Важливий епізод справ Майдану: тітушки біля главку міліції

Для протестувальників на Майдані складним був не лише день 18 лютого 2014-го, але й подальша ніч. Не в останню чергу через озброєних тітушок біля Головного управління міліції Києва.

Глибокий вечір 18 лютого, 4 роки тому. На Майдані Незалежності у Києві повним ходом триває так звана антитерористична операція, проголошена владою Януковича. Лави бійців внутрішніх військ та «Беркуту» раз у раз штурмують барикади протестувальників. Подекуди використовують бронетехніку. Активісти захищаються коктейлями «Молотова» й камінням. Ходять чутки, що десь серед майданівців бачили озброєних людей, а серед силовиків з’явилися снайпери. Скидалося на те, що Майдан Незалежності таки можуть зачистити. І єдине, що лишатиметься учасникам протестів – відступати до Михайлівського собору й далі, по Великій Житомирській, вибиратися з центру Києва. Але цю вулицю уже перекрили. Спочатку це були працівники Державтоінспекції, а згодом – кілька груп озброєних тітушок.

«До 10 вечора на перехресті вулиць Великої Житомирської та Володимирської стояли працівники ДАІ. Активісти вирішили їх «прогнати», бо вони нікого не пропускали в сторону Майдану. Навіть швидкі. До силового конфлікту не дійшло, їх вмовили поїхати. Але на їх місце швидко прийшли тітушки. Кілька сотень», –розповідають очевидці тих подій.

Варто зауважити, що мова йде саме про те перехрестя, де в ніч на 19 лютого вбили журналіста газети «Вєсті» В’ячеслава Веремія. Однак, того вечора він був не єдиним постраждалим. За офіційною версією слідства, групи «спортсменів» почали збиратися на Софійській площі, після чого вирушили в сторону уже згаданого перетину вулиць. На місце вони прийшли близько 11-12 вечора. Частина із них мала при собі вогнепальну зброю: пістолети та карабіни. «Спортсмени» перекрили перехрестя і тримали його приблизно до 3 ночі 19 лютого. Впродовж цього часу вони вели хаотичний вогонь по протестувальниках. За кілька годин тітушки вбили двох та поранили близько десятка людей.

«Приблизно за півгодини до вбивства Веремія з боку Михайлівської до перехрестя вирушає група майданівців. Вони йдуть поряд з готелем Інтерконтиненталь. З перехрестя Великої Житомирської та Володимирської тітушки відкривають вогонь. Серію пострілів чують на Михайлівській площі. Одна з куль точно влучає у пам’ятник княгині Ользі. Всі майданівці поранені. Один з них, Віталій Васільцов, убитий», – розповідає адвокат родин Небесної сотні Євгенія Закревська.

Вона додає – у Васільцова «дивне» поранення: «У Віталія поранення доволі дивне. Є цілком обґрунтовані підозри, що в нього могли стріляти з готелю Інтерконтиненталь. «Під шумок». Про це свідчать характер поранення, вхідний та вихідний отвір від кулі, положення тіла. Єдиний шанс, що це не так – серйозні помилки у судово-медичній експертизі».

Цю ж інформацію підтвердили й у прокуратурі. Поінформовані джерела кажуть, що і експертизи, і слідчі експерименти підтверджують версію про те, що у Васільцова стріляли з вікон готелю. Однак встановити, хто саме це був поки не можуть.

Після вбивства активіста, приблизно за півгодини на перехресті неподалік від Київського главку міліції опиняється журналіст В’ячеслав Веремій. Тітушки зупиняють його авто, журналіста б’ють, він намагається втекти. Чоловіка зупиняє один із тітушок – Сергій Чемес (нині у СІЗО, проходить у справі разом з іншим тітушкою – Юрієм Крисіним). В цей же час у журналіста стріляє Джалал Алієв. Веремій опиняється на землі, його б’ють. Пізніше він таки рятується від «спортсменів», але помре через втрату крові в лікарні (детальніше див. Тиждень №506 від 26 липня 2017).

