Династія: суддівські клани

14.03.2018

Судді – то велика дружна “Сім’я”, які один одного ніколи з’їсти не дадуть, —  запам’яталася мені фраза одного із львівських правоохоронців. Тільки от – не в повні вона передає справжній стан речей тутешнього юридичного бомонду. Бо, як виявилося, до цієї “Cім’ї” людей у мантіях належать і прокурори, і поліцейські, і адвокати з нотаріусами. Їх родинні вузи тісні та переплетені між собою. Вони працюють єдиним злагодженим механізмом. Ім’я якому – “Династія”.

Від батька до сина

“… на адресу Пустомитівського районного суду Львівської області надійшов Ваш запит про отримання публічної інформації про те чи відомо мені, що у стриптиз клубі “Білий какаду” знаходиться бордель (будинок розпусти)”, — пише мені у відповіді голова цього суду Володимир Мусієвський.

Той самий, який наприкінці 2015 року втрапив у не надто приємну історію. Патрульні поліцейські Львова підловили його на тому, що знаходився п’яний у авто. Справа пішла до суду. Її розглядала суддя Личаківського районного суду Львова Галина Шеремета. У притягненні пана Мусієвського до адмін. відповідальності було відмовлено, а справу закрито. Галина Шеремета дійшла висновку та погодилася із позицією В. Мусієвського, що той не керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. А лише знаходився у автівці.

Між іншим, “випивав” суддя Мусієвський у згаданому нічному клубі “Білий какаду”. Мережа цих закладів у Львові та Харкові була більш відомою як стриптиз бари. А у 2016 році поліція провела ряд затримань та відкрила кілька кримінальних проваджень. Правоохоронці виявили, що під прикриттям цих клубів працювали будинки розпусти (борделі).

Вирок — http://reyestr.court.gov.ua/Review/68057403)
Голова Пустомитівського районного суду Львівщини В.Мусієвський
( використано скрін-шот із телесюжету Інформаційного агентства Глобальні віки)

На мій запит, пан Мусієвський зазначає: “… жодних сумнівів щодо законності діяльності клубу у мене не було і бути не могло. Жодної інформації щодо діяльності цього закладу, ніж та що є загальнодоступно, у мене не було”.

Логіка судді проста, оскільки відпочивав він у “Білому какаду” наприкінці 2015 року, а правоохоронці у цій мережі виявили борделі у 2016 році, тому він про ці будинки розпусти не знав і не міг знати.

До слова, справа стосовно організаторів-власників цього незаконного бізнесу, наприкінці минулого року потрапила на розгляд до згаданої судді Галини Шеремети. Таке собі спів падіння у розподілі справ в Личаківському районному суді Львова.

Та у всіх цих описаних подіях є один важливий момент. Галина Шеремета призначена суддею ще в далекому 1996 році. А от батько нашого героя – Євгеній Мусієвський, працював суддею із 1993 року, а із 2009 року він був головою Залізничного районного суду Львова. Припускати, що вони не були знайомі між собою, за стільки років праці в одному місті, вкрай складно. От мені вдалося знайти на сайті Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області інформацію про те, що Г. Шеремета (на посаді заступника голови Личаківського районного суду Львова) і Є.Мусієвський у 2012 році брали участь в одній із нарад.Суддя Личаківського районного суду м. Львова Г.Шеремета
(використано скрін-шот із сюжету телеканалу ZIK)

Але, у судах же в нас —  комп’ютерний розподіл справ. У Пустомитівському районному суді із цим — спів падіння на співпадінні. Випадковості – одним словом. Потрапляють до суду справи, де одна із сторін, такий собі пан Л., і всі розподіляються на Володимира Мусієвського. Три справи, той же фігурант, і всі потрапляють до одного і того ж судді.

Наприкінці минулого року, за скаргою гр. Мінаева М.Г., Вища рада правосуддя навіть дисциплінарну справу стосовно судді Мусієвського відкрила.

На моє прохання прокоментувати та пояснити, як так може відбуватися, пан суддя написав зокрема таке: “…згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, адвокат Мінаев М.Г. не включений до реєстру. Попри це, на підставі його скарги, Вища рада правосуддя відкрила дисциплінарну справу відносно мене і, вважаю, ретельно вивчить всі обставини та з’ясує безпідставність таких звинувачень … Втручання в діяльність системи автоматизованого розподілу справ є кримінально караним діянням і всі звинувачення в таких діях є безпідставними та голослівними”.

