Артем Сытник. Директор НАБУ

08.05.2018

“Ми ще далекі від того парламенту, де кожен депутат є самостійним у прийнятті рішень. Далекі від того, що депутат сам вирішує, за які законопроекти давати свій голос, а за які не давати, за яке рішення парламенту голосувати, а за яке не голосувати. Центри прийняття рішення відомі всім, і, на жаль, вони далекі від парламентської демократії”, йдеться у матеріалі РБК-Україна.

16 квітня виповнилося три роки з моменту створення Національного антикорупційного бюро України з Артемом Ситником на чолі. З того часу НАБУ ініціювало цілу низку гучних кримінальних розслідувань, у яких фігурували впливові посадовці та політики сучасної України. Однак, за ці три роки у справах Бюро є лише один обвинувальний вирок суду, не рахуючи затверджених угод зі слідством. А провина головних фігурантів цих справ, не зважаючи на розголос та гучні затримання, досі не доведена з точки зору закону.

Водночас, з діяльностю НАБУ та їх процесуальних керівників зі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури повязана ціла низка скандалів. Останній з них – прослуховування співробітниками глави САП Назара Холодницького, якого запідозрили у “зливах” інформації фігурантам справ НАБУ. Примітно, що це прослуховування було санкціоновано так званим “економічним департаментом” Генпрокуратури, який повязують з найближчим оточенням президента. Хоча ще недавно НАБУ і ГПУ, принаймні у публічній площині, були лютими ворогами. Детальніше про здобутки та втрати НАБУ, відсутність вироків, політичні амбіції та скандали навколо цього органу – у інтерв’ю директора Бюро Артема Ситника.
– Три роки тому було створено НАБУ. Скажіть, зараз вам влада палки в колеса вставляє?
– Це пряме, але дуже складне питання, тому що за три роки було дуже багато доказів того, що політична еліта чинить супротив тому, що ми робимо. З одного боку, наводити конкретні приклади – це, мабуть, тема для окремого інтерв’ю. А з іншого боку – це є, мабуть, ознака того, що ми робимо правильні речі. Це не тільки досвід України, а й досвід багатьох країн, де створювались такі органи. Влада тримається за певний порядок речей, і тому вчиняє певний супротив. Якщо коротко відповісти – звичайно, що так. Але якщо переходити на конкретику, то дуже довго будемо говорити.

– Які центри ухвалення рішень в країні, ви, як топ-менеджер силової структури, можете виділити? Петро Порошенко, Арсен Аваков…
– Це питання досить політичне, а ми ж правоохоронний орган. І ми намагаємось, наскільки це можливо в нашій ситуації, взагалі не втручатися в політику. І мені здається, що нам це вдається. Я б сказав так – ми ще далекі від того парламенту, де кожен депутат є самостійним у прийнятті рішень. Далекі від того, що депутат сам вирішує, за які законопроекти давати свій голос, а за які не давати, за яке рішення парламенту голосувати, а за яке не голосувати. Центри прийняття рішення відомі всім, і, на жаль, вони далекі від парламентської демократії.

– Ви спілкуєтесь з Адміністрацією президента чи з кимось з Адміністрації президента?

– Ні.
– Які у вас стосунки з главою МВС Арсеном Аваковим? – У мене немає стосунків з Арсеном Аваковим. Ми жодного разу не спілкувалися після тих подій, які відбувалися восени 2017 року (затримання Олександра Авакова, сина глави МВС, – ред.).

– А до того спілкувалися часто?

– Не часто. Якщо конкретно відповідати на це питання, то було робоче спілкування. Я дуже переживав, що після того, як ми цю справу перевели в активну стадію, будуть певні перепони. Дуже багато дрібних службових питань залежить від МВС. Співпраця на рівні департаментів продовжується. Я переживав за це, але цього не відбулося.

– Я розумію ваше бажання уникати політики, однак є факти. Зараз буде передвиборча кампанія, і НАБУ здатне знищити будь-яку кандидатуру. Знищити в публічному сенсі.
– Я все ж таки хотів би акцентувати увагу на тому, що ми, не зважаючи на всі звинувачення, займаємо пасивну медійну позицію. Ми робимо свою роботу. Але ця робота, мабуть, у зв’язку з тими суб’єктами, які проходять у справах, дуже рідко залишається без уваги медіа. І ми формулюємо свою позицію вже після того, як медіа дізналось про певну ситуацію. В нас є купа запитів від медіа, і ми просто змушені реагувати. Адже якщо не давати пояснення, то хтось дасть пояснення за тебе? Тому в нас позиція в медіа пасивна. І, мабуть, НАБУ єдиний орган, який веде таку політику. Ми дуже часто бачимо, що є певні анонси. Наприклад: “скоро ми винесемо подання на депутатів”. В нас трохи інша політика: у нас є амбітне завдання, яке ми поставили перед собою – змінити правила гри в цілому. Ми хитнули касту недоторканних в Україні. Вона формувалася не останні чотири роки, вона формувалась десятиліттями, після здобуття незалежності України. Я вважаю, що для України зараз не має принципового значення, хто буде наступним президентом, або хто виграє парламентські вибори. Важливо, щоб та еліта, яка буде мати владу наступні кілька років, зрозуміла, що недоторканних в Україні немає.