Але В’ячеслав Веремій був не останнім постраждалим. Після півночі з Михайлівської площі висувається ще одна група майданівців – близько 5-7 людей. З собою у них коктейлі Молотова та палиці. Очікувано, вони викликають вогонь з перехрестя на себе.

«В активістів починають стріляти. Поранення отримують всі. Хто зміг відповзти назад – відповз. Підбігли тітушки, почали бити поранених. І в цей момент з’являється якась жінка. Її роль досі не зрозуміла, оскільки оцінки від самих активістів відрізняються: хтось переконаний, що вона керувала тітушками, хтось переконаний, що вона просто небайдужий очевидець, який не побоявся вступитися за людей. Отже, ця жінка заборонила тітушкам бити майданівців. І вони послухалися. Частину постраждалих після цього забрали швидкі. Цю ж жінку ми досі шукаємо», – говорить Закревська.

Згодом, близько 2 ночі, з Володимирської на перехрестя вирулює автомобіль з двома чоловіками ,які прямують на Майдан. «Спортсмени» авто зупиняють, витягають одного з активістів і починають його бити, пробивають легеню арматурою. Попри це чоловік зміг утекти. Тієї ж ночі тітушки підстрелили ще одного активіста та обстріляли групу протестувальників. Як вже згадувалося вище, близько 3 ночі вони пішли геть.

Міліція майже одразу взялася за слідчі дії. Однак, уже традиційно для майданівських справ, виникли проблеми. Скажімо, «губилися» окремі докази, деякі докази не брали до уваги. Та ж історія з Київською прокуратурою. Наприклад, чоловік, якого тітушки пробили арматурою, давав їй свідчення. Але за три роки ці показання… загубилися. Як і саме провадження.

«Справді, свідчення Київська прокуратура загубила. Більше того. Ми не можемо знайти кримінальне провадження. Здається, його просто немає. Побитий тітушками автомобіль – є. Людина, якій тітушки пробили легеню – є. Провадження – немає», – скаржиться Закревська.

Вона додає – існують складнощі і з самим розслідуванням, оскільки не вистачає фото та відеоматеріалів: «Відео з камер Інтерконтиненталя не одразу потрапило до слідства. І там лише 15-хвилинний відеофайл, який зберіг працівник готелю. Ще година відео у нас від ресурсу Відеопробки. Все інше – відеозаписи від людей. Деякі записи нам передавали анонімно, ми можемо не завжди знати авторів. До всього, міліція, яка від початку вела справу, деякі відеозаписи просто ігнорувала, деякі загубила. Але УБОЗ працював на тому перехресті майже одразу. Якщо я не помиляюся, з тим же Крисіним наприкінці лютого 2014-го на тому перехресті вже проводили слідчі експерименти», –  розповідає Закревська.

Слідству за весь час розслідування вдалося встановити, що тієї ночі на перехресті було три основні групи тітушок. Перша – група Володимира Кошелева. Перед тим, як потрапити на перехрестя, ці «спортсмени» приймали участь у сутичках на вул. Інститутській, зокрема під офісом Партії регіонів. Друга – група Джалала Алієва. Вони також були на Інститутській, приймали участь в нападі на журналістів неподалік офісу регіоналів. Як переконують у прокуратурі – саме ці дві групи мали на перехресті неподалік київського главку міліції вогнепальну зброю: у групи Алієва були пістолети, у групи Кошелєва – карабіни. Третьою групою, яка в ту ніч блокувала перехрестя Великої Житомирської та Володимирської, була група Юрія Крисіна. Ці «спортсмени», на відміну від інших колег, із зброї мали здебільшого бити. А перед тим, як прийти до главку, вони навідалися на вул. Прорізну, де були барикади майданівців. Як випливає із нового обвинувачення, яке кілька місяців тому висунули Крисіну, саме ці барикади тітушки закидали вибухонебезпечними предметами. Слідство припускає, що це зробили, аби посіяти паніку серед протестувальників і спрямувати їх рух у «потрібному» напрямку (детальніше див. на сайті Тижня матеріал «Нові звинувачення Юрія Крисіна»).

