Судова реформа: питання, відповіді

11.09.2018

Чотири роки тому, після Революції Гідності, судді стали чи не головними цапами-відбувайлами для українського суспільства. Їх звинувачували в тотальній корумпованості, недоброчесності та зловживанні владою. Окремі активісти і політики вимагали звільнити усіх і набрати нових суддів. У 2015 році під тиском зовнішніх та внутрішніх факторів Україна розпочала судову реформу.

З того часу запрацювала Вища рада правосуддя, новий Верховний Суд, парламент скасував суддівську недоторканість. Для усіх суддів без винятку запровадили кваліфікаційне оцінювання. Ті, хто відмовляється його проходити, підлягають звільненню.

Попереду – другий добір до Верховного Суду, створення Вищого антикорупційного суду та Вищого суду з питань інтелектуальної власності, завершення кваліфікаційного оцінювання та переведення суддів до новоутворених судів. Строки реалізації реформи адвокатури і вищої юридичної освіти (останніх двох етапів реформи) залишаються під питанням.

Чи проходять усі недоброчесні судді кваліфоцінювання і яку прогалину допустили в судовій реформі

Чому не звільнили всіх?

Замінити вісім тисяч суддів у короткий термін неможливо. У протилежному випадку міг виникнути колапс системи, зокрема, щодо розгляду скарг громадян. Адже щороку суди розглядають в середньому від півтора до трьох мільйонів справ в рік.

Провести кваліфікаційне оцінювання усіх суддів було оптимальним рішенням, щоб з одного боку справді відсіяти недоброчесних суддів, а з іншого, вгамувати радикальні настрої суспільства стосовно судової системи.

На сьогодні кваліфоцінювання пройшли 1245 суддів. 16% із них (259) підлягають звільненню або вже звільнені з різних причин (за власним бажанням чи у зв’язку з тим, що не пройшли один із етапів відбору).

Судді здають тести, пишуть практичне завдання, проходять психологічне тестування та співбесіду. Під час останньої члени Вищої кваліфкомісії суддів перевіряють доходи суддів, їхню біографію та аналізують судову статистику.

За підсумками усіх етапів оцінювання, в тому числі співбесіди, той із суддів, хто не набирає прохідного балу, визнається таким, що не пройшов кваліфоцінювання і повинен бути звільнений.

Чи проходять співбесіду недоброчесні судді?

Очевидно. ВККС – колегіальний орган, голоси його членів часто розділяються. Тим паче, що до її складу входять в більшості колишні судді.

Трапляються випадки, коли про недоброчесність того чи іншого судді можна лише здогадуватись. Не забувайте, члени ВККС – юристи. Їм потрібні докази, а не припущення. Керуючись останніми, комісія може лише зіграти на руку таким суддям.

Хоча найбільш «одіозних» ВККС таки не пропустила. Чи то під час конкурсу до нового Верховного Суду (як от суддю Павла Вовка), чи під час кваліфоцінювання (Богдана Саніна). Дехто із так званих скандальних суддів не працює за професією, у зв’язку зі звільненням за порушення присяги (Оксана Царевич) або з власної ініціативи (Олександр Нечитайло).

Щоправда, більшість із них має право брати участь у нових конкурсах – у доборі до Верховного Суду або Вищого антикорупційного суду. Якщо підходить за критеріями відбору (див. тут).

Виключення становлять лише ті судді, яких ВККС рекомендувала звільнити «у зв’язку з непроходженням кваліфікаційного оцінювання». Одягнути мантію вони більше не зможуть. Принаймні без зміни законодавства.

Чи був сенс створювати новий Верховний Суд?

Звісно, був. Верховний Суд – найвища ланка судової системи. Він ставить крапку в багатьох справах. Більш того, формує судову практику.

Важливо було сформувати триланкову судову систему. Раніше Верховний Суд був четвертою інстанцією і так званою повторною касацією (розглядав скарги на рішення вищих спецсудів). Нове законодавство передбачає Верховний Суд як третю ланку судової системи. Він складається з чотирьох касаційних судів і Великої палати.

