Боротьба зі злочинністю: безпека = довіра
10.05.2018
Останнім часом все частіше люди, які пережили «буремні» 90-ті роки ХХ століття, кажуть, що повертаємося в ті часи, а потім додають, що мабуть, теперішня ситуація може стати ще гіршою, або вже стала. Мова йде про рівень злочинності та соціальної зневіри українців. На фоні вітринної реформи, втрачається ресурс, який є одним з найбільш складних для розуміння та важкодоступним для примноження – довіра.
Численні опитування і результати вивчення громадської думки демонструють те, що українці все більше бояться за свою особисту безпеку, а зростання рівня злочинності, наркоманії та алкоголізму називають однією з найбільших проблем.
Показники злочинності в Україні, в тому числі і столиці, залишаються невтішними: зокрема, протягом перших двох місяців нового року зареєстровано понад 5,5 тис. крадіжок, 48 розбійних нападів, 445 грабежів, 155 незаконних заволодінь транспортними засобами, 14 умисних вбивств, вчинених на території міста Києва.
Причин багато. Зростання кількості злочинів щодо заволодіння чужим майном легко пояснити зниженням рівня соціального забезпечення – банальної відсутності засобів для існування. В той же час для багатьох злочинців відчутним блоком є гарантія понесення покарання. Це багато в чому залежить від ефективності роботи правоохоронців щодо попередження та розслідування злочинів. Ефективність цієї роботи оцінюється сьогодні самими ж українцями доволі низько.
Тут постає питання про рівень впевненості суспільства у тому, що поліція виконуватиме свої повноваження якісно – як запобігатиме правопорушенням, так і «знаходитиме» порушників. Можна говорити про так звану обернену пропорційність між рівнем довіри до правоохоронних органів та рівнем злочинності: чим вищий рівень довіри, тим нижчий рівень злочинності.
Сьогодні цей показник не вселяє оптимізму: довіра до правоохоронної системи постійно падає.
А, звідси, питання: які фактори впливають на рівень довіри, якщо не брати до уваги факти успішного розслідування правопорушень?
Як-то кажуть, «зустрічають по одягу»: якщо поліція вчасно реагує на повідомлення про правопорушення чи події, то у людини виникає впевненість, що її заяву розглянуть належним чином.
У ряді випадків громадяни скаржаться на те, що чекають на приїзд правоохоронців у Києві по декілька годин, подеколи взагалі відсутнє реагування. Попри те, що стаття 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліція повинна реагувати на заяви та повідомлення «своєчасно», тобто з відповідністю вимогам даного моменту.
Хорошим прикладом є практика Великої Британії: у країні можна зателефонувати до поліції за 2 різними номерами – якщо йдеться про надзвичайну ситуацію (повідомлення про вчинення правопорушення, яке відбувається в даний момент, існує безпосередня загроза життю і здоров’ю людини або ризик серйозної шкоди майну), телефонують за одним номером; якщо потрібно повідомити про злочин, який уже відбувся, або, наприклад, про можливе тривале вчинення правопорушення «по сусідству», телефонують за іншим номером.
Така практика притаманна і ряду інших європейських держав. Її застосування дає змогу відокремити події, на які потрібно реагувати першочергово, та інші події. Організація роботи належним чином – запорука успіху.
Наступний аспект, за яким складається враження про ефективну діяльність поліції, – якість патрулювання вулиць. В чому, власне, проблема: поліція досить часто «закриває очі» на випадки порушення закону, що не стосується безпосередньо загрози життю і здоров’ю людини, шкоди майну.
Для прикладу: мешканці столиці неодноразово скаржаться на осіб, які у центрі міста «гуляють» з плакатами з відображенням символіки, забороненої Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні». Люди вступають у суперечки з порушниками, при цьому уповноважена законом припиняти правопорушення поліція на такі випадки не реагує.
У чому криється небезпека? Це нагадує ситуацію з так званими «розбитими вікнами», описану у статті Дж. Келлінга та Дж. Вілсона 1982 року: «биття вікон стається не тому, що деякі території населяють особи, які не розбивають вікон, а інші – особи, що розбивають; а швидше тому, що одне розбите і не відремонтоване вікно є сигналом про те, що нікого не турбує вказана ситуація, а тому можна і далі бити вікна». В нашому випадку суспільство задаватиметься питанням: як поліція справлятиметься з більш тяжким, якщо не справляється з подібним?
Одним з останніх прикладів «нереагування» правоохоронців стала столична Татарка, де так звані «тітушки» напали на людей, депутатів ВР та Київської міської ради.
Ще один момент вартий уваги: стаття 11 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що діяльність поліції здійснюється в тісній співпраці та взаємодії з населенням. Навряд чи можна говорити про співпрацю, якщо суспільство не знає з ким, власне, співпрацює.
Попри те, що в статті 20 Закону України «Про Національну поліцію» передбачене обов’язкове розміщення на однострої поліцейського нагрудного знака із чітким зазначенням його спеціального жетона, ЗМІ фіксують чимало випадків виконання службових обов’язків на вулицях міст без дотримання вимоги про ідентифікацію, особливо при необхідності забезпечення громадського порядку. Часто буває, що правоохоронці в грубій формі просто відмовляються представитися.
В ряді держав не завжди стоїть вимога обов’язкової ідентифікації правоохоронця. Наприклад, у США у керівництвах для департаментів поліції в різних містах вказується, що працівники вправі не ідентифікувати себе, якщо це перешкоджатиме виконанню завдання, яке стоїть перед правоохоронцем, або з міркувань безпеки.
Проте ця медаль має дві сторони: зважаючи на низький рівень довіри, наявну «конфронтацію» між населенням та поліцією, ідентифікація видається тим запобіжником, який стимулюватиме поліцейського діяти виключно в межах повноважень і запевнятиме людей у тому, що за порушення їх прав доведеться відповідати.
Оскільки рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності її діяльності, а ефективність цієї діяльності безпосередньо впливатиме і на рівень злочинності, то забезпечення довіри дозволить попередити більше злочинів та знизити соціальну напругу.
У сьогоднішній ситуації це не можливо без кардинальних змін: в структурі не відбулося реального очищення, багато сумнівних персонажів уникнули люстрації через різні способи і засоби, поліція продовжує опинятися в центрі скандалів, в тому числі, корупційних і політичних.
Так як це державний інститут з багатомільярдним фінансуванням, від його роботи критично залежить подальша доля держави. Відповідно цю роботу потрібно налагоджувати й добиватися позитивних змін.
Соломія Скробач
