Урівняти ката й жертву
07.08.2018
Сумні роздуми про рішення Вищої ради правосуддя.
Уявіть ситуацію.
Вночі на вулиці тендітну жіночку намагається зґвалтувати величезний жлоб.
Вона гучно кричить, благає про допомогу.
На її заклики збігаються люди.
Дають по пиці негіднику.
Потім вона тривалий час домагається, щоб кривдника притягли до кримінальної відповідальності за відповідною статтею ККУ.
Та його карають за хуліганство. Штрафом.
Він же не встиг зробити те, що хотів.
Водночас карають штрафом і її.
Теж за хуліганство.
Вона порушила громадський порядок – кричала посеред ночі, заважала людям спати.
Добре, що хоч штраф меншого розміру.
При цьому суддя натякає: якщо жінка наполягатиме на адекватному покаранні для ґвалтівника, її притягнуть до відповідальності ще й за завдання тілесних ушкоджень отому жлобу.
Вона ж бо не зупинила обурених громадян від самосуду, а значить є співучасницею.
Скажете: абсурд, не може такого бути?
* * *
З 2015 року мене цькує, як може, голова суду Струков.
За те, що відмовилася «правильно» розглянути справу за корупційним обвинуваченням мера Полтави Олександра Мамая.
Та ще й допомогла правоохоронцям задокументувати пропозицію мені хабара та втручання в діяльність судді.
Тобто, за викриття корупційного злочину.
Струков каже, що я з колективом усім пішла не в ногу.
Негласні суддівські традиції, так би мовити, порушила.
Методи псування мені життя – різноманітні: від безпідставного оформлення прогулів до штурханів у спину.
При нагоді очільник суду може й сучарою обізвати та матом обкласти.
Спершу я зверталась по допомогу до зборів суддів «рідного» Октябрського райсуду. Та колектив суддів, на жаль, м’яко кажучи, толерує голові.
Потім – до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, котрій раніше належало право карати недобросовісних суддів, та до Ради суддів України як вищого органу суддівського самоврядування.
Допомоги мені не надав ніхто.
Підтримку я отримала з часом.
Від журналістів, громадськості та кількох опозиційних політиків.
Добре відомих в Україні та за кордоном.
Значний розголос довкола справи Мамая після оприлюднення відео нашої зустрічі, суспільний тиск, а головне – напад на мене, що стався 22 листопада 2017 року, прискорили розгляд моїх скарг Вищою радою правосуддя.
Однак паралельно відбувалися дуже дивні речі.
Скарги Струкова на мене були пущені в хід у небачено швидкі для ВРП строки.
Голові суду, на відміну від мене, довелося чекати не роками. Лише кілька місяців.
Результат розгляду об’єднаної дисциплінарної справи Струков – Гольник виявився несподіваним.
23 травня Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила:
- – «впаяти» Струкову сувору догану з позбавленням доплат до посадового окладу на 3 місяці,
- – мені – оголосити догану з позбавленням на 1 місяць доплат (як суддя без повноважень я їх все одно не отримую – з квітня 2015 року).
Мене покарано за пост у Facebook, в якому я писала, що збори суддів так і не наважилися знайти собі не настільки одіозного та свавільного керманича. Чи хоча б зобов’язати Струкова скасувати накази, що порушували мої права.
Констатувала, що самоврядування в Октябрському суді – відсутнє.
Текст містив порівняння: «колектив покірний, мов ті вівці».
Другий пункт обвинувачень: я нібито зірвала збори суддів, на яких Струков хотів затвердити негативну характеристику на мене.
З однозначним висновком: «займаній посаді судді не відповідає».
Зі змістом характеристики мене навіть не ознайомили. Отримала її тільки назавтра після невдалих зборів.
Насправді, події розвивалися так.
На збори суддів з’явилися небайдужі полтавці та представники ЗМІ. Близько 30 осіб.
Їх зареєстрували. Двічі. На вході до суду. А потім ще й секретарка Струкова переписала всіх прибулих. Понесла списочок своєму патрону.
Початок засідання затримувався. Струков не йшов.
Я вирішила попросити колег вислухати мене, спробувати розібратися в причинах затяжного конфлікту. Запропонувала переглянути відео, які супроводжували мій виступ на засіданні Комітету Верховної Ради з питань запобігання і протидії корупції.
Однак при перших же кадрах судді підхопилися з місць. Вони буквально втекли зі зборів, що так і не почалися.
Через якийсь час у залу зайшов Струков та безапеляційним тоном заявив, що присутні порушують громадський порядок і зірвали збори суддів.
Невдовзі йому довелося почути багато незручних запитань розсерджених громадян. Та моїх.
З рішенням Дисциплінарної палати я не погодилася.
* * *
2 серпня відбувся розгляд моєї скарги Вищою радою правосуддя.
За 10 хвилин до початку засідання змогла ознайомитися з Висновком та Ухвалою доповідача у справі Миколи Гусака, відомого судді з багаторічним стажем.
(Напередодні ВРП майже весь робочий день була «замінована», тож потрапити до приміщення не вдалося.)
Ухвала засмутила, бо залишила мою скаргу в частині покарання Струкова без розгляду.
Чому – незрозуміло.
Член ВРП стверджував, що:
«Дисциплінарна палата не надавала судді Октябрського районного суду міста Полтави Гольник Л.В. як скаржнику дозвіл на оскарження рішення Дисциплінарної палати в частині вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді цього суду Струкова О.М.».