– За допомогою чого ви хочете змінити це? Який конкретний інструмент?
– Давайте відверто: 25 років були правоохоронні органи, які мали всю повноту повноважень для боротьби з корупцією, в тому числі на топ-рівні. Але цього не робилося, тому що, на жаль, правоохоронні органи були дуже заполітизовані. Зараз ті провадження, які ми розслідуємо останні три роки, доводять, що те, заради чого створювали НАБУ, виконується. На мою думку, тактичним успіхом антикорупційної реформи є те, що зараз жодна посадова особа в державі себе не відчуває комфортно, якщо вона займається корупцією. Це якраз і є механізм, який приведе до зміни правил гри. Але я називаю це тактичним успіхом, тому що він буде стратегічним тільки тоді, коли ці справи пройдуть стадію судового розслідування.

– Наше суспільство дуже часто сприймає прихід слідчого як доказ винуватості людини. Хоча, насправді, людина визнається злочинцем тільки після рішення суду, і не раніше. У справах НАБУ всього двоє засуджених за весь час.
– Трохи не так. У нас є низка вироків, але в основному – це затвердження угод про визнання винуватості. Є один вирок, там де дійсно було процесуальне протистояння сторони захисту зі стороною обвинувачення. Це дуже великий виклик для нас, тому що є просто елементарні справи. Два приклади наведу. Перший – справа щодо харківського судді, який взяв хабар, вона два роки не розглядається. Другий приклад – у травні 2016 року ми направили справу щодо працівника Генпрокуратури, який намагався дати хабар члену конкурсної комісії НАБУ. Так само немає вироку. З таким темпом розгляду справ, питання вироків буде завжди стояти, і воно дійсно демотивує всіх – суспільство, міжнародних партнерів, і самих детективів.
– А ви не вбачаєте в такий динаміці розгляду судових справ помилки самого НАБУ? Дуже часто лунають звинувачення на адресу детективів вашого відомства, що це некомпетентні люди, які погано ведуть справи, є багато процесуальних помилок. Ви не бачите такого?

– Я не виключаю певних помилок. Але ці коментарі звучать з вуст людей, які в житті не вели жодної справи. По-друге, ці висновки робляться без аналізу того провадження, яке передане до суду. Іноді ці коментарі робляться політтехнологами, які, в тому числі, фігурували і отримували гроші із так званої “чорної бухгалтерії”.

– У нас взагалі дуже мало виправдувальних вироків, і цей відсоток на фоні світової практики просто жахливий.
– Це зовсім інша розмова. Я говорю про те, що наших справ не так багато, але вони є знаковими. Дуже багато справ детально презентовані. Наприклад, справа щодо двох народних депутатів – Максима Полякова і Борислава Розенблата. Є досить переконливе відео, і це відео здобуте з дотриманням вимог всіх норм закону. Але, знову ж таки, ми чуємо спекуляцію, що там щось розвалюється. Я не виключаю того, що детективи можуть допускати якісь певні помилки. Для цього і створено Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, щоб ризик цих помилок мінімізувати. Але проблема зовсім в іншому. Я не виключаю того, що по тих справах, які ми розслідували, можливі виправдувальні вироки. Для того суд і потрібен, щоб була змагальність між стороною захисту і обвинувачення, тоді суд на підставі аналізу виносить рішення. У нас, на жаль, цього немає. У нас на думку і детективів, і прокурорів, справа, яка найбільше рухається у суді, це справа Романа Насірова (екс-глави Державної фіскальної служби, – ред.).

– Це швидко?

– В нинішніх реаліях це швидко. Але справа, наскільки я пригадую, з жовтня перебуває у суді, а ми ще читаємо обвинувальний акт. Втім, ми розуміємо, що проти нас постійно ведуться кампанії всіляких спікерів, людей, які називають себе політологами. Але якщо проаналізувати, то великою мірою є єдиний аргумент – це те, що немає вироків судів. Але ж не НАБУ чи САП виносять вироки, а суд. Проте, покажіть рішення суду, де було б написано, що є справа, є помилки прокурорів і детективів, у зв’язку з цим суддя виносить вирок виправдувальний. Такого також нема. Ми бачимо фактичний параліч судової системи. Чимало є прикладів, коли судова система по наших справах діє під тиском – тітушки з’являються на судове засідання, по деяких фігурантах приходить півпарламенту в суд, діючі міністри, починають тиснути на суд. Це якраз і є ті чинники, які блокують розгляд справ.  Такі справи потрібно розглядати в незалежній судовій інстанції, і їх повинні розглядати судді, які готові взяти на себе відповідальність ухвалювати рішення в цих справах.

