

На жаль, якщо говорити про геть приземлені процесуальні моменти – то розгляд справи судом присяжних – це ще й додатковий час (а часто – багато часу, місяці, півроку!), витрачений на відбір присяжних. При тому що фактично це “вибір без вибору”. З одного боку – тому, що присяжних, закріплених за одним районом, вкрай мало і обирати особливо немає з кого.

А з іншого, – тому що відбір – це фактично не відбір, а серія відводів присяжних. Відводів за правилами відводу суддів. Тобто сторонам, щоб відвести присяжного потрібно доводити реальну, а не вірогідну упередженість, засновану на фактах, а не на світогляді, роду попередньої діяльності, професії, тощо.

Це певною мірою нівелює сенс цієї процедури як механізму обрання журі, якому довіряють обидві сторони – і обвинувачення, і захисту. Аналогічно і сам розгляд справи стає більш ризикованим з точки зору затягування, “зриву” і “обнулення” процесу. Таке може статись через хворобу, життєві обставини, а то і недобросовісність присяжних (на додачу до цих же факторів, які можуть бути присутні і у сторін справи, і у суддів). Збільшується кількість факторів ризику. Тут також свою роль відіграє обмежена кількість присяжних, яка часто не дозволяє навіть обрати достатню кількість запасних.

Суд у Кропивницькому 18.09.2017 не відбувся через неявку присяжного. Фото: https://persha.kr.ua

Такі власне мої враження і позиції сторін, хоч і по різну сторону барикад, але по одну сторону від дверей нарадчої кімнати.

Завжди було цікаво – що ж думають про суд присяжних самі присяжні? Що це за люди? Звідки вони беруться?

Так сталося, що вийшла нагода поговорити з одним з них, який в силу певних обставин ніколи не опиниться зі мною в одному процесі. Розмова на умовах анонімності і в межах, дозволених КПК. Для мене певні моменти були неочікуваними. Хоч в цілому інформація корелює із тим, що я знаю з власного досвіду.

Досвід: бути присяжним

– Чому Ви захотіли бути присяжним?

– Багато хто з активістів виявляє бажання впливати на порядок в державі. Бути присяжним – це непоганий механізм для впливу. Хоч і не дуже простий. Я не один такий із активною громадською позицією серед присяжних.

Присяжні у справі поліцейського Олійника. Фото: прокуратура Києва

– Яким чином дізнались про набір присяжних?

– Я натрапив на групу юристів і адвокатів України в Фейсбуці, побачив оголошення про набір присяжних в інших районах. А потім знайшов спеціально оголошення на сайті Київської міської державної адміністрації в своєму районі. Тобто я вже тоді навмисно шукав, хотів стати присяжним.

Далі – подача документів. Там, на сайті, не дуже коректно прописано цей процес. Наприклад, довідка про несудимість – зрозуміло, де брати. А довідку про відсутність психічних захворювань – не знав, де таке взяти. Хоч для Києва це досить просто було написати адресу куди іти чи телефон. Ця довідка була єдиною складністю, насправді. Підготовка документів забрала лише кілька днів.

А ще потім сюрпризом стало, що потрібно буде подавати декларацію в НАЗК – я про це не знав. Це не те, що складність, але на сайті цього не було. І я на це не розраховував. Якось це не правильно – не попереджати про таке.

[NB: приємно таке чути, особливо, враховуючи, що три роки тому довелося судитись, щоб примусити Київраду дійсно вивішувати оголошення про набір присяжних на своєму сайті, як це передбачено порядком. І той суд ми таки програли – Авт.]

– А як відбувався сам відбір?

– Я подав документи, за кілька днів мене викликали. Всіх приймали автоматом. Це дуже просто пояснити – охочих дуже мало, присяжних не вистачає. Особливо в віддалених районах.

Далі наш список затвердила комісія, проголосувала Київрада, опублікували в газеті Хрещатик.

Вже в суді коли відбирали, було так: за місяць приблизно надійшло повідомлення поштою про те, щоб з’явився до суду. А перше засідання відбулося ще через місяць – по цивільній справі.

Відбір присяжних відбувається автоматизованою системою. Вся ця інформація по відбору є на сайті Судової влади України, як і про відбір суддів.

А ще знаю, що за минулий рік вже шість разів додавали нових людей до списку присяжних в нашому районі. Щойно один охочий з’являється, його розглядають на наступному засіданні комісії, потім затверджують на сесії. Як тільки хтось є – будь ласка. Бо великий дефіцит. В нашому районі – приблизно 35 людей квота. Був би сенс, якби збільшили кількість присяжних.

– Хто зараз іде в присяжні? Чи правда, що це переважно колишні правоохоронці, люди системи? Який взагалі контингент?

В нашому районі, наприклад, близько 10-ти присяжних, із них пов’язаних із силовиками – лише один. Сепаратистів я не бачив. А в одному із районів, знаю, що навіть свободівець є. Але це переважно люди, які не працюють в приватному секторі. Або пенсійного віку, або з якогось ОСББ, чи щось таке. Тобто бути присяжним для них ще один, додатковий вид громадської діяльності. Я наймолодший присяжний. Коли йшов у присяжні – офіційно не працював якийсь час.