Однак Рішення Дисциплінарної палати «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Октябрського районного суду міста Полтави Струкова О.М., Гольник Л.В.» закінчувалося фразою, що воно «може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення».
Без конкретизації – кому і що можна оскаржувати, а кому – ні.
Натомість Висновок стосувався покарання, винесеного мені, і вселяв надії.
Тим більше, що про суддю Гусака я чула тільки хороше. Навіть посилалася на його публікацію у своїй скарзі. Цитувала його слова про багатьох суддів з «глибоко загнаною рабською психологією», які «ніколи не стануть на захист слабшої сторони, хоча й повинні це робити».
У Висновку пан Гусак констатував, що до мене застосоване покарання, не передбачене Законом. Воно не відповідає суті інкримінованого мені проступку і вже через те підлягає скасуванню.
За допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, винуватця можна покарати:
- – направленням до Національної школи суддів для проходження курсу підвищення кваліфікації з позбавленням права на доплати (від місяця до шести) та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді;
- – переведенням до суду нижчого рівня;
- – звільненням з посади.
Однак і до мене, і до Струкова, були застосовані значно м’якші покарання.
Не обмежившись вказівкою на формальні невідповідності Рішення Дисциплінарної палати, пан Гусак здійснив детальний аналіз висунутих проти мене обвинувачень і дійшов висновку, що в моїх діях взагалі «не вбачається ознак дисциплінарного проступку».
Щодо Facebook-посту доповідач зауважив:
«Дисциплінарною палатою не встановлено, яким же чином така поведінка судді Гольник Л.В. порочить звання судді або як саме підриває авторитет правосуддя»;
«використання суддею Гольник Л.В. такого порівняння вказувало про її бажання чіткіше висловити свою позицію, хай і дещо жорстко, прагнення «бути почутою», могло свідчити про відчай, зневіру до колег».
Стосовно нібито зриву мною зборів суддів позиція доповідача була такою:
«дії судді Гольник Л.В., хоча і не свідчать про їх умисність, але призвели до залишення суддями Октябрського районного суду міста Полтави зали та зриву зборів суддів, не є бездоганними».
Однак, відповідно до положень Кодексу суддівської етики, порушення правил етичної поведінки не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та визначати ступінь їх вини.
У підсумку пан Микола Гусак пропонував ВРП скасувати стосовно мене рішення Дисциплінарної палати та закрити відповідне дисциплінарне провадження.
І ось починається засідання.
Абсолютно несподівано для мене доповідач повідомляє, що змушений змінити свою позицію.
Бо розчарувався у моєму «світлому образі».
Причина – відео зі зборів суддів, що не відбулися.
Надані мною ж. Як доказ моєї правоти!
Ось фрагмент одного з них:
Починають лунати обвинувачення, яких навіть скарги Струкова на мене не містили.
Виявляється, я винна в тому, що «не зробила нічого, щоб припинити глум над головою суду».
Струков став жертвою дій натовпу. А я «з особистості перетворилася на частину натовпу».
Те, що бундючна й відверто провокативна поведінка самого голови суду та безпідставні обвинувачення на адресу присутніх спричинили їх обурення, до уваги не береться.
Що полтавці, більшості з яких я взагалі на той момент не знала, самостійно вирішили підтримати мене – члени ВРП абсолютно не розуміють.
Як і те, що ставлення людей до мене і до Струкова наочно демонструє, чиї дії підносять авторитет правосуддя, а чиї – нівечать і нищать його.
Тотально. Цинічно. Ледь не щодня.
Кодекс суддівської етики спонукає суддів «докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною».
Однак ті добре обізнані та соціально активні полтавці, які зробили свій вибір на користь судді Гольник, в очах членів ВРП (хочу вірити, що не всіх) перетворилися на натовп.
Їм, цим людям, відмовлено в праві вважатися розсудливими, законослухняними та поінформованими особистостями.
Ставлення конкретних живих людей до тих чи інших суддів підмінене якоюсь ефемерною абстракцією.
У якийсь момент пан Гусак вирішив попередити мене, що мені краще відмовитися від оскарження рішення Дисциплінарної палати. Бо може бути винесене гірше покарання – відправлення на навчання або й звільнення.
Це можна було сприйняти як шантаж.
* * *
Поки члени ВРП перебували – дуже довго – в нарадчій кімнаті, я задумалася над тим, чому у Висновку пана Гусака йшлося про одне, а у виступі – про зовсім інше.
Якщо його сприйняття ситуації змінилося після перегляду відео, то виходить, що він підготував свій Висновок, не ознайомившись з усіма матеріалами дисциплінарного провадження.
Датується Висновок 20 липня. Не в останню ж ніч перед засіданням пан Гусак дивився те відео.
А якщо так, то чому зміна позиції доповідача не знайшла відображення у документі?
* * *
Потім голова ВРП поквапом зачитав суть вердикту.
Мені відмовлено у скасуванні Рішення Дисциплінарної палати.
Догана залишилася.
За Законом суддя, який має непогашене дисциплінарне стягнення у вигляді догани, протягом року не може брати участі в конкурсі на зайняття посади в іншому суді.
В Антикорупційному також.
Отже, на 365 діб я фактично перетворилася на кріпосну Октябрського райсуду.
Звісно, якщо невдовзі за мною не відшукають якусь більшу провину.
Хоча б і в тексті цього блогу.
Й узагалі виженуть із суддівських лав.
Або ж завалять під час кваліфоцінювання.
Щоб не псувала «чистоти» лав.
І очі нікому своїм «світлим образом» не муляла.
