Що таке ЄДДР?

Єдиний державний демографічний реєстр (ЄДДР) – поняття для України відносно нове. Активно обговорювати його почали 2012 року, коли був прийнятий та набрав чинності Закон про ЄДДР.

Тоді при владі був Віктор Янукович і Ко. Вони презентували ЄДДР як неодмінну умову євроінтеграції та позитивну новацію, яка спростить життя українцям.

Правозахисники були проти.

ЄДДР мав містити в собі надто багато інформації про людину: дату й місце народження, відомості про родину, оцифровані фото і підпис, відбитки пальців, інформацію з відомчих інформаційних систем, тобто з будь-яких реєстрів держави без обмежень тощо. І в умовах, коли реєстр повинен був належати МВС, та коли держава була далекою від ідеалів демократії та захисту прав людини – перспектива, що всі дані про кожного українця будуть доступні в один клік, виглядала загрозливою.

Що змінилося з того часу?

ID-картка VS синя “книжечка”

Відтоді закон зазнав змін (останні – у липні цього року), і перелік інформації в ЄДДР про особу дещо обмежили. Формується і Єдиний державний демографічний реєстр.

Цей процес ще пов’язують зі зміною форми паспорта: замість “книжечок” тепер видають пластикові картки із безконтактним електронним носієм інформації – чіпом.

Із січня 2016 року 16-річним українцям почали видавати паспорти нового зразка. За даними Державної міграційної служби, 99,5% повнолітніх громадян обирають ID-картку, а не синю “книжечку”. Також з листопада кожен охочий може поміняти старий паспорт на новий.

225 тисяч українців уже мають такі ID-картки. Причому нині для районних відділень ДМС закуповують додаткове обладнання, яке дозволяє видавати картки.

Розмір картки не більший від розміру “кредитки”. Паспорт, окрім звичних для старого документа даних – імені, номера, дати видачі та органу, який видав картку, – містить ряд нових пунктів, зокрема:

– унікальний номер запису в реєстрі (у ДМС наголошують: це не номер людини, щоб не було спекуляцій релігійного характеру),
– реєстраційний номер облікової картки платника податків (відомий раніше як “ідентифікаційний номер”),
– громадянство,
– відцифрований образ обличчя
– та підпис.

Усю цю інформацію продубльовано на чіп, куди також вносяться відбитки пальців за бажанням особи, та змінні дані – шлюб, розлучення, діти, реєстрація місця проживання тощо.

“Перемога” ЄДДР:

1. Електронний носій – чіп – має найвищий із можливих рівнів захисту, такими користуються у більшості країн світу.

2. ID-картка може стати універсальним документом, оскільки він є безконтактним.

“Завдяки безконтактному електронному чіпу його можна використовувати у багатьох галузях: як допуск на роботу, доступ до електронних платежів (але для цього на носій мають бути внесені реквізити банківських рахунків – авт.), до персональних комп’ютерів чи ноутбуків. Можливо, навіть як проїзний у транспорті”, – каже директор департаменту інформатизації, телекомунікацій та захисту інформації Іван Двойленко.

3.До повного обсягу інформації доступу не матиме ніхто.

“Зрада” ЄДДР:

1.Реєстр поєднує в собі багато різних даних про особу, і одна з найважливіших його функцій – єдина база даних про місце проживання українців.

“Україна не є стабільною демократією. Влада в країні періодично змінюється. Чи довірили б адепти ЄДДР ці дані такому президенту, яким був Янукович? Або якщо Росія просто її вкраде”, – каже експерт Центру політико-правових реформ Віктор Тимощук.

2. Щоб отримати додатковий запис на картку, потрібно звертатися в органи влади (ДМС) – а це час і гроші людей.

3. Паспорт із чіпом ще не гарантує безвіз.

“Європа вимагала, щоб документи просто були захищеними від підробок. Цілком достатньо було зробити як у Молдові, де паспорт нагадує українське водійське посвідчення”, – говорить Тимощук.

4. Бланк ID-картки дорожчий від “синьої книжечки”.

5. Для видачі нових паспортів потрібні дорогі робочі станції та багато додаткового обладнання, щоб працювати з новими паспортами.

“Нам “втюхали” найдорожчий варіант реформи”, – коментує експерт Центру політико-правових реформ.

6. Видалити персональні дані з реєстру неможливо, навіть якщо буде анульовано паспорт.

7. При зміні місця проживання, яку з 4 квітня 2016 року можна здійснити навіть у найменшій громаді, власнику нового паспорта доведеться ще додатково відвідати районний підрозділ ДМС, аби перенести інформацію з довідки у паспорт.