[NB: знову новина. Адже ще декілька років тому сформувати суд присяжних без колишніх правоохоронців було дуже важко.]

Присяжні у справі розстрілу на Інститутській (на фото – ліворуч від судді)

– Як організована робота присяжних? Як часто відбуваються засідання? Наскільки адекватна оплата?

Стосовно часу – непередбачувано. Іноді буває, що по два тижні жодного засідання. Іноді по три дні підряд засідання.

Стосовно оплати – чистими на руки виходить біля 200 гривень за одну годину. Мінімальна одиниця оплати – одна година. За ознайомлення зі справою також платять.

І зручно, коли засідання в одній справі – заодно в той день ознайомитись із іншими. Тоді оптимізується час на дорогу. В цивільних справах також потрібно знайомитись з матеріалами.

Я жодного разу не пропустив засідання. Але двічі забув (важко запам’ятати, якщо призначають за місяць-два). Проте, коли мені зателефонували – то я за 15 хвилин вже був на місці. І через мене жодного разу слухання не зірвалося. Але не всі такі.

[NB: Так, на жаль, мій досвід говорить про те, що не всі присяжні такі добросовісні. А ще цікаво, що рік тому в гучній справі по розстрілам на Інститутській, присяжні заявили самовідвід тому, що в них була надзвичайно маленька зарплата. А слухання справи вимагало постійної зайнятості. На щастя, самовідвід не задовольнили.]

– А часто бувають відводи?

– Мене одного разу намагались відвести. Була ситуація – що обвинувачений заявляв, що це все будуть упереджені присяжні, якщо людина працювала в правоохоронних органах, чи притягалась до адміністративної відповідальності, чи бував понятим, чи співпрацював зі слідством в будь-якій формі. І так виявилось, що один раз мене залучали понятим. А один раз намагались притягти до адмінвідповідальності. Але не вийшло. То було пов’язано із Гостинним двором. Прокурору то не дуже сподобалось. Він намагався відвести. Але не відвели.

З інших ситуацій (в іншому суді) знаю, що колись представнику ВО “Свобода” ставили запитання, чи не має він упередженості щодо людини іншої національності. Той відповів, що не має (а обвинувачуваний був іноземець). І того свободівця не намагались відводити. Просто запитали і все.

– Чи мають присяжні реальний вплив, чи все вирішують професійні судді?

– Так, присяжні мають вплив. Ніхто з суддів мене не тиснув авторитетом. Такого не було. Ну, може, зі мною таке і важко було б провернути. Не знаю. Але, особливо у цивільних справах, – професійні судді дослухаються до присяжних.

У суддів, звісно, більше досвіду і знань. Але і я також певні моменти вже можу побачити. І вже певні юридичні знання є.

Суд присяжних у справі розстрілу на Інститутській. Фото: tyzhden.ua

– Чи потрібні судді взагалі для винесення рішення?

– Без головуючого судді в процесі було б важко. Не думаю, що присяжні б впорались. Але рішення, я думаю, присяжні б могли приймати і самостійно. Якби, наприклад, в нас при розгляді справи було б 10 чи 15 умовних питань. “Так чи ні”. Частина – від захисту, частина від обвинувачення. То це не було б проблемою. Ми би впорались.

Але мені здається, що суспільство вцілому не готове до того, щоб судити людей. От так, щоб кожному з вулиці дати таку можливість.

Якщо середньостатистичній людині дати судити, то вона буде піддаватись якимось своїм миттєвим інтересам. Інколи може навіть суперечливим.

Я вважаю, що і судді, і присяжні мають керуватись не лише своїм уявленням про справедливість, але і дивитись на закон. Середньостатистичне суспільство на закон не дивиться аж ніяк. І середньостатистичне уявлення про справедливість у кожного  – своє, і залежить від ситуації і позиції, яку цей хтось займає. А так це не працює.

– Як думаєте, що варто було б покращити в організації роботи присяжних?

– Перше – це питання надсилання повісток. Ідіотизм полягає в тому, що повістки мають надходити винятково в офіційному паперовому вигляді. Я навіть завів на mail.gov.ua пошту, зараз вже є і електронний цифровий підпис. І заяву написав. Але не можу добитись, щоб надсилали повістки на електронну пошту. Кажуть – тому що так треба.

А ще в листах з повістками чомусь заборонено зазначати номер телефону. І це ще додає незручності, бо якщо зазначено номер телефону, то смска приходить, як тільки на поштове відділення доставляють лист. А так – це 3-4 дні може пройти до моменту отримання. Через це зриваються засідання – або людина не отримала, або відправили не туди (якби вказали номер телефону, то все одно б дійшло).

Телефоном викликають виключно у справах, пов’язаних із криміналом. Якщо дуже терміново. У цивільних справах – не зв’язуться ніколи. І на електронну пошту не відправляють ніколи. Смскою повістки також не приходять.