А поки справа буде розглядатися, пан Мусієвський бере участь у конкурсі на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

І про батька нашого героя, суддю у відставці, екс-голову Залізничного районного суду Львова. На мою думку, у Євгенія Мусієвського може повчитися велика кількість українських суддів – у мистецтві заповнення декларацій. Я вважаю, що цю схему може взяти на озброєння і кожен  чиновник, який хоче не показати своє майно. Бо те, що відбулося, на моє глибоке переконання, є не чим іншим, як яскравим прикладом приховування нерухомості.

Отже, будучи головою залізничного районного суду Львова, Є. Мусієвський, у своїх щорічних деклараціях за 2009-2011 рр. жодного разу не зазначив, що є власником чи квартири, чи будинку.

Суддя йде у відставку, минає трохи часу, і у 2015 році Є. Мусієвський звертається до суду із позовом до такого собі Вадима К..

Євгеній Петрович просить визнати недійсним свідоцтво про право власності на чималий будинок у селі Холодновідка неподалік Львова і визнання за ним права на будинковолодіння.  Із рішення суду стає відомо, що Вадим К. ще у 2010 році отримав та зареєстрував на себе право власності в БТІ.

Так ось, Є.Мусієвський свій позов мотивував тим, що насправді будівництво велося його коштом, а відповідач жодних витрат не поніс. На підтвердження позивач надав квитанції та інші платіжні документи.

Представник відповідача подав суду заяву про визнання позову.

Позов Є.Мусієвського було задоволено повністю і визнано за ним право власності на будинковолодіння.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, площа будинку становить трохи більше 361 квадратного метра.

Тож коротке резюме – зводять будинок, за кошти судді. Право власності оформляє на себе інша особа. Відповідно, суддя той будинок у себе в декларації не зазначає. Згодом, вийшовши у відставку, через суд, визнає право власності за собою.

На мою думку, по іншому, аніж приховування від декларування нерухомості, описану історію назвати складно.

Суддівському роду нема переводу

На Львівщині – це точно. Адже по стопах батька пішов і суддя Галицького районного суду Львова Андрій Государський. Його тато – Валентин Францович – керував Апеляційним судом Львівської області, тільки вдумайтеся – із 1986 по 2013 роки!

Сестра Андрія Государського – Наталія – приватний нотаріус, а її чоловік, Андрій Морозюк – суддя Господарського суду Львівської області.

— На момент, коли я розпочав працювати в суді у 2012 році, я вже не був учасником ГО “Довіра     плюс”,     —     пише     мені     у     відповіді     на     запит     Андрій Государський.

Я у запиті просив пояснити, чому суддя у своїй щорічній декларації не вказав, що є співзасновником цієї організації. Отож, пан Государський наполягає, що давно не учасник ГО. Натомість, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на початок 2018 року, він і далі зазначений співзасновником Громадської організації “Довіра плюс”.

Та більше, юридичною адресою даної ГО вказана квартира на вул. Тарнавського, у Львові, власником якої є суддя Государський —  згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

А з іншого боку, що ж тут приховувати судді? Ну точно не те, що вказана організація позивалася до управління комунальної власності Львівської міської ради до суду, у якому працює Андрій Государський. І його колега Христина Мисько, позов задоволила, і зобов’язала чиновників міськради укласти із тією ГО договір оренди на приміщення у самісінькому центрі міста.

— Я не вбачаю жодного конфлікту інтересів в даному випадку, — пише мені А. Государський. Мовляв, про це рішення йому взагалі не було відомо, і питання це його взагалі не цікавило.

Особлива пікантність цієї історії “не знав-не знав” ось в чому. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, мати судді, Алла Государська, є власником земельної ділянки площею 1.1951 га у Пустомитівському районі.

Отримала її внаслідок укладення мирової угода, затвердженої ухвалою Франківського районного суду, від 15.12.2015 року.

А ще до того, 23.06.2015 року суддя Франківського районного суду Ю. Ваннівський виніс рішення, яким вирішив зокрема стягнути із гр. Олени Форостюк на користь матері судді 24 тисячі доларів, що в еквіваленті становило 514 560 грн., за кошти позичені у 2008 році.

За згаданою мировою угодою, в рахунок погашення цього боргу, Олена Форостюк передала у власність матері судді Государського зазначену земельну ділянку.

Так ось, Форостюк Олена Романівна, на сьогодні, значиться співзасновником та керівником ГО “Довіра плюс”. Це перше.