– У Верховній Раді є президентський законопроект про Антикорупційний суд. Думаю, що ви його читали. Чи він вас влаштовує в тій редакції, яка зараз є в парламенті?

–  Перед тим, як прокоментувати зміст законопроекту, хотів би трохи нагадати історію його появи. Перший законопроект про антикорупційний суд з’явився набагато раніше, і був внесений низкою народних депутатів (Єгор Соболєв, Оксана Сироїд від фракції “Самопоміч”, Іван Крулько від фракції “Батьківщина”, Мустафа Найем, Сергій Лещенко, Світлана Заліщук від фракції БПП, – ред.). Але з самого початку було зрозуміло, що законопроект цих депутатів не має перспектив бо, відповідно до законодавства, закон, що регламентує створення нових судів, повинен вносити президент. І, фактично народні депутати зареєстрували цей законопроект, щоб підняти дискусію в парламенті з приводу взагалі створення антикорупційного суду. Дуже довгий час ми чули, що нам не потрібен цей суд, був варіант з якимись там дуже сумнівними палатами (антикорупційною палатою у Верховному суді, – ред.), і до жовтня 2017 року вся політична еліта і топ-чиновники говорили про те, що антикорупційного суду не буде. У грудні була ще й спроба знищити Антикорупційне бюро. Вона не додала авторитету Україні, тому що цю спробу бачив весь світ.

– Ви маєте на увазі конфлікт ГПУ і НАБУ?
– Ні, йдеться про спробу внести законопроект, що спрощує звільнення директора НАБУ. Реакція міжнародної спільноти була відповідною. Все закінчилось тим, що в кінці грудня з’явився президентський законопроект про Антикорупційний суд. Хоча в жовтні взагалі в це ніхто не вірив. Цей законопроект прийнятий в першому читанні. Я його читав. Більше того, його читали всі, хто зацікавлений у цьому процесі. Буквально за 20 хвилин, як цей законопроект з’явився на сайті Верховної Ради, був оприлюднений експертний висновок, і висновок наших міжнародних партнерів. Згідно з ним є низка недоліків, без усунення яких перспектива створення незалежної судової інституції під великим питанням. Ці недоліки стосуються порядку відбору суддів,  кількісного складу суду, його компетенції. Вони всі обговорені, і є чітка позиція наших міжнародних партнерів, що ухвалення відповідного законопроекту без усунення цих недоліків не вважатиметься виконанням рекомендацій МВФ (ухвалення закону про Антикорупційний суд є зобов’язанням України перед МВФ, що зафіксовано у Меморандумі про економічну і фінансову політику – ред.). Тому я сподіваюся, що парламент дослухається до цих рекомендацій, і в другому читання всі недоліки будуть усунені.

– Відповідаючи на попереднє питання, ви говорили, що проти вас іноді ведуть кампанії політологи, експерти та інші. Але зараз ви згадали законопроект про антикорупційний суд, внесений низкою нардепів. Існує така думка, що є певний пул експертів, що лояльні до вас і ведуть за вас всю медійну роботу. Зокрема, ті народні депутати, які подавали перший законопроект про антикорупційний суд.

– Я мав на увазі, що йдеться не про кампанії щодо мене особисто, а проти НАБУ в цілому. Я думаю, що за три роки роботи НАБУ і САП надали більше ніж достатньо доказів, які говорять про те, що без створення цієї судової інституції неможливий прогрес антикорупційної реформи. Звичайно, що ті депутати, які підписали законопроект, автоматично переміщуються до кола тих людей, які підтримують НАБУ. Але чомусь у нас підтримка НАБУ вважається якоюсь поганою справою. Насправді, це не підтримка НАБУ, це послідовна робота з реалізації антикорупційної реформи. Пройшло три роки, це мінімальний термін, який потрібен для того, щоб розвернути інституцію, зробити певні кроки і потім проаналізувати, які є системні проблеми. Та хвиля критики, яка лунає, якраз і свідчить про те, що ми на вірному шляху, тому що ми зачіпаємо тих людей, які зараз при владі. Це люди, які мають матеріальні ресурси, медійні ресурси, і вони їх використовують їх для того, щоб захиститись. Якби ми підняли питання про створення Антикорупційного суду у 2015 році, нас би взагалі ніхто не почув.

