ДБР контролюватиме колишній прокурор-фальсифікатор
23.05.2018
Які люди й без охорони! – Саме такою була перша реакція автора цих рядків на оприлюднений 30 березня 2018 року склад Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, обраний за результатами рейтингового голосування з-поміж представників майже сотні «громадських організацій» – здебільшого нікому не відомих юридичних осіб з пишномовними назвами, які в Україні зазвичай створюються саме для того, щоби брати участь у подібних громадських радах, причому створюються чиновниками, яких ці ради мають контролювати.
Ще б пак: того вікопомного дня на політичному небосхилі країни запалала зірка нового громадського активіста – Ігоря Олексійовича Проценка, висунутого громадською організацією «Стоп нелегал».
Треба сказати, що слава про громадську організацію, в якій зупиняє нелегалів пан Проценко, біжить попереду самого Ігоря Олексійовича. «Стоп нелегал» – це, так би мовити, дочірнє підприємство іншої громадської організації, «Стоп корупції», яка була заснована двома громадянами зі стійкою репутацією аферистів і вимагачів – членом Ради громадського контролю при НАБУ Романом Бочкалою та Богданом Майданюком, який змінив прізвище на «Хмельницький» після кількох років, проведених у київському Слідчому ізоляторі №13. Втім, серед правоохоронців Майданюк-Хмельницький більше відомий під прізвиськами «Цима» та «Змєй».
Щоправда, інформація про успіхи Ігоря Олексійовича на теренах громадської діяльності геть відсутня.
Натомість достеменно відомо, що останнім місцем його роботи на державній службі була посада заступника прокурора Київської області. При цьому з органів прокуратури Проценко був звільнений у жовтні 2014 року відповідно до Закону України «Про очищення влади», оскільки за часи Януковича «за квотою» першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна очолював прокуратуру Житомирської області та прокуратуру Одеської області.
Втім, не може не радувати, що тепер на засіданнях Громадської ради при ДБР Ігор Проценко зможе регулярно бачитись з іншим членом цієї ради – представником не менш шанованої організації «Громадський люстраційний комітет» Сергієм Івановим, а можливо, навіть, з самою Тетяною Козаченко – головою Громадської ради з питань люстрації при Мінюсті.
Річ у тім, що Проценко – одна з тих жертв «люстраторів», яка звернулась до Європейського суду з прав людини, вимагаючи визнати Закон України «Про очищення влади» таким, що порушує права людини, та поновлення на прокурорській службі. І, треба сказати, Ігор Олексійович має всі шанси продемонструвати Козаченко та Іванову всю недолугість витівки з отією «люстрацією»: ЄСПЛ вже направив українському Уряду 5 скарг, зокрема – скаргу Проценка, з рекомендацією не ганьбитись і «дружньо» врегулювати питання в строк до 12 червня 2018 року.
Іншими словами, якщо Проценко до того часу не буде поновлений в органах прокуратури, то ЄСПЛ розгляну й з ймовірністю 99,6% задовольнить його скаргу, ще й стягнувши з України на його користь моральну шкоду та видатки на ведення справи.
Таке рішення ЄСПЛ буде цілком очікуваним і цілком закономірним. Суть «люстрації» в українському її варіанті полягає в тому, що державні службовці звільнялись з роботи не тому, що вони скоїли якесь правопорушення – питання їх службової поведінки та правомірності рішень, які вони приймали, взагалі не досліджувалось – а лише тому, що за часи Януковича вони обіймали ту чи іншу посаду з переліку, встановленому «люстраційним» законом. У той же час покарання (а заборона працювати в державних органах є, безсумнівно, покаранням) може бути лише індивідуальним і лише пов’язаним з вчиненням особою дій, несумісних з перебуванням на посаді – наприклад, злочину.
А якби б Козаченко, Іванов та інші єгоркі соболєви пішли б законним шляхом, тобто вимагали б не безпідставного звільнення чиновників часів Януковича, а розслідування їх діяльності, то Проценко зараз би не в Громадській раді при ДБР засідав, а в’язав би сітку-рабиця на «зоні» в Мокошиному. Бо Ігор Олексійович – один із небагатьох прокурорів-фальсифікаторів, за злочинну діяльність якого свого часу довелось розплачуватися українським платникам податків, а факти вчинення ним службових злочинів встановлені судовим рішенням.