Друге. Цільове призначення зазначеної земельної ділянки – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно чинного законодавства, на купівлю-продаж цієї категорії земель багато років накладений мораторій. Тому, офіційно купити зазначену землю Алла Государська не могла б ніяк. Мораторій.

З огляду на це,  описана історія із земельною ділянкою може бути класичним випадком того, як обійти закон. Це схоже на поширену практику в Україні. Покупець землі дає гроші продавцю. Оформляють договір позики заднім числом. Далі той, що хоче купити землю, подає до суду – мовляв гроші позичив, а мені не віддають.  Той, що хоче продати, позов визнає. Мовляв я гроші взяв, чиста правда. Отримують на руки рішення суду. А потім укладають мирову угоду і просять суд її затвердити. Фактичний продавець землі, наполягає, що грошей то він взяти не має звідки, але оце має землю і готовий її віддати в якості погашення боргу.

Наголошую, що в описаній історії міг бути такий розвиток подій. Але це лише припущення, а от довести чи так воно було насправді могли б правоохоронці. Але їм то треба?

— … я живу окремо, веду самостійне життя, — пише мені А.Государський. — Моя мати нічого не розповідала мені про борг та про земельну ділянку. Про рішення Франківського районного суду я не міг знати, оскільки мати мені про це не розповідала, а з Форостюк Оленою Романівною я перестав спілкуватися після того як перестав бути учасником ГО “Довіра плюс”.

Чужий Volkswagen

Григорій Гулик, із 2002 по 2012 роки очолював Господарський суд Львівської області, а суддею (в минулому — арбітром) працював із 1984 по 2014 роки.

По стопам батька пішов син Андрій. У 2008-ому Гулика-молодшого В.Ющенко призначив суддею.

Сьогодні А.Гулик вершить правосуддя у Львівському окружному адміністративному суді.Суддя Львівського окружного адміністративного суду А.Гулик
(фото Інформаційної агенції «Дивись.info»)

Згідно його декларації родинних зв’язків судді за 2011 – 2016 рр (), його сестра – Наталія Гулик, в зазначений період працювала секретарем судових засідань Львівського апеляційного господарського суду.

А от про рід занять чоловіка сестри, пан Гулик не вказав нічого. Хоча Роману Пенкальському, згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, 07.09.2012 року видано свідоцтво адвоката.

Окрім цього, за даними сервісу Youcontrol, він є співзасновником адвокатського об’єднання “Пенкальський та партнери”.

Аби з’ясувати, чому Андрій Гулик не зазначив цю інформацію у декларації родинних зв’язків судді, я написав йому запит. Однак суддя відповів, що підстави для надання мені запитуваної інформації відсутні, оскільки він не є суб’єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації.

Відповідно, я не отримав відповіді і на друге своє запитання – ким для судді доводиться В.Вороблевський. Згідно декларації за 2016 рік, пан Гулик безоплатно користуєтеся автомобілем Volkswagen Passat 2011 р., який належить цьому чоловіку.

Вище я навів лише три найбільш красномовних випадки, коли діти керівників судів також одягають мантію. Насправді – це масове явище.

«Багато років не змінюється родинний бізнес потрапляння в сферу судочинства в Україні.  Тобто масовий захід братів, сватів, кумів, племінників.  Цей процес не зупинився абсолютно» — каже правозахисник Юрій Танасійчук.Юрій Танасійчук, правозахисник

Із ним солідарний і член ради Реанімаційного пакету Реформ, у минулому суддя, Михайло Жернаков.

«Проблема суддівських династій вона існує, і цієї також кругової поруки… Зберігається така тенденція, що дуже багато родичів є в судах, прокуратурі і в інших органах правопорядку.

Я не можу сказати, що це сама проблема в собі. Питання в тому, наскільки об’єктивно так склалося. Навряд чи. Тому, що досить тривалий час, в непрозорий спосіб було: призначалися судді, і дуже часто потрапляли за принципом родинних зв’язків» — зазначає М.Жернаков.

“Честь мундира”

-«… з вказаними особами я особисто не знайомий, а тому, в розумінні ст. 1 Закону України “Про запобігання корупції”, у мене відсутній будь-який приватний інтерес чи потенційний конфлікт інтересів, — відписує на мій запит суддя Личаківського районного суду м. Львова Володимир Мармаш.