– Щодо спроби знищення НАБУ. Ви згадали законопроект глав фракції БПП та “Народного фронту” Артура Герасимова і Максима Бурбака, який спрощував порядок звільнення керівника НАБУ. Загальновідомий факт, що цей законопроект поламала посол США. Ви знаєте, що у суспільстві ви сприймаєтесь ледь не як департамент ФБР, та й деякі політики про це говорять. Чи не заважає це вам?
– Деякі політики, які про це говорять, перебувають під слідством НАБУ. Тому вони діють явно в конфлікті інтересів. По-друге, вони, ймовірно, не зрозуміли специфіку роботи наших міжнародних партнерів, порівнюючи, мабуть, зі своїми умовами праці. Бо я можу подивитись будь-кому в очі і сказати, що втручання в роботу Антикорупційного бюро ззовні неможливе. А ось політики такого сказати не можуть. Водночас, заперечувати підтримку з боку міжнародних інституцій я не буду.  Ця підтримка почалась будуватися з першого дня роботи НАБУ і зростала по мірі того, як ми своїми діями переконували, що є дійсно прозорим, аполітичним, незалежним органом.

 – Один знайомий політтехнолог мені казав, що у Ситника є перспективи, якби він перед президентськими виборами прихватив двох-трьох міністрів, їх би суд випустив, а він би звільнився і пішов зразу в президентську кампанію. Президентом би не став, але фракцію у парламент потім би завів. Чи ви бачите перед собою таку перспективу?

– Політизація розслідування є одним із засобів маніпуляції, це захист, до якого вдаються підозрювані в корупції. Не встигнеш когось зачепити, як починаються звинувачення в політичних переслідуваннях. Останній тренд — пояснювати ті чи інші слідчі дії політичними амбіціями самого керівника Антикорупційного бюро. По-перше, я би хотів прояснити ситуацію, що директор НАБУ не вирішує питання у справах, які розслідуються НАБУ, як би хтось не намагався під це підвести. Ці рішення ухвалюють детективи, які безпосереднь ведуть розслідування у конкретній справі, — я не маю процесуальних засобів впливу на них. І саме головне – є антикорупційна прокуратура, яка погоджує ці рішення. Про це всі забувають, і чомусь думають, що все робиться однією особою для того, щоб реалізувати якісь свої політичні амбіції. Якщо і говорити про амбіції, то я маю лише одну – змінити правила гри в Україні, щоб не було людей, які відчувають себе недоторканними.  Якщо ми ці правила гри не змінимо, то, на мою думку, немає ніякого значення, хто буде наступним президентом, чи які будуть фракції в парламенті. Якщо рівень корупції буде зберігатись, то тоді Україна не має перспектив як держава, і неважливо яке прізвище буде домінувати на президентських виборах.
– Дайте пряму відповідь – у президенти підете в 2019 році, чи ні?

– Ні.

– А в парламент?

– Ні. Тут я ще хотів би додати, що у нас за Конституцією парламентсько-президентська республіка. Але, на жаль, ми бачимо, що центр прийняття рішень абсолютно не в парламенті. Це, мабуть, найбільша проблема України.

– А де він?

– Зовсім у інших кабінетах. Я мрію про те, щоб Україна мала такий парламент, коли кожен депутат матиме можливість голосувати згідно зі своїм внутрішнім переконанням. Не я про це кажу, про це говорить навіть відеоряд з того ж парламенту.

– Щодо історії з керівником САП Назаром Холодницьким. Як відомо, його прослуховування погоджував Департамент захисту економіки Генпрокуратури. Чи були варіанти, коли співробітники НАБУ починали ці негласні слідчі дії, щоб їх погодив якийсь інший департамент ГПУ?

–  Мабуть, теоретично були.

– А чому тоді саме цей департамент?

– Ми мали позитивний досвід співпраці у справах, відкритих за фактом пропозиції хабарів детективам НАБУ. Витоків інформації не було. Осіб, які пропонували хабар, притягнуто до відповідальності, справу готують до передачі до суду. По-друге, вони (економічний департамент ГПУ, – ред.) самі звернулися за допомогою, тому що вони мали також інформацію, як і ми, про можливі корупційні дії. Тому ми вирішили об’єднати зусилля, маючи певний досвід співпраці. До речі, цей же департамент розслідував справу, коли судді пропонували хабар Холодницькому.

– Ви ж знаєте, що цей департамент називається департаментом Кононенка-Грановського?

– Звичайно. Але в тих справах точно не було ані Кононенка, ані Грановського.