Чому до нового Верховного Суду увійшли «старі» судді?

Вони пройшли всі етапи відбору, в тому числі перевірку досьє та співбесіду, під час якої ВККС бере до уваги декларації, інформацію від НАБУ, НАЗК, ГПУ та пояснення самого судді.

Більше того, окремі судді з найбільш «одіозними» прізвищами, скажу по секрету, набрали максимальну або близьку до максимальної оцінку за результатами тестування, в яке члени ВККС жодним чином втрутитися не могли. В тому числі, за рівнем IQ.

І якщо декого із суддів таки вдалося підловити на недоброчесності, опираючись на дані щодо витрат, то інші були «чисті».

А звільнення судді лише за те, що ходять чутки про його корупційність, може дорого коштувати Україні (після рішення Європейського суду з прав людини).

Тим паче, кваліфікаційне оцінювання є справді серйозним випробовуванням для суддів. Їм доводиться готуватися до екзаменів, при чому в умовах перенавантаженості справами. Сьогодні в системі не вистачає майже 2,5 тис суддів. Зовсім не працюють 22 суди.

Від успішності проходження суддями кваліфоцінювання залежить, чи залишаться вони на посаді. Крім того, лише після успішного проходження оцінювання вони можуть отримати підвищену зарплату.

До прикладу, середня заробітна плата судді першої інстанції до підвищення становить близько 15 тис грн. Після кваліфоцінювання – близько 40 тис.

Під час реформи добровільно звільнилося близько двох тисяч суддів. Можна припустити, що більшість із них не захотіли пояснювати свої доходи. Вони ж не самогубці.

Доки триватиме кваліфікаційне оцінювання?

ВККС сподівається на завершення оцінювання до кінця наступного року. З кінця вересня комісія змушена призупинити проведення співбесід із суддями, у зв’язку з початком конкурсу до Вищого антикорупційного суду та добором у Верховний Суд. Інші етапи оцінювання відбуватимуться за графіком.

А що з кадрами?

ВККС провела відбір помічників суддів, котрі після навчання в Школі суддів та підсумкового екзамену матимуть можливість претендувати на посади суддів.

Окрім цього, відбувся черговий набір на навчання на суддів юристів та адвокатів, котрі мають необхідний досвід роботи. Підготовка триватиме дев’ять місяців. Тому чекати їх як кандидатів на посади суддів можна щонайменше через рік.

Чому громадськість критикує конкурс до Верховного Суду?

Видається, що у кожного із членів Громадської ради доброчесності, що була створена для участі у відборі кандидатів до Верховного Суду, а також проведення кваліфоцінювання суддів, – свої інтереси.

Під час конкурсу до Верховного Суду проявилися недоліки у формуванні ГРД та порядку її роботи. До прикладу, рада не завжди враховувала пояснення суддів на свої зауваження до самого засідання (на якому якраз і озвучувала свій висновок щодо кандидата), часом посилалась на неперевірені факти або бралась за аналіз судових рішень.

Поява недоліків у роботі ГРД не викликала здивування. Конкурс такого масштабу до Верховного Суду проводився вперше не лише в Україні, але й в світі.

ВККС, до речі, часом на ходу змінювала «правила гри». Йдеться, зокрема, про заміну процедури підрахунку балів після практичного завдання, за результатами якого до конкурсу повернулося 44 кандидати.

Натомість ГРД продовжувала працювати за «старими» правилами. А перед початком кваліфоцінювання усіх суддів України оголосила про «вихід із процесу», посилаючись на те, що ВККС ускладнює її діяльність, зокрема, змінивши пункти свого регламенту, котрі стосуються діяльності ради.

Таке рішення ГРД було очікуваним. Її члени працюють в складі ради на громадських засадах, маючи при цьому основне місце роботи. Аналіз досьє суддів, направлення запитів, засідання, голосування, – займають чимало часу. Тому вони вирішили дистанціюватися від процесу.