Так якось співпало, але суддям цього суду вже не вперше доводиться відстоювати “честь мундира”. Естафету від Галини Шеремети, яка слухала справу стосовно колеги по мантії, Мусієвського, перейняв суддя Мармаш. Кілька місяців тому він закрив справу про адміністративне правопорушення щодо судді  Господарського суду Львівської області Андрія Цікала. Йшлося про те, що останній не повідомив НАЗК про суттєві зміни у майновому стані – купівлю коштовної іномарки — Mazda CX-5.

Сам пан Цікало вибрав до смішного просту лінію оборони. Мовляв, авто купив у кредит, і тому воно йому фактично не належить.

Суддя Мармаш до такої позиції не прислухався, але справу таки закрив, встановивши, що поліцейські, які виявили цю історію, пропустили терміни. Бо законодавством передбачено, що протокол повинні скласти впродовж трьох місяців після виявлення адмін. порушення. А поліцейські це зробили вже за межами тримісячного строку для накладення адміністративного стягнення.

Так, а з ким же не знайомий суддя Мармаш? А отут уже цікаво. Як мені стало відомо із декларації родинних зв’язків за 2016 рік судді Цікала, дружина його рідного брата – Цікало Олена Андріївна, працювала нотаріусом у Першій Львівській державній нотаріальній конторі.

Разом із нею у цій же установі, нотаріусом працювала Ліуш Марія Михайлівна, яка є дружиною заступника голови Залізничного районного суду м. Львова Ліуша Андрія Ігоровича.

Того самого суду, де вершить правосуддя дружина пана Мармаша – Іванюк Іванна Дмитрівна.

З огляду на це, я й просив суддю Мармаша повідомити, чи не вбачає він конфлікт інтересів у розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо судді Цікала А.?

От. Пише, що ні з ким із них не знайомий.

Із пропущеними термінами складення протоколу є й інша сторона медалі. Напевне, поліцейським не надто б і пасувало зробити все вчасно. Адже батько судді – Ігор Цікало – працював у міліції із 1987 по 2010 роки. Обіймав посаду заступника начальника міліції Львівщини та й міліцією Львова керував. Напевне, його співробітникам, було б соромно через дії колег із правоохоронного органу, стільки років служби якому віддав батько. Діям – які дозволили притягнули до відповідальності його сина.

Правозахисники переконані, що коли українським суддям доводиться слухати справи, де фігурують їхні колеги, говорити про справедливість не доводиться.

— Корпоративна солідарність, тобто кожен суддя приймаючи рішення чи розглядаючи справу проти іншого судді приймає це дуже особистісно.  Він проектує вказану ситуацію на себе,  і він розуміє, що створений ним прецедент сьогодні, завтра обернеться проти нього, — наголошує Олег Ільницький, експерт Центру правових та політичних досліджень “СІМ”.

«Судді не несуть покарання, оскільки система своїх не здає. І в нас це відбувається не тільки останніх два роки, а вже так десятки років» — доповнює правозахисник Юрій Танасійчук.

“Я твоє крило”

Залізничний районний суд Львова можна назвати судом “юридичних родин”. До прикладу, згаданий – Андрій Ліуш.  Заступником голови цього суду його призначено ще влітку 2013 року.Суддя Залізничного районного суду м. Львова А.Ліуш
(фото Інформаційного агентства Глобальні віки)

«Нехай здійсняться заповітні мрії, сили і наснаги у Вашій нелегкій справі служіння Закону!» — такими словами вітав колектив суду пана Ліуша із призначенням на посаду.

Виявляється, “нелегка справа служіння Закону” – це якраз про родину судді. От його батько, Ігор Ліуш, нині люстрований, зміг допрацюватися у прокуратурі до посади заступника прокурора Львівської області.

Дружина судді, Марія Ліуш, до нотаріальної контори, працювала у ТУ Державної судової адміністрації України в Львівській області. До слова, керує в цій установі Віктор Дейнека, дружина якого, Оксана Дейнека, доводиться двоюрідною сестрою судді Ліушу. Між іншим, пішла по стопах дядька – очолює відділ у прокуратурі Львівської області.

На моє запитання, чи не вбачає пан Дейнека конфлікт інтересів у вищеописаних фактах, я отримав відповідь, що “запитувана інформація не є публічною”. 

Головою ж Залізничного районного суду Львова є Юрій Бориславський. Він  — син Любомира Бориславського, доцента кафедри конституційного права юрфаку ЛНУ ім. І. Франка. Напевне так співпало, бо ще одним доцентом тієї ж кафедри значиться дружина пана судді – Олена Марківна. Вона, як і брат Юрія Бориславського є адвокатом.