Друга проблема – це марно витрачений час, коли ми не встигаємо все розглянути і справа йде в інший суд. Одна справа, наприклад, в нас закінчилась тим, що в головуючого судді сплинув строк повноважень. Його погодили на наступний термін, але занадто довго лежало подання у Президента і за цей час справу передали в інший район. Там почали розгляд спочатку. А ми вже допитали стільки свідків. Стільки часу витрачено було. І все впусту.

Третя проблема – те, що не відпрацьований механізм, щоб присяжний міг взяти відпустку. Я не можу планувати нікуди полетіти. Не можу поїхати у відпустку, чи у відрядження.

Ось я лечу за кордон, реальна історія. Мені повістки ще не приходили. Я приходжу в суд і кажу – ось копія квитка, мене не буде з такого-то по такий-то час. Зробіть якось, щоб в цей період мене автоматична система не обирала. А мені кажуть – на жаль, технічно це неможливо.

Тобто не можливо виключити присяжного із списку присяжних. Це дуже дивно. І якщо мене в цей час обере система, то зірветься засідання. Хоч я заздалегідь попереджаю, що мене не буде.

Суд присяжних

Четверта проблема – кількість присяжних. Насправді, зараз їх так мало, що не виключена можливість, наприклад когось, хто має вплив і гроші, завести своїх людей і намагатись впливати на справи.

Якби кількість присяжних збільшити – це зменшило б можливість маніпуляцій. Було б спокійніше, якби присяжних на район було не 10-15, а хоча б 50-80 людей.

П’яте. Ще я розширив би коло справ, які підсудні присяжним. Але це треба вносити зміни до кримінального процесуального кодексу. Зараз присяжні можуть залучатись лише у справах, де можливий пожиттєвий термін. Я б зменшив поріг – може до п’яти років.

А ще – щоб клопотання про розгляд справи присяжними могли б подавати не лише обвинувачені, але і потерпілі. Наприклад це актуально було б у випадках як із смертельним наїздом в Харкові. Тому що не має зараз механізму захисту від мажорського нахабства у таки справах.

Шоста проблема. Жорстка прив’язка до місця реєстрації. Це несправедливо. В Києві багато приїжджих, які тут живуть постійно. Має бути якийсь інший критерій. Бо вони і тут не мають права бути присяжними і в себе по місцю реєстрації – також не можуть, тому що їх там фізично не має.

Сьоме. Безперервність справ. Це було б дуже правильно у кримінальних провадженнях. Якщо засідання призначають не підряд, то мав таку справу, що присяжні з’являлись, але то прокурор був в іншому засіданні, то адвокат запізнився. І так було якось сім засідань підряд зривали. Не ми. А потім в головуючого закінчились повноваження і справа пішла в інший суд.

Якби засідання у справі призначались підряд, кожного дня, такого б не було. Одна справа, закінчили, потім інша. І так далі. А так дуже великі втрати часу.

У цивільних справах зазвичай засідання переносяться через поважну причину. Щось витребувати – час потрібний. Провести експертизу, донести якісь документи абощо. А можуть і в одне засідання завершити процес. Там такої проблеми не має. В мене за рік була одна кримінальна справа і потім почалась вже інша. Паралельно. А цивільних більше десятка було.

Восьме. Ще певною мірою є проблемою, розгляд поточних питань в процесі на місці. Коли сторони чують, як ми радимось, що кожний із присяжних говорить. Мені потім були якось претензії за те, що звернув увагу на певні важливі моменти, які суддя міг випустити. Але з іншого боку – це прозоро. І видно, як приймається рішення. Що судді на нас не тиснуть, що запитують думку і що ця думка має вплив.

І останнє – я помітив, що система авторозподілу при виборі присяжних працює некоректно, бо я потрапляю в цивільні справи, наприклад, лише із двома іншими присяжними. Інші присяжні перетинаються також максимум із двома колегами. Тобто, фактично всі присяжні чомусь розбиті на “трійки” і відбір відбувається лише між цими трійками.

Повна випадковість набагато безпечніша. Щоб присяжні одне з одним менше спілкувались, і щоб менше мали впливу одне на одного і менше довіряли.

Від автора:

От приблизно так суд присяжних виглядає зсередини. Очима учасників процесу. Суб’єктивно.

Погодьтесь: це не зовсім те, що більшість уявляє під судом присяжних. Але це вже і не суто формальні “народні засідателі”, успадковані з радянських часів.

Реальне залучення до відправлення правосуддя “людей з вулиці”, на мою думку, має певний позитивний вплив на судову систему, якість судових процесів і на концентрацію справедливості” в судових рішеннях.

Але, очевидно, норми КПК, які стосуються принципу і порядку залучення присяжних, а також ведення судового процесу за їх участі – потрібно реформувати.

У цьому процесі має бути постійний зворотній зв’язок між “тим, що запланували” і “тим, як це працює насправді”.

Джерело