З початком анексії і війни на Донбасі група Кошелева із своїм очільником втекла на територію Криму. Алієв встиг побути в Москві а згодом, за непідтвердженою інформацією, воював у так званій ДНР. Крисіна арештував суд, потім відпустив його під особисте зобов’язання. За кілька років боротьби в судах, Крисіна таки повертають за ґрати СІЗО. Кошелєв, між тим, помирає на півострові, його тіло повернули в Україну й нині тривають експертизи. Алієв, який стріляв у Веремія, нібито був убитий на території ДНР, його тіло знайшли у лісі.

Однак підтвердити чи спростувати цю інформацію, через об’єктивні причини, не видається можливим. Затримані ж в Україні тітушки не надто поспішають давати свідчення. До всього, частина тітушок в ніч на 19 лютого була із закритими обличчями, тож, як кажуть учасники судових процесів, пов’язаних із цією справою, свідкам доволі проблематично впізнати нападників. А самі «спортсмени» тримаються доволі простої лінії захисту: «Можливо ми там і були, але нікого не чіпали». Зважаючи на відсутність прямих показань і мовчання підозрюваних, доведення вини може затягнутися.

Також до кінця не зрозуміле завдання, яке ставили перед тітушками. Можна припустити, що вони мали відігравати свою роль у так званому плані «Бумеранг» – «антитерористичній операції» у центрі Києва. Проте всі можливі матеріальні докази знищені. А виконавці, як от Крисін, Кошелєв чи Алієв, швидше за все знали лише свою частину завдання. І могли не знати плану в цілому. Тож поки слідчим лишається лише будувати припущення на відомих їм фактах.

Станом на травень 2018-го в судах за різними епізодами тієї ночі перебуває до 5 проваджень: нові обвинувачення Крисіну та його поплічнику Чемесу на стадії підготовчих засідань, суд щодо тітушки з групи Крисіна Павла Бялая формує групу присяжних, в судовому розгляді щодо Олега Гебана, Геннадія Погребного та Сегія Костенка нині досліджують слідчі експерименти, у справі Олега Шадрова лишилося допитати одного свідка. І п’яте провадження – обвинувачення Крисіна у «хуліганстві» щодо В’ячеслава Веремія. Нині прокуратура намагається оскаржити умовний вирок в апеляційному суді, однак процес затягується. До всього, досі розслідують фактову справи по подіях ночі 19 лютого загалом і щодо убивства Васільцова. Проте прогнозувати, коли вони опиняться в судах проблематично.

Разом із тим, кілька тижнів тому Генпрокуратура зробила значний крок вперед. І у слідстві щодо подій ночі 19 лютого зокрема. Під час обрання запобіжного заходу Олександру Волкову, якого підозрюють у викраденні Ігоря Луценка та Юрія Вербицького, прокурори повідомили, що підозрюють Олексія Чеботарьова (колишній власник ФК «Десна» – ред.) в організації злочинної групи, яка протидіяла протестам. За офіційною версією, Чеботарьов мав власну службу безпеки, однак для протидії Майдану цих людей йому не вистачало. Тож він залучив Крисіна, Кошелєва та Алієва. Тобто людей, які мали ресурс для виконання «завдань». До всього, за неофіційною інформацією, саме Чеботарьов був посередником між тітушками та колишнім міністром внутрішніх справ Віталієм Захарченком.

Тобто, середньою ланкою між потенційним замовником та виконавцем. Щоправда, чи справді Захарченко ставив Чеботарьову завдання – потрібно ще довести. Разом із тим, такий хід ГПУ відкриває нові можливості для притягнення тітушок до відповідальності – адже якщо раніше необхідно було доводити конкретний злочин конкретної людини (що, як згадано вище, має низку проблем), то нині потрібно в першу чергу довести участь «спортсменів» в організованій злочинній групі. Що потенційно дає змогу притягнути до відповідальності тих, проти кого не вистачало доказів. А це, своєю чергою, може підігріти інтерес суспільства до вже замиленої теми злочинів проти активістів Майдану.

Станіслав Козлюк

Джерело