– А взагалі ви поділяєте думку, що на цей департамент має вплив оточення президента? – Я поділяю думку, що, на жаль, прокуратура ніяк не може позбутися спадку, сприйняття його як політичного органу. І, мабуть, це і було першою причиною створення Антикорупційного бюро. Але в певних конкретних ситуаціях у нас є співпраця. Не так багато цих прикладів, але вони є, в тому числі якраз і по кейсу щодо керівника антикорупційної прокуратури.

– Щодо цього кейсу. Матеріали на Холодницького зараз знаходяться у кваліфікаційній комісії прокурорів. А чому їх направили туди, а не оголосили йому підозру?

– Рішення про підозру має погоджувати прокурор, який здійснює нагляд.

– В даному випадку генеральний прокурор.

– Так.

– Тобто це не ви даєте підозру в цьому провадженні?

– Ні.

– На вашу думку, яка взагалі перспектива збереження Холодницького на посаді?

– Я не хочу робити прогнози, тому що це може потягнути певні спекуляції, і може бути сприйнято як тиск. На мою думку, ті дії, які були вчинені, не сумісні взагалі з прокурорською роботою. Ми свою думку сформували в заяві до КДКП. Матеріали, отримані нами в процесуальний спосіб, передані до Генеральної прокуратури для оцінки в ході розслідування. Сподіваюся, що там не буде політики, а буде виважене рішення, яке буде повністю ґрунтуватись на законі.

– У вас є справа, в рамках якої Холодницького прослуховували?

– Звичайно, ми ж не могли його незаконно слухати. Тобто, було рішення суду,

– А що це взагалі за справа?

– Справа за заявою особи з приводу корупційних дій керівника САП. І в рамках справи було отримано дозвіл суду на проведення НСРД.
– Справа за заявою особи з приводу корупційних дій керівника САП. І в рамках справи було отримано дозвіл суду на проведення НСРД.

– Чи стосувалася ця справа генерала податкової Станіслава Денисюка, який був затриманий Військовою прокуратурою?
– Це зовсім інша справа, і я з подивом читав новини, в яких намагались ці дві справи пов’язати.

– Чи фігурував у цій ситуації голова Військової прокуратури Анатолій Матіос?

– Ні.
– Все ж таки скарга в КДКП більше виглядає так, ніби це намагання понизити градус. Можливо, ви шукаєте шляхи примирення з Холодницьким?

–  Є певний обсяг матеріалів, отриманих в результаті проведення негласних слідчих дій. На нашу думку, частина з них підпадає під кримінальну відповідальність, а частина – під дію дисциплінарного статуту.  Тому і ведеться розслідування, яке повинно дати оцінку витоку інформації
– Юрій Луценко знав про ситуацію з Холодницьким?

– Не знав. Насправді отримання дозволу в  Апеляційному суді на проведення негласних слідчих дій зовсім не означає, що ці дії будуть реалізовані. Є особи, які дуже активно слідкують за безпекою. Тому, до викриття цієї апаратури, жоден працівник ГПУ про це не знав.
– Питання щодо “плівок Онищенка”. Ця справа розвивається вже дуже давно. Скажіть, коли ви починали її розслідувати, ви знали, що він є конфідентом Порошенка? Людиною, яка напряму спілкується з президентом, вирішує певні питання.

– Нагадаю, що можливість повноцінно проводити розслідування детективи НАБУ отримали лише після запуску Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керівника якої призначено 30 листопада 2015 року. До того моменту детективи напрацьовували матеріали, аналізували інформацію з відкритих джерел, в тому числі журналістські розслідування. І з приводу “свердловин Онищенка” було дуже багато матеріалів.  Те, що це сумнівна схема, коли газ виходить по мінімальній ціні із спільної діяльності з державним підприємством, через низку “прокладок” виходить на ринок уже по ринковій ціні, а різниця привласнюється,  було видно без глибокого розслідування. Але розслідування, яке стало можливим після призначення процесуального керівника у справі, мало встановити коло всіх осіб, причетних до побудови та реалізації схеми. Тому коли призначено було прокурорів, ця справа стала однією з перших, відомості про яку внесли до ЄРДР. В ході розслідування ми не досліджували, де Онищенко ходить, кому він платить чи не платить. Ми досліджували виключно схему.  Але коли напередодні голосування в парламенті щодо позбавлення депутатського імунітету Онищенко не повернувся в Україну, коли він тричі чи двічі реєструвався на рейс, але потім відміняв реєстрацію, тоді мі зрозуміли, що, мабуть, певні політичні торги мали місце. Проте, коли я вже був у парламенті, то зрозумів, що все-таки рішення буде позитивним, і так воно і вийшло.
– А яким чином ви бачили, що він реєструвався на рейс?

– А ми ж брали дані.
– З “Украероруху”?

– Отримували дані як правоохороннний орган, в межах своєї компетенції.