8. Інформація про місце проживання фіксується лише на чіпі. Відтак у багатьох публічних та приватних структурах, де вимагають інформацію про “прописку”, можуть бути перешкоди з її отриманням. Адже навіть не у всіх органів влади буде доступ до реєстру чи можливості зчитати інформацію з паспорта.

9. Вільний доступ до реєстру вже сьогодні мають кілька силових відомств. Серед них – і Національне антикорупційне бюро.

“Працівники НАБУ зазначають підстави, навіщо їм потрібні дані, та отримують доступ до них. Аналіз роботи свідчить, що все добре, порушень немає. І всі дії працівників будь-яких служб записуються, щоб не було зловживань. Натомість доступ до реєстру суттєво зменшив кількість паперових запитів”, – говорить голова Державної міграційної служби Максим Соколюк.

Що каже Європа?

Міжнародні експерти наголошують: реєстрація – це інструмент, що дозволяє громадянину бути “легальним”.

“Держава створює таку кількість шкіл чи лікарень, яка потрібна в тому чи іншому населеному пункті, відповідно до зареєстрованої там кількості осіб. Усі важливі події, які відбуваються в житті людини, заносяться в реєстр. Без надійної ідентифікації якість освітніх, медичних та інших послуг погіршується.

Тож реєстр – це можливість людини комунікувати з державними службами та її право на належний рівень послуг.

Але важливо, щоб була інтеропераційність і можливість державних служб і держави обмінюватися даними. Треба впровадити потужну систему верифікації між громадянським реєстром в громадянською ідентифікацією, щоб усі змінні дані якомога швидше заносилися в реєстр.

Поки цю систему не буде створено, завжди виникатимуть проблеми з якісним наданням послуг”, – говорить радник із питань міграції та свободи переміщення Бюро демократичних інститутів і прав людини Зоран Джокович.

Втім, він зазначає: такий обсяг даних, що міститиметься в ЄДДР, має бути надійно захищеним.

“Всеохопна система захисту даних розвивається паралельно з розвитком системи баз даних. Часто держава створює окремий незалежний орган, що контролює використання даних із реєстру: хто з держслужбовців їх використовував та з якою метою. Будь-який користувач чи надавач послуг не має доступу до всіх даних, тільки до окремої категорії”, – каже Джокович.

Хто захищатиме дані?

До слова, у Європі існують окремі незалежні інституції для захисту персональних даних. Але в українських реаліях, із теперішнім конституційним регулюванням та обмеженим бюджетом, навряд може йтися про окремий орган.

Віктор Тимощук переконаний, що достатньо посилити інституційну та фінансову спроможність омбудсмена, щоб його офіс міг контролювати, хто й навіщо використовує інформацію із ЄДДР та інших реєстрів.

“Правильніше було б, щоб був не один реєстр, а кілька: окремий для виданих паспортів, інший – для реєстрації місця проживання, ще один – для реєстрації актів цивільного стану. Між ними має бути взаємодія, але їх не можна поєднувати в один саме через концентрацію великої кількості інформації про особу в одному місці”, – додає експерт.

Якщо пригадати, то під час Революції Гідності тодішня влада контролювала переміщення українців навіть без ЄДДР, використовуючи дані паспортних столів, Укрзалізниці (адже квитки на потяги є іменними) тощо. Тож участь певної особи в Майдані ані для міліції, ані для інших відомств не була секретом.

Щоб така ситуація не повторилась, експерти наголошують: реєстр має бути надійно захищеним. А громадяни не повинні втрачати пильність.

Коли запрацює?

У Державній міграційній службі обіцяють: Єдиний державний демографічний реєстр повноцінно запрацює вже за 3-4 роки. За цей час підготують усю необхідну технічну базу та працюватимуть над системою захисту даних.

Віктор Тимощук переконаний, що реєстр може запрацювати і швидше, адже з 4 квітня цього року за законодавством створюються реєстри територіальних громад. Якщо кожна громада переведе інформацію про своїх мешканців в електронну форму, на основі цієї інформації можна буде мати електронний реєстр місця проживання осіб. За умови однакового обладнання.

Проте куди ж без “зради”?

ДМС закупівлю обладнання залишає на розсуд місцевих відділень, наприклад, за результатами виграних тендерів. Різні обладнання можуть “конфліктувати”.

І замість полегшення, які мав принести ЄДДР, він може принести чергові довідки для різних державних служб…

Анастасія Федченко, Центр інформації про права людини

Джерело