Під покровом «Діви Марії»
Всеукраїнська слава спіткала Ігоря Олексійовича 10 листопада далекого вже 2003 року, коли він – слідчий з особливо важливих справ прокуратури м.Макіївки Донецької області – затримав і відправив до Ізолятора тимчасового тримання пенсіонера Міністерства внутрішніх справ України (на той час – підполковника) Михайла Олександровича Халаджі. Затриманий Михайло Олександрович був у себе в квартирі, в двері якої о шостій ранку постукали «правоохоронці», а підставою для затримання стало те, що, як записав слідчий Проценко в протоколі затримання, очевидці прямо вказали на Халаджі як на особу, що скоїла злочин.
Цими очевидцями були перший віце-спікер Верховної Ради Геннадій Васильєв, який за тиждень по затриманню Халаджі буде призначений генеральним прокурором України, та два брати-акробати Ренат Кузьмін (заступник прокурор Донецької області) і Рафаель Кузьмін (помічник Васильєва). Що ж стосується злочину, який скоїв пенсіонер Халаджі, то він полягав у тому, що Михайло Олександрович дав мені для газети «Грані-плюс» (редактором і власником якої був, до речі, нинішній генеральний, прости господи, прокурор Юрій Луценко) інтерв’ю, в якому розповів про богоугодний, але кримінальний, бізнес Васильєва й братів Кузьміних.
Історія була справді непересічною: у середині 90-х років зусиллями прокуратури Донецької області для тодішнього обласного прокурора Геннадія Васильєва, відомого своєю злодійкуватістю та набожністю, була споруджена фамільна церква Покрова Пресвятої Богородиці. Куратором будівництва був помічник Васильєва Рафаель Ізмаїлович Кузьмін (двоюрідний брат Рената Равелійовича Кузьміна), який згодом зробив кар’єру аж до посади першого заступника голови Антимонопольного комітету України.
Візитка співробітника прокуратури Донецької області, який був відповідальним за спорудження та експлуатацію Покровського ринку.
Після введення культової споруди в експлуатацію виявилось, що біля храму залишається невикористаною велика ділянка землі. Прокурорське нутро далося взнаки й упритул до церковних стін було вирішено побудувати ринок, названий з такої нагоди Покровським. А для будівництва та експлуатації ринку підлеглі Васильєва відкрили Товариство з обмеженою відповідальністю «Свята Діва Марія», записане на довірених осіб Рафаеля Кузьміна. Та прокурори б не були прокурорами, якби будували ринок на власні кошти — Кузьмін і Ко зібрали з довірливих донеччан 600 тис. доларів, а потім інвесторів «кинули на бабки», виключивши з числа засновників ТОВ «Свята Діва Марія» шляхом підробки документів.
Після виходу двох моїх публікації про прокурорські витівки озвірілий Геннадій Васильєв наказав Ренату Кузьміну сфальсифікувати кримінальну справу проти відставного міліціонера, що оприлюднив подробиці афери. А вже Кузьмін доручив виконати відповідальне завдання двом своїм фаворитом – слідчому Макіївської прокуратури Проценку та прокурору прокуратури Донецької області Лайлу. Точніше кажучи, спочатку наручники на Михайла Олександровича мав вдягати слідчий прокуратури міста Донецька. Але – унікальний випадок для Донецька часів 2003 року – ніхто в апараті міської прокуратури на це не погодився, а слідчий Дмитро Адейкін, якого Кузьмін примушував затримати Михайла Халаджі, звільнився за власним бажанням з органів прокуратури.
Тоді свої послуги Кузьміну запропонувала його довірена особа ще з тих часів, коли Ренат Равелійович очолював прокуратуру Макіївки, слідчий з особливо важливих справ прокуратури Макіївки Ігор Проценко, який обвинуватив невинувату людину в скоєнні особливо тяжкого злочину — крадіжці якихось автозаправних блоків. При цьому Проценку разом з прокурором Лайлом навіть довелось підробляти підписи фіктивних «потерпілих».
