Новий закон про реформу пенітенціарної системи
29.11.2017
Зареєстрований у Верховній Раді проект закону про реформування пенітенціарної системи (№7337) не враховує зауваження правозахисників і створює передумови для порушення прав ув’язнених.
Про це у коментарі Центру інформації з прав людини заявив заступник начальника Департаменту з питань реалізації Національного превентивного механізму в Офісі Омбудсмана, начальник відділу моніторингу пенітенціарних установ Євген Нєцвєтаєв.
Згідно з інформацією на сайті ВРУ, проект Закону України “Про пенітенціарну систему” (№7337), зареєстрований 24 листопада, розроблений на базі робочої групи Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності парламенту та Міністерства юстиції України.
“Метою законопроекту є перетворення пенітенціарної системи за мінімальні часові та матеріальні ресурси на систему, яка буде повертати людину до суспільства, запобігати від рецидивів протиправної поведінки”, – пояснюють автори законопроекту.
Згідно з пояснювальною запискою, завданнями проекту, зокрема, є забезпечення прав ув’язнених на свободу совісті і віросповідання; особисту безпеку, побачення з родичами, вільне витрачання особистих коштів, таємницю листування, доступ до телефонного зв’язку та мережі інтернет.
Передбачається також, що закон має сприяти доведенню рівня побутових умов перебування в СІЗО та установах виконання покарань до європейських стандартів. А також сприяти тому, аби робота у пенітенціарній системі стала престижною, а відбір персоналу здійснювався на прозорих конкурсних засадах.
Водночас, за словами Нєцвєтаєва, у законопроекті №7337 є тенденція до обмеження відвідування установ відбування покарань (УВП).
“Внесені раніше зміни до Кримінально-виконавчого кодексу дозволили показати суспільству, що відбувається у УВП. Зараз бачимо зворотну реакцію — шлях до закриття. Це, можливо, приведе до того, що про випадки порушення прав людини не буде знати громада. Бачимо внесення змін до ст.24 КВК, яка певним чином обмежує відвідання вартових приміщень, або тих, де зберігається зброя. Представники НПМ не зможуть відвідувати такі місця, всупереч ст. 20 Конвенції проти катувань”, — підкреслив Євген Нєцвєтаєв.
Крім того, за його словами, Мінюст наполягає, щоб в законі було прописане спілкування з ув’язненими в СІЗО в порядку ст.12 ЗУ “Про попереднє ув’язнення”, що обмежить доступ до місць несвободи.
“Фактично це побачення з ув’язненим з дозволу слідчого або слідчого судді. Але якщо представники НПМ захочуть поспілкуватись з ув’язненим, спитати, чи порушуються його права, вони повинні будуть отримати дозвіл слідчого. Це не відповідає вимогам факультативного протоколу Конвенції проти катувань, згідно з яким представники НПМ можуть з будь-якою особою спілкуватись”, — говорить Нєцвєтаєв.
Крім того, законопроект запроваджує в Кримінальному кодексі нову статтю 391-1. У ній йдеться про заборону передачі “алкогольних напоїв, лікарських, інших засобів, які викликають одурманювання, засобів мобільного зв’язку та інших заборонених для передачі предметів, виробів та речовин”. Правозахисники вважають цю статтю занадто жорстокою.
За словами Нєцвєтаєва, є в тексті законопроекту і інші дискусійні статті, а також технічні помилки.
“Велика дискусія була щодо застосування ст. 391 Кримінального кодексу – злісна непокора вимогам режиму. Також викликала питання вимога виписати зміни в нормативно-правові акти щодо надання медичної допомоги Міністерством охороно здоров’я, домовились, що почне діяти з того моменту, як МОЗ візьме на себе цю функцію надання допомоги, а до того часу – медзакладами пенітенціарної системи. Якщо в законі буде прописано, що вносяться зміни щодо надання меддопомоги саме МОЗом, це буде великий плюс. Але в зареєстрованому законопроекті я, наприклад, бачив замість КВК Земельний кодекс. Сподіваюсь, це технічна помилка”, — говорить начальник відділу моніторингу пенітенціарних установ.
Головне, за словами Нєцвєтаєва, не повертатись до режимної моделі установи виконання покарань.
“Цим законопроектом хочуть також узаконити функціонування дільниць СІЗО у виправних колоніях. Функціонування таких структурних дільниць згідно із законом “Про попереднє ув’язнення” не передбачене. Були питання й з соціально-психологічною службою. У первинному документі взагалі не писалось нічого про функціонування первинної ланки, що працює із засудженими”, — сказав він.
Крім того, відповідно до законопроекту, в структурі територіальних органів з питань виконання кримінальних покарань можуть створюватися територіальні воєнізовані формування (ТВФ) спеціального призначення. Тут теж є певні ризики, каже Нєцвєтаєв.
“Було прописано, що ТВФ мають право проводити обшуки. Але по подіям, наприклад, у Одеському СІЗО, бачимо, що проведення таких заходів сприяє створенню ситуацій з порушенням прав в’язнів. Якщо є масові безлади, групові порушення режиму, то зрозуміло, що таке застосування можливе, але проведення планових та позапланових обшуків — це неправильно. Коли починалась реформа пенітенціарної системи, казали, що вона направлена на демілітаризацію персоналу, але бачимо зараз інше”, — вважає Нєцвєтаєв.
Також у новому законі є ряд положень, які теж викликають питання у правозахисників. Наприклад, “пільги” для умовно-дострокового звільнення.
“Висновок щодо ризику поведінки складає офіцер пробації, системи, яка наразі є нащадком кримінально-виконавчої інспекції, що працювала з покараннями, не пов’язаними з позбавленням волі. Як офіцер пробації може підготувати висновок щодо можливості скоєння повторного злочину особою, яка подається на УДЗ, якщо він з нею не спілкується? Ми кажемо, що офіцер пробації повинен постійно працювати із засудженими”, — підкреслив заступник начальника Департаменту з питань реалізації НПМ.
Проект закону передбачає, що загальна чисельність персоналу установ відбування покарань і слідчих ізоляторів не може перевищувати 33% від загального ліміту їх наповнення. Є проблеми й з призначенням начальників УВП.
“Начальник установи – особа начальницького складу пенітенціарної системи. Тобто це означає, що це повинна бути обов’язково атестована особа, з погонами. Тобто “за бортом” опиняються гарні керівники, але не атестовані, вони не зможуть керувати установами”, — підкреслив Нєцвєтаєв.
Крім того, представник Уповноваженої розкритикував інститут слідчих Державної кримінально-виконавчої служби: “На них покладаються обов’язки розслідувати злочини, скоєні на території та об’єктах Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС). Сюди входять установи виконання покарань, СІЗО й обласні управління. Можете собі уявити, як ці слідчі, які підпорядковані Міністерству юстиції, будуть розслідувати ці злочини. Бо вони будуть розслідувати злочини, скоєні в їхніх ж підрозділах”.
Нєцвєтаєв нагадав, що було подання Уповноваженого щодо перевірки конституційності положень про ДКВС, але поки що рішення не має.
Нагадаємо, нині відбувається реформа української пенітенціарної системи. У травні 2016 року ліквідували Державну пенітенціарну службу з покладанням її функцій на Міністерство юстиції.