І що тут такого, що тесть працює на одній кафедрі із невісткою? От суддя Личаківського районного суду Львова Назарій Нор у декларації вказав, що отримував дохід від викладання у ЛНУ ім.. Франка. До слова, йдеться про кафедру кримінального процесу й криміналістики, очолювану батьком судді – Василем Тимофійовичем.

«Також слід зазначити, що батько не допомагав мені влаштуватися на роботу, пов’язану із науково-викладацькою діяльністю, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття на роботу будь-яких осіб, а відтак, виходячи з вищенаведеного, не вбачаю жодного конфлікту інтересів у описаній ситуації» — таким абзацом закінчив відповідь на запит суддя Нор.

Та повернемося до Залізничного районного суду Львова. Як я вказував вище, тут вершить правосуддя дружина судді Мармаша, Іванна Іванюк.Суддя Залізничного районного суду м. Львова І.Іванюк
(фото Facebook Іванюк Іванни)

22 вересня 2017 року вона винесла постанову, та визнала винним Зембу Тараса Антоновича, у вчиненні адміністративного правопорушення,  передбаченого ч. 2 с. 172-6 КУпАП, наклавши мінімальне адміністративне стягнення передбачене за таке правопорушення.

Поряд з тим, Земба Т.А. був родичем Земби Людмили Ігорівної, яка є співзасновником ТОВ “Танаїс-ЛТД” (20852656). За даними сервісу Youcontrol, іншим співзасновником цієї організації є Гуменчак Михайло Миколайович – батько судді Залізничного районного суду м. Львова – Палюх Наталії Михайлівної.

А як це пояснює суддя Іванюк?

«…на час розгляду вказаної справи повідомлена Вами інформація мені відома не була, достовірність такої інформації на даний час мені також не відома, окрім того, така інформація жодним чином не могла б вплинути на об’єктивність або неупередженість прийнятого мною рішення» — написала у відповіді на запит Іванна Іванюк.

Натомість суддя Н. Палюх відписала, що у час коли було винесено зазначену постанову була у відпустці і про розгляд цієї справи їй нічого відомо не було.

«…В мене відсутня інформація про те, що Земба Тарас Антонович є родичем Земби Людмили Ігорівни, а відтак конфлікту інтересів щодо розгляду суддею Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д. зазначеної вами справи не вбачається» —аргументувала свою позицію суддя Палюх.

Можливо, на сьогодні вони й справді вже не родичі. Але у минулому були точно. У самій постанові суду вказано адресу реєстрації Тараса Земби. За цією ж адресою у минулому була зареєстрована і Людмила Земба. За даними сервісу Youcontrol, в далекому 1996 році ця ж сама адреса була вказана як юридична адреса ТОВ “Танаїс-ЛТД”, яким на той час керувала пані Палюх, нині суддя.Суддя Залізничного районного суду м. Львова Н.Палюх
(використано скрін-шот із відео https://www.youtube.com/watch?v=7-So3aXcmhA)

Суддя Наталія Палюх – колишня дружина Андрія Палюха. Люстрованого. Багато років він керував прокуратурою Львова та був заступником прокурора Львівщини. Нині, він зокрема, записаний у співзасновниках Адвокатського об’єднання “Адвокатська компанія А.З. Партнери”.

Так от до чого я. Ще одним співзасновником цього адвокатського об’єднання є Андрій Зубач. Саме він представляв інтереси гр.. Шнир, позов якої задоволила 14 грудня 2017 року суддя Наталія Палюх.

Брат за брата

Володимир Галин, голова Самбірського міськрайонного суду Львівської області, Віктор Романюк – із Галицького, а Роман Головатий — Личаківського районних судів міста Львова. Усі троє вершать правосуддя у судах першої інстанції. Їхні вироки можна оскаржити у Апеляційному суді Львівської області. А тут, у кримінальній палаті, у кожного із них є свій рідний брат — Василь Галин, Василь Головатий, Михайло Романюк.

У останнього, ще й тесть  — Сергій Лєсной, є головою Сихівського районного суду Львова. І його вироки можна також оскаржити у Апеляційному суді Львівської області.Голова Сихівського районного суду м. Львова С.Лєсной
(використано фото із веб-порталу Судова влада України)

Звісно, законодавство забороняє слухати справу судді, якщо головуючим у першій інстанції був його брат чи тесть. Тільки є один момент.