Однак і далі продовжують його критикувати, посилаючись на малі цифри «відсіяних» кандидатів, проходження відбору кимось із, на їхню думку, недобросовісних суддів тощо.

Учасникам процесу кваліфоцінювання та тим, хто детально слідкує за ним, цілком очевидно, що окремі члени ГРД переслідують особисті цілі. В окремих випадках – політичні або пов’язані з професійною діяльністю.

З іншого боку, представники більшості організацій, котрі увійшли до складу ГРД, фінансуються за рахунок грантів західних партнерів. Можна припустити, що критика покликана створити видимість провалу реформи (західні партнери зазвичай не заглиблюються в деталі, і більше довірять все таки представникам громадськості), а отже, грантові організації можуть обґрунтувати необхідність чергового фінансування для себе.

Яку прогалину допустили в судовій реформі?

Не прописали в законодавстві процедуру ліквідації Верховного Суду України.

По суті, ВСУ припинив свою діяльність після початку роботи нового Верховного Суду (15 грудня минулого року). Утім, проблеми виникли з ліквідацією юридичної особи ВСУ.

Процедура її ліквідації в Законі «Про судоустрій і статус суддів» окремо не прописана. Разом з тим, законодавством передбачена загальна процедура ліквідації юридичних осіб.

Натомість судді ВСУ прирівнюють ліквідацію юридичної особи (а отже, звільнення апарату суду, передача майна тощо) до ліквідації ВСУ як державного органу, що, на їх думку, неконституційно.

Державна судова адміністрація спробувала вирішити ситуацію, призначивши заступника апарату ВСУ Валентина Сердюка, який і мав провести процедуру ліквідації. Після цього судді ВСУ ліквідували цю посаду, не пускали Сердюка в приміщення суду, писали скарги до Генпрокуратури, президента, Конституційного Суду і т.д.

Сердюку таки вдалося вийти розпочати процес ліквідації. Працівників апарату суду звільнили. Хоча окремі із них досі приходять на роботу, аби проявити свою незгоду з реформою.

Крапку в цій історії повинен поставити Конституційний Суд, де ліквідація ВСУ проходить перевірку на конституційність.

Що далі?

Для завершення судової реформи залишилося не так вже й мало. Добір до Верховного Суду (78 суддів), Вищого антикорупційного суду (39 суддів), Вищого суду з питань інтелектуальної власності (21 суддя). ВККС повинна завершити кваліфоцінювання усіх суддів, а також перевести суддів у новостворені суди (детально про це читайте у наступному тексті LB.ua).

Законодавством передбачено також ухвалення нового закону про адвокатуру та реформа вищої юридичної освіти.

Законопроект про адвокатуру був внесений президентом у парламент 6 вересня. Однак, зважаючи на сильний супротив з боку Національної асоціації адвокатів, ухвалити його у Верховній Раді в нинішній ситуації буде складно.

В Адміністрації президента визнають, що доля цього проекту навряд чи буде простою. «Політика і вибори, внутрішня боротьба за вплив і фінанси в адвокатурі, амбіції причесних і непричесних – все це, як завжди, повпливає».

За реформу вищої юридичної освіти в Адміністрації поки навіть не бралися.

Навряд чи варто очікувати на завершення судової реформи (зокрема, ухвалення закону про адвокатуру і вищу юридичну освіту) до президентських виборів, зважаючи на підвищений рівень популізму в парламенті та ряд політичних питань, запланованих на нову сесію, – формування Центральної виборчої комісії, закон про вибори, зняття депутатської недоторканності тощо.

Чи можна вважати судову реформу завершеною в такому випадку?

Очевидно, так. У випадку формування двох вищезгаданих судів, доукомплектування Верховного Суду та завершення кваліфоцінювання.

Щодо реформи адвокатури та вищої юридичної освіти, то вони дотично стосуються судової системи. Якщо говорити про масштабну реформу, то не варто забувати про необхідність реформи прокуратури, виконавчої служби, пенітенціарної системи. Лише в комплексі з ними судова реформа може дати абсолютно позитивний результат.

Вікторія Матола

Джерело