«Амністія» для Бубенчика

14.04.2018

Тиждень тому Служба безпеки України затримала активіста Івана Бубенчика на кордоні з Польщею та привезла до Києва. Тут йому вручили підозру в скоєнні низки злочинів.

Офіційна причина цього доволі проста: тривалий час чоловік (який раніше був свідком у провадженні про вбивства силовиків на Майдані) не з’являвся на допити й слідчі експерименти. Тож у Департаменті спеціальних розслідувань виписали привід. Тобто примусову доставку. Принагідно в суді намагалися вирішити питання запобіжного заходу: прокуратура просила відправити Бубенчика в СІЗО, захист активіста заперечував. У результаті не без допомоги генпрокурора Юрія Луценка Генпрокуратура відмовилася від запобіжного, а майданівцю вручили нову підозру, у якій дещо змінили кваліфікацію його дій.

Власне, чим відомий Іван Бубенчик? Його ім’я виринуло близько двох років тому, під роковини розстрілів Небесної сотні. Тоді чоловік дав інтерв’ю кільком телеканалам і журналістам, був героєм документального фільму. У своїх розповідях він стверджував, що зранку 20 лютого 2014-го нібито вбив двох силовиків, які перебували в районі Майдану.
«Безвихідь дала можливість використати зброю проти них, бо вони використовували її проти нас… Вони кидали коктейлі, хотіли підпалити приміщення (консерваторії. — Ред.). У нас були протипожежні шланги. І тільки-но прилітали коктейлі — ми їх гасили. Я вибрав крайню кімнату… Мені потрібен був час, щоб визначити, хто командує процесом ліквідації Майдану. На свій професійний досвід я за відрізок часу вибрав двох командирів. Одного й другого. Більше нікого стріляти не треба було. Для тієї тактики було достатньо», — казав Бубенчик у фільмі «Бранці».
За два роки відповідь Бубенчика на пряме запитання про можливі постріли по силовиках із його боку звучать дещо інакше. «Ситуація склалася так, що наразі ці питання справді мають залишатися без відповіді», — казав він журналістам під будівлею Печерського районного суду Києва 3 квітня.

Що ж відбулося? У Департаменті спецрозслідувань переконують: фільми та інтерв’ю, у яких фігурував Бубенчик, вони взяли до уваги, однак не це було основною причиною оголошення підозри активісту. Вони навіть 2016-го допитували його як свідка, однак змогли зробити це лише раз. Коли ж спробували провести повторний допит і викликали на слідчий експеримент, Бубенчик не з’являвся. А згодом він перейшов із статусу свідка в статус підозрюваного. Свою роль тут відіграв другий фігурант справи — Дмитро Липовий. За інформацією Тижня, він заявив, що передавав Бубенчику зброю 20 лютого. У прокуратурі підтверджують, що мають також результати експертизи, яка доводить, що з цієї зброї поранено щонайменше одного силовика. Однак у момент, коли Липовому мали обирати запобіжний захід (домашній арешт. — Ред.), він утік до Польщі. Нині вирішується питання щодо видачі його Україні.

Тим часом Бубенчику прокуратура від початку інкримінувала вбивство щонайменше двох силовиків і поранення ще одного. Його дії кваліфікували за кількома статтями Кримінального кодексу: основною стала ст. 348 (замах на життя працівника правоохоронного органу. — Ред.), а додатковою — ст. 115 (умисне вбивство. — Ред.).

Це спричинило обурення частини суспільства. Тут варто пояснити, що наприкінці лютого 2014 року Верховна Рада, щоб не допустити переслідування активістів Майдану, ухвалила спеціальний закон, відомий у народі як закон про амністію. Однак його повна назва звучить дещо інакше: «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

У цьому документі є перелік статей Кримінального кодексу, за якими активістів не можна притягти до відповідальності. Є там і вже згадана ст. 348. Але немає ст. 115. У прокуратурі такі дії пояснюють так: є рішення пленуму Верховного Суду України від 2003 року. У ньому йдеться про те, що якщо злочин має додаткові ознаки, його треба кваліфікувати не лише за основною ст. 348, а й за іншими, наприклад 115. Захист Бубенчика із цим не згодний. Адвокат активіста Ігор Коржук запевняє: всі аспекти можливого правопорушення враховані в основній статті. Тож додаткова кваліфікація не потрібна.