– Тобто ви не знали, що він підтримував особливі стосунки з Порошенком?
– Це не було предметом нашого розслідування. Для нас важливо, чи дія є в рамках закону, чи порушує його. А хто з ким веде перемовини для нас не є головним.

– Зараз Онищенко почав говорити і публікувати матеріали про дуже цікаві факти – закриття кримінальних справ щодо Миколи Злочевського, історію компанії “Нафтогазвидобування”. Чи вас це цікавить?
– В роботі детективів НАБУ є низка проваджень, в яких розслідуються корупційні схеми в ПЕК. Бо паливно-енергетичний комплекс – це дуже корумпована сфера, і перше ж наше розслідування, яке стосувалося так званої “газової схеми Онищенка”, це показало. Що стосується дій Злочевського, то розслідування велось в рамках двох справ. Одна справа стосувалася видачі дозволів на розробку родовищ, інша – закупки певного обладнання, і не була пов’язана з цими родовищами. Щодо останньої, яка стосувалась закупівель, детективи зараз виходять на певні підозри. А ось із приводу дозволів, на жаль, САП закрила кримінальне провадження. Хоча ми хотіли довести її до кінця. Ця справа була передана НАБУ генеральним прокурором Віктором Шокіним ще до набуття чинності норми, за якою всі справи, розслідувані до появи НАБУ, мали залишитися в ГПУ. Детективи тоді вирішили це проваддження залишити в НАБУ і продовжувати розслідування. Справа не проста, і тоді велась певна дискусія з Антикорупційною прокуратурою, але чомусь САП взяла на себе відповідальність і закрила її.
– Важливий нюанс справи Онищенка – це історія з цінними паперами офшорної компанії Quickpace Limited на рахунку в “Ощадбанку”, які нібито зникли. Ви їх арештували у справі Онищенка, а Краматорський суд їх конфіскував до держбюджету як кошти оточення Віктора Януковича. Наші джерела розповідали, що начебто ви виходили на Онищенка з пропозицією піти на угоду зі слідством, і він мав компенсувати збитки Україні в рамках своєї справи коштами цієї компанії. Однак ці кошти були конфісковані Краматорським судом, і це була підстава для конфлікту з Генпрокуратурою. Чи це правда?
– Ні, це не правда. Це достатньо публічна інформація. По-перше, ми не можемо пропонувати угоду про визнання винуватості, тому що цю угоду підписує тільки прокурор. По-друге, крім опосередкованих, через несплачені податки, держава зазнала і прямих збитків через дії Онищенка і його групи. Тому такі перемовини не велись. Про цю ситуацію з цінними паперами Quickpace Limited, ми дізнались, коли проводили обшук у так званій “приймальні Онищенка”, в якій, насправді здійснювалось управління фіктивними компаніями, які забезпечували функціонування схеми. Ці цінні папери пов’язували з Сергієм Арбузовим, а ми вилучили документи, що їх викупили Павло Фукс та Олександр Онищенко. Були накладені арешти на ці активи, і ми розраховували, що після винесення вироку, їх використають погашення збитків, завданих корупційними діями. Але перемовин із приводу того, щоб це погашення збитків було використано як угода, не було. На жаль, потім ми побачили, що ці кошти частково ввійшли в славнозвісну ухвалу Краматорського суду, хоча на той час вони були арештовані в рамках нашої справи. Але зараз ці кошти в бюджеті.
– Ви казали, що ви вилучили документи щодо Фукса і Онищенка. Такі документи фігурували у гучному розслідуванні телеканалу Аль-Джазіра. Це ви їх злили?
– Ні.

– А у вас є припущення, звідки Аль-Джазіра могла їх взяти цей матеріал?
– В мене припущень немає, але десь за місяці чотири до появи цього матеріалу, вони приїжджали сюди і брали в мене коментар. І коли вони брали в мене коментар, я відчув, що у них щось є. Перший раз про ці факти я казав на парламентських слуханнях, які відбулися у 2016 році.
– Я чув думку про те, що нове керівництво “Укргазвидобування” було дуже зацікавлене в тому, щоб розірвати договори про спільну діяльність. І активізація справи проти Онищенка загалом також нагадувала допомогу в цьому процесі.
– Так, частково це і було зроблено.

– Звідки у вас така гарна взаємодія з командою глави НАК “Нафтогаз” Андрія Коболєва і глави “Укргазвидобування” Олега Прохоренка?
– Насправді, коли ми почали розслідувати цю справу, ми розуміли, що лише арешт членів злочинного угрупування не забезпечить бажаного результату, якщо не знищити першопричину цієї схеми. А першопричина – це спільна діяльність.  НАБУ та “Укргазвидобування” подали позови про скасування угод про спільну діяльність, і суд їх задовольнив. Схему ліквідовано. Але я розумію, що є певні конспірологічні версії. Проте НАБУ за законом має повноваження не тільки заарештовувати, затримувати і розслідувати, а й вживати заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють корупційній схемі. І тоді було запрошено представників “Укргазвидобування”, фактично ще до наших арештів вони займались цим питанням. Тому була налагоджена комунікація  між детективами  та представниками  “Укргазвидобування”, які займались цим питання. І спільними зусиллями ми довели справу до кінця.