Я проаналізував ухвали Апеляційного суду Львівської області, які вдалося розшукати у єдиному реєстрі судових рішень із літа 2013 року. У тих справах, де в першій інстанції вироки виносили судді Галин, Романюк, Головатий та Лєсной.

Так ось. Виносить вироки Роман Головатий із Личаківського районного суду Львова, а в апеляційній інстанції їх слухають колегії суддів. І не раз до цих колегій входить Василь Галин.

Іноді навіть разом із Михайлом Романюком.

З іншого боку – виносить вирок Володимир Галин із Самбірського міськрайонного суду, а в апеляції в колегію входить Василь Головатий.

Або вирок Віктора Романюка з Галицького суду Львова переглядає колегія, до якої входить той же Василь Головатий або Василь Галин.

Аналогічно і у вироках Сергія Лєсного  — у колегії в апеляційній інстанції не раз входили Василь Галин і Василь Головатий.

Тож чи може очікувати засуджений на справедливий суд, якщо апеляцію на вирок розглядає і суддя, який працює із братом того хто виніс вирок у першій інстанції? На мою думку вкрай сумнівно.

Не вірить в це і правозахисник Віктор Чарномський, який не один рік досліджує родинні зв’язки суддів Львівщини.Віктор Чарномський, правозахисник

«Суддівські клани переплели суди районні і суди апеляційні. За таких обставин, якщо вирішено прийняти в судах неправосудне рішення з будь якого питання, воно буде лобійовано вищими судами. І людина правди фактично позбавлена добитися в нашій правовій системі. 

Якщо хтось із суддів нижче стоячого суду отримав хабар, то той суддя піде до вище стоячого суду до сусідніх, споріднених йому кланів , і скаже – сьогодні ви вирішуєте мені, завтра – я вирішую вам. Мій брат прийняв таке рішення.  

І кому б воно не попало – це рішення не буде змінено вище стоячим  судом» — переконаний Віктор Чарномський.

І трішки статистики, яку мені вдалося розшукати у єдиному реєстрі судових рішень. Із літа 2013 року, в Апеляційному суді Львівської області було розглянуто скарги на 9 вироків судді Володимира Галина із Самбірського міськрайонного суду. Лише два із них було змінено частково, і замість реальних термінів – призначено умовні.

За той же час розглянуто скарги на 29 вироків Романа Головатого із Личаківського районного суду Львова.  Лише 4 з них скасовано чи змінено.

Із 18 вироків судді Віктора Романюка із Галицького районного суду Львова, тільки два скасовано, а справи направленні на новий судовий розгляд. Два вироки змінено, але покарання залишені ті ж самі.  І у трьох вироках зміни пом’якшили покарання – реальний термін замінено умовним, виключено конфіскацію майна чи виключено додаткове покарання.Апеляційний суд Львівської області
(використано фото із веб-порталу Судова влада України)

До слова, у Львові працюють ще два брати-судді – Олег Ванівський – в Апеляційному суді Львівської області, а Юрій Ванівський – у Франківському суді Львова.

А у Шевченківському суді Львова вершить правосуддя Наталія Луців-Шумська, сестра якої  — Надія Шумська — ще донедавна працювала суддею Апеляційного суду Львівщини.

До слова, остання суддя двічі входила в колегію суддів, які слухали справи, де однією із сторін був Маріан Цаплак.  Цікаво, що за даними декларації родинних зв’язків Надії Шумської, пан Цаплак є її двоюрідним братом. Також у одній із цих справ фігурувала ще й тітка судді – Ірина Луців.

Координатор неурядової групи з моніторингу судових реформ та антикорупційний блогер Любомир Пелех зазначає на недоступності правосудної системи для простих людей та ілюзорності реформування системи судового захисту в цілому.

«Суспільство стало заручником псевдореформаторів, які діють на захист і збереження системи кумівства, корупції та відкатів. Це також наслідок провальної люстраційної політики влади та надмірної толеранції суспільством старої номенклатури.» — зазначає  Любомир Пелех.Любомир Пелех,
координатор неурядової групи з моніторингу судових реформ, антикорупційний блогер
(використано фото з офіційної сторінки Любомира Пелеха )

«Ми надто боязкі та сентиментальні до владоможців. У сфері правосуддя постреволюційна влада зробила вибір на користь збереження старого порядку. Влада намагається приховати старий корупційно-кумівський порядок речей через нову іміджеву стратегію. Однак, це не відповідає суспільному запиту і в близькому часі можемо очікувати лише радикалізацію людей» — на закінчення зазначив Пелех.

Тарас Зозулінський

Джерело