Що ж до інтерв’ю, які свого часу давав Бубенчик журналістам, Коржук переконує: як захисник не бачить у них відвертих заяв про вбивства силовиків.
«Що ж до дій мого підзахисного, то він, наскільки мені відомо, повідомляв, що був учасником мирних акцій протесту на Майдані, які відбувались у 2013–2014-му, і Революції гідності. Але як захисник я не бачив, щоб мій підзахисний відверто заявляв, що вбивав правоохоронців чи вчиняв замах на їхнє вбивство під час мирних акцій протесту на Майдані. Якщо слідство це вбачає з його показів, заяв, висловлювань або інших прямих доказів і вважає, що цього достатньо, щоб вручити йому підозру в скоєнні особливо тяжких злочинів, то нехай розслідує такі заяви, це їхнє право», — заявив він.

Прокуратура справді перевіряла ті заяви й кваліфікувала їх. Але потім ГПУ змінила підозру, прибравши звідти згадки про «умисне вбивство». Фактично такими діями ГПУ підвела справу Бубенчика під згаданий вище закон про недопущення переслідування майданівців. Щоправда, до останнього є претензії. І вже не перший рік. Наприклад, варто сказати про справу активіста Майдану Леоніда Бібіка. Нагадаємо, під час подій в урядовому кварталі 18 лютого 2014-го він, утікаючи на вантажівці від силовиків, збив іншого активіста — Сергія Дідича. Суд розглядав цю справу, визнав Бібіка винним, але звільнив від відповідальності за згаданим вище законом про недопущення переслідування активістів. Далі це рішення розглядав Апеляційний суд. І він вирішив повернути справу до суду першої інстанції. Розгляд досі триває.

До всього, скаржаться у прокуратурі, цей закон забороняє розслідування за певними статтями Кримінального кодексу, а це, зазначають прокурори, прямо суперечить нормам КПК. Слідчі додають: «За цей час депутати могли б ухвалити зміни до законодавства, щоб усунути конфлікт, чого не зробили». Тож, зважаючи, що Кодекс має вищу юридичну силу, ніж закон, послуговуються саме ним. Водночас захист наполягає, що цей закон можна й треба застосовувати, оскільки він вищий за Кодекс.
«Не слід забувати про дію Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб…», який набрав чинності 27 лютого 2014 року. Він має вищу юридичну силу, ніж положення Закону України «Про застосування амністії в Україні», Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, і зобов’язує дотримувати правил саме цього документа під час його виконання. Також він вказує, що інші названі законодавчі акти застосовуються в частині, що йому не суперечить. Цей закон зобов’язував прокурорів негайно закрити всі кримінальні провадження, у яких на дату набрання ним чинності жодній особі не було вручено повідомлення про підозру», — переконаний Коржук.

У прокуратурі ж не під запис кажуть: вирішенням цієї історії може стати доведений факт необхідної самооборони. Або дії в стані крайньої необхідності. Але наявних показів Бубенчика не вистачило, аби саме так кваліфікувати його дії. Слідчі переконують: з озвучених активістом фактів підтвердилося лише кілька. Усе інше треба перевіряти під час слідчого експерименту. Але для цього потрібна участь самого Бубенчика. Якщо ж необхідна самооборона підтвердиться, то в прокуратурі кажуть, що можуть закрити провадження.
«Чи діяв Бубенчик у стані крайньої необхідності й самооборони — це питання досліджується. Ми в його діях не бачили ні необхідної оборони, ні крайньої необхідності. І за таких ознак ми надсилаємо людині підозру й чекаємо на її аргументи. Готові їх почути, але в законний спосіб. З адвокатом, без порушення права на захист. Так, можливо, ми щось пропустили або чогось не знаємо. І якщо отримаємо неспростовні факти, вони підтвердяться слідчими діями або іншими даними… Якщо ознаки крайньої необхідності, самооборони будуть встановлені, то провадження можуть закрити, так», — запевняє голова Департаменту спецрозслідувань Горбатюк.

Нині ж ситуація лишається в підвішеному стані. З одного боку, керівництво Генпрокуратури реагує на суспільне обурення й намагається не допустити звинувачень активіста в злочинах, за які спеціальним (хоч і проблемним) законом передбачена фактична амністія.

З другого боку, слідчі скаржаться, що їм не вистачає інформації від самого Бубенчика, щоб можна було кваліфікувати його дії як необхідну самооборону чи стан крайньої необхідності (за які кримінальна відповідальність не передбачена). Захист активіста каже, що прокуратура має право проводити будь-які процесуальні дії, але водночас фактично заперечує озвучені майданівцем слова про «двох убитих в потилицю» силовиків. Розплутати цю непросту ситуацію могли б свідчення самого Бубенчика в прокуратурі.

Однак наразі невідомо, чи планують його найближчим часом туди викликати: на момент здачі матеріалу в номер цієї інформацієї не мали ні захисники, ні прокурори.

Станіслав Козлюк

Джерело