– Просто більше ніхто з бенефіціарів спільної діяльності не стали фігурантами ваших проваджень – ні Юрій Бойко, ні Ярослав Москаленко, ні Сергій Кацуба.
– По-перше, частина справ розслідується в ГПУ, про це потрібно не забувати. По-друге, сама справа стосувалася не стільки “Укргазвидобування”, а конкретної схеми. Зараз у нас є розслідування по інших договорах про спільну діяльність.

– Тобто ви і далі будете розслідувати спільну діяльність, і можна припускати, що і Москаленко, і Бойко стануть фігурантами?
– На прикладі справи Онищенка ми побачили, що спільна діяльність – це негативне явище. Це фактично штучне створення корупційної схеми.

– А якщо припустити, що люди дійсно інвестували якісь кошти, будували разом із державою об’єкти?

– Ми цього не бачили. От якщо на прикладі справи Онищенка, там такого нічого не було.

– А на прикладі інших?

– Це таємниця досудового розслідування.
– Було дуже багато скандалів навколо агентів НАБУ, або людей, які називають себе агентами. Також були ініціативи щодо надання НАБУ більшої самостійності, зокрема, у питаннях негласних розшукових дій. Ви будете продовжувати співпрацю з агентами, чи вже обпеклися і все?

– По-перше, потрібно розділяти поняття “агент” і поняття “штатний негласний співробітник”. Штатний негласний співробітник – це особа, яка перебуває в штаті НАБУ, але дані про це приховані, і вона може виконувати спеціальне завдання. Агент – це особа, яка співпрацює з НАБУ. На жаль, це трохи таке радянське визначення. Є ще інститут викривачів, це інше. Викривачі – це ті люди, які повідомляють про корупцію, а агенти – це люди, які через різну мотивацію передають інформацію в правоохоронні органи, не тільки про корупцію. І, чесно кажучи, я не зовсім розумію, що мається на увазі “обпеклися”.
– Були гучні скандали – агент Катерина, агент Сергій…

– А які скандали були? Було спеціальне завдання, яка виконувала Катерина. Вона, по-моєму, дуже вдало його виконала, і той відеоряд, який ми показували, це підтверджує. Я не погоджуюсь, що це скандал. Скандал по відношенню до тих фігурантів, які там проходили.
– А щодо агента Сергія, який працював з чиновницею Державної міграційної служби Діною Пімаховою?
– Це не скандал, це якраз зрив, і нещодавнє затримання співробітника СБУ (йдеться про викриття посадовця СБУ, — ред.) пояснює чому так відбулося. На жаль, у міграційній службі є величезні проблеми з наданням громадянства, з наданням документів, які дають право на проживання на території України. І в цих проблемах беруть участь представники СБУ.  Працівник СБУ, якого викрило НАБУ, замість того, щоб проводити розслідування з приводу людей, які незаконно отримують документи, які дають право на проживання на території України і притягувати за це відповідальних осіб з міграційної служби, він із кожного такого суб’єкта отримував по 3 тисячі доларів. Це якраз і є відповіддю на питання чому департамент СБУ зірвав нам цю операцію (щодо Пімахової, – ред.). І до речі, це загроза не тільки для України, а й для інших держав, які нам надали безвізовий режим. По-друге, це затримання якраз відбувалося силами того ж самого підрозділу, де працюють негласні штатні співробітники. Тому це міф, що ніби цей підрозділ ліквідований в ході тієї сумнівної операції.  Цей підрозділ працює, і нещодавнє затримання це підтверджує.

– СБУ показувала відеоряд з обшуку на конспіративній квартирі НАБУ під слідчих дій у справі Пімахової. Там були вилучені паспорти інших держав. Ваші співробітники використовують іноземні документи?

– Є таке поняття, як документи прикриття. І, не зважаючи на те, що СБУ відповідальна за збереження державної таємниці, вони якраз тоді й порушили закон, розголосивши відповідні відомості. Це був настільки гидкий вчинок, що я до цього часу його не розумію. Але після затримання співробітника СБУ я зрозумів, чому так сталося. Причина в тому, і ми про це говоримо вже третій рік поспіль, що всіх суб’єктів, яких ми слухаємо, бачить СБУ.