Михайло Олександрович Халаджі, кримінальну справу відносно якого в 2003 році сфальсифікував нинішній член Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань Ігор Проценко
Злочин без покарання
Інформація про те, що слідчий Проценко затримав у Донецьку людину, уся «вина» якої полягала лише в інтерв’ю опозиційному виданню, спричинила такий скандал, що за два дні по тому Михайла Халаджі довелось випускати на волю. Тим не менш, Проценко виконав задання Кузьміна, обвинувальний висновок був переданий до суду, де прокуратура вимагала засудити викривача прокурорських злочинів до восьми років позбавлення волі.
Але Михайло Халаджі був не тільки повністю виправданий, але й після зміни влади в 2005 році отримав запрошення продовжити службу в міліції та підвищення в званні. А за незаконне притягнення пенсіонера МВС до кримінальної відповідальності прокуратура Донецької обласні, очолювана на той час Олексієм Баганцем, у 2005 році порушила кримінальну справу.
Згодом Олексій Васильович згадував про вчинений Проценком злочин у своїх спогадах, що вийшли друком окремою книжкою, втім відправити фальсифікатора на лаву підсудних так і не вдалось – у вересні 2005 року Ющенко уклав з Януковичем угоду про повернення останнього у велику політику, пообіцявши закрити всі кримінальні справи відносно «донецьких». Індульгенцію отримав і Проценко, який разом з Кузьміним у 2004 році перебрався до Києва, очолював відділ у прокуратурі столиці, коли прокурором Києва був Ренат Кузьмін, працював Дніпровським транспортним прокурором, прокурором Подільського району Києва, старшим помічником заступника генпрокурора Кузьміна. Після того, як Кузьмін після інавгурації Януковича посів посаду першого заступника генерального прокурора України, Проценко отримав «на кормлєніє» спочатку Одеську область, а потім Житомирську.
Нині Олексій Васильович Баганець є членом Науково-консультативної ради при Державному бюро розслідувань і матиме можливість регулярно бачитись із паном Проценком, який так і залишився непокараним попри те, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12 лютого 2007 року у справі №22-1608/2007 за рахунок державного бюджету Михайлу Халаджі була виплачена компенсація за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності в розмірі 55 тис. грн.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12 лютого 2007 року у справі №22-1608/2007, яким за рахунок державного бюджету Михайлу Халаджі була виплачена компенсація за злочин, вчинений відносно нього нинішнім членом Громадської ради при Державному бюро розслідувань
Але до сьогоднішнього дня Проценко не відшкодував державному бюджету завдану ним шкоду. Хоча кошти в Ігоря Олексійович є й якісь там 10 тисяч доларів (саме стільки в 2006 році становили 55 тис. грн.) – то для нього не гроші.
Так, наприклад, коли в 2009 році в Проценка обікрали квартиру, Ігор Олексійович оцінив сукупну вартість вкраденого майна в 109,5 тис. доларів США та 79 тис. грн. Зокрема, в нього були вкрадені 8 чоловічих годинників преміум класу (Breguet Marine II Automatic Big Date – 13000 дол.США, IWS Portotino – 6000 долл., IWS: Spittire Chronograph – 4000 долл., Parmigiani – 6000 долл., Chronoswiss Turbilon – 15000 дол.США, Paul Picot – 4500 дол.США, Polex Submariner – 5000 дол.США, Longines – 1000 дол. США, та жіночі Harry Winston за – 35000 дол.США), брендові сумочки та ремені, дублянки й шуби, відеокамери, телефон Vertu й навіть злиток золота. У протоколі допиту потерпілого Проценко, крім того, згадує про свій автомобіль, який він залишив на парковці біля будинку. Але при цьому в декларації за 2010 рік він забув зазначити не лише це авто, а навіть свої квартири й гроші на банківських рахунках.
Втім, у 2012 році Проценко вже декларує дві квартири дружини. А в 2012 році дружина Проценка – скромна трудівниця Київської митниці – придбаває квартиру в Одесі площею 168,2 кв. м. вартістю 2,14 млн. грн.
Тож якби «люстратори» замість автоматичного звільнення таких як Проценко з державної служби (що явно суперечить міжнародним зобов’язанням України в галузі прав людини) вимагали б розслідування їх злочинної діяльності та виявлення джерел неймовірних статків, зараз майно екс-прокурора було би конфісковано вироком суду, зокрема – на відшкодування збитків, завданих незаконним притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинуватої людини.
Володимир Бойко
