Попутник Революції або Поліцейська БУТафорія
18.11.2017
Ось вже два роки засоби масової інформації усіляко цькують активного учасника Революції Гідності – нинішнього заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України Дмитра Бута. І корупціонером його називають, і особистим слідчим Авакова з особливо темних справ, і навіть винятковим хабарником та фальсифікатором. Щоправда, участь у революційних подіях чотирирічної давнини Бут брав з протилежного боку барикад, але саме завдяки йому була розгадана одна з журналістських таємниць – Дмитро Бут у грудні 2013 року знайшов барлогу Інтернет-видання «Цензор.нет» і з’ясував, що воно є партійним органом пропаганди та агітації, а зовсім не витвором незалежної журналістики.
Треба сказати, що феноменальні навички нишпорки розвинулись у Дмитра Бута не зразу. Звісно, найбільше своїм професійним зростанням Бут зобов’язаний Арсену Авакову, під безпосереднім керівництвом якого він працює останні 3 роки. Але не можна не відзначити й попередників Арсена Борисовича, насамперед – колишнього головного податківця України Олександра Клименка.
Річ у тім, що до того, як зайнятись у 2013 році редакцією «Цензор.нет», Дмитро Бут удосконалював свою майстерність у податковій міліції міста Маріуполь. Сказати, що в ті роки прізвище Бута неодноразово спливало в скандалах, пов’язаних з грошовими поборами за видачу довідки про сплату податків, необхідну для отримання паспорта моряка – то не сказати нічого. Скандалів було чимало, але вони лише загартовували молодого податківця, назавжди прищепивши йому стійкі хапальні рефлекси. Зрозуміло, що такі таланти не могли не привернути увагу тодішнього голови Донецької податкової адміністрації Олександра Клименка, в обозі якого Бут прибув до Києва.
У столиці України Дмитро попервах нужденно трудився слідчим податкової міліції Державної податкової інспекції в Деснянському районі. Тут завдяки численним скандалам (нагадаю лише, що після того, як Бут на підставі фіктивного судового рішення провів обшук у ресторані «Мандарин» та виніс звідтіля всі документи й фінансову звітність, на захист скривджених підприємців, які були громадянами США, публічно виступив Надзвичайний та Повноважний посол Сполучених Штатів в Україні Джон Теффт) кмітливого й здатного на все земляка примітив тодішній заступник Головного слідчого управління – начальник Управління з розслідування тяжких злочинів МВС України Микола Чинчин. Чинчин порекомендував Бута начальнику Главку, Василю Фариннику, і невдовзі Василь Іванович призначив нашого героя на ду-у-уже хлібну посаду начальника Управління з розслідування особливо тяжких злочинів у сфері економіки та службової діяльності.
Треба сказати, що уродженець Тернопільської області Фаринник був видатним представником донецького земляцтва в апараті Міністерства внутрішніх справ України часів Януковича. І хоча автора цих правдивих рядків Василь Іванович недолюблював і вважав ледь не рекетиром (причиною тому була феєрична історія з розлученням одного мого товариша: Фаринник, будучи суддею Київського районного суду Донецька, розглядав справу про розірвання шлюбу, а я представляв у суді відповідача), мушу відзначити – що-що, а добирати собі підлеглих Василь Іванович вмів досконало й людина без вроджених здібностей здирника за ті часи не могла потрапити на роботу в Головне слідче управління МВС України.
У березні 2013 року Фаринник полишив міліцейську службу, у серпні 2013-го на його місце був призначений Микола Миколайович Чинчин, після чого життя Бута перетворилось на суцільне свято, матеріальні ознаки якого тепер регулярно оприлюднюють невгомонні журналісти.
Втім, не лише трояндами був всипаний трудовий шлях Дмитра Бута, зустрічались і шипи – доводилось займатись не тільки приємними для серця та гаманця справами «з розслідування особливо тяжких злочинів у сфері економіки та службової діяльності», але й, на подяку за це, виконувати політичні забаганки Адміністрації Президента. Власне, в ході виконання відповідального завдання під час акцій протесту, що вибухнули в Києві 1 грудня 2013 року, і потрапив Бут у редакцію «Цензор.нет», звідкіля виніс комп’ютери й зупинив на певний час оновлення сайту.
Зроблено це було, звісно ж, навмисно, оскільки лише обмежене коло людей у 2013 році зн ало, що цей флагман чесної та непідкупної журналістики, насправді, є партійним проектом «Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» й живе з щедрот народного депутата України й фактичного керівника «Батьківщини» Олександра Турчинова. Для того, щоби просвітити широкі народні верстви з приводу партійної приналежності «Цензор.нет», а, заодно, полякати журналістів, Бут разом зі слідчим з особливо важливих справ Олександром Черненком 9 грудня 2013 року влаштували штурм офісу «Батьківщини» на вулиці Туровській в Києві.
Ну, власне, організатором цього дійства була Служба безпеки України, а якщо ще точніше – російські радники, які прибули в Україну з метою надання шефської допомоги українським колегам. Безпосередньо офіс