– Тобто ви будете наполягати на тому, щоб мати право на окрему прослушку?
– Наполягали, наполягаємо і будемо наполягати. Днями в мене була розмова з керівником польського центрального антикорупційного бюро. Вони не розуміють, чому в нас така проблема з “прослушкою”. ЦБА має право на автономне прослуховування, і з Польщею нічого не відбулося.

– Тільки перший директор польського антикорупційного бюро у в’язниці опинився.
– А зараз він там працює у парламенті, його виправдано повністю.

– Повернемося до питання “чорної каси Партії регіонів”, яка стосувалася декількох епізодів. Зокрема, Михайла Охендовського, який продовжує очолювати Центральну виборчу комісію, і була справа Пола Манафорта. На яких етапах ці два епізоди?

– У нас ніколи не було справи по Манафорту, це чергова спекуляція. Дії Манафорта, наскільки я знаю, розслідує ФБР, досить широко це все висвітлюється. Що стосується так званої “чорної бухгалтерії”, я трохи нагадаю як з’явилася ця справа. Генерал Трепак (Віктор Трепак, колишній співробітник СБУ, – ред.) нібито знайшов під дверима своєї квартири якісь папери. Ніхто не знає, яка це насправді частина всього масиву даних.

– Частину ще Сергій Лещенко приніс.

– Нам – ні. Він демонстрував її, але ці матеріали були серед тих, які надав Трепак. І було розпочате розслідування. Коли ми почали допитувати свідків, почали вивчати як взагалі проходив процес видачі цих коштів, зрозуміли, що там було багато платежів, які не мали корупційного забарвлення. Але ті видачі, які були сумнівними, перетиналися із кримінальними провадженнями, які розслідував департамент Горбатюка (департамент спеціальних розслідувань ГПУ, який веде справи Майдану, – ред.), зокрема, щодо суддів Конституційного Суду. До речі, це унікальна ситуація, коли судді Конституційного Суду, перебуваючи фактично під слідством, до цього часу займають свої посади. Це тільки в Україні таке може бути. Ми тоді провели певну комунікацію, після чого САП вирішила передати  це провадження для об’єднання з рештою справ за цією ж темою, що розслідує ГПУ. Наших детективів включили до слідчої групи департаменту Горбатюка, і зараз вони спільно проводять розслідування. Але окремо була виділена справа стосовно голови Центральної виборчої комісії. Незважаючи на те, що, на нашу думку, ми зібрали достатньо доказів для того, щоб цю справу скерувати до суду, в антикорупційної прокуратури була інша думка. Вони зупинили розслідування у цьому провадженні у зв’язку з направленням міжнародних правових доручень до інших держав. Хоча на той момент почеркознавча експертиза вже засвідчила достовірність підпису Охендовського, і ми бачили, що того ж дня, коли зроблено запис про виплату йом коштів у так званій “амбарній книзі”, на його картку приходили кошти.  Детективи були готові закінчувати цю справу. Але без прокурора детектив це зробити не може, проте думка прокуратури була інша. Нещодавно суд скасував рішення про зупинку розслідування, його поновлено, тому ми будемо наполягати на тому, щоб підозра була остаточно оголошена, і щоб ця справа пішла до суду. Підозрюваного наразі від посади не відсторонено: на жаль, є дуже багато таких посад в державі, коли дуже важко напрацювати механізм відсторонення.

– На якому етапі справа проти братів Дубневичів? Чому ви не передаєте її до суду?
– Справа  в принципі на завершальній стадії, підозра оголошена, експертиза, яка встановлює збитки, виконана (йдеться про справу за фактом заволодіння понад 300 млн куб м газу на суму понад 1,4 млрд грн, в яких фігурують ТОВ “Енергія-Новий Розділ”, ТОВ “Енергія-Новояворівськ” та ТОВ “Енергія”, кінцевими бенефіціарами яких, вважають братів Дубневичів, — ред.). Будемо передавати.

– Братів Дубневичів там може не бути?
– Це залежатиме від результатів слідчих дій. Ми бачимо зараз, що вигодонабувачі від цієї схеми є вони. Робота триває.

– Ви продовжуєте займатися справою Катерини Рожкової, заступника голови Національного банку?
– У нас є дві великі справи, які стосуються дій посадових осіб Національного банку України. Перша справа стосується виведення коштів за участі австрійського банку Meinl. Це велика справа, таких ще в Україні не було. Друга, це справа, яка стосується подій навколо ПриватБанку, дій його засновників та посадових осіб НБУ напередодні ухвалення рішенняпро націоналізацію. В обох провадженнях перевіряються, з-поміж іншого, на можливу причетність до вчинення злочинів працівники Національного банку.

– І, зокрема, Рожкова?

– Не можу цього виключати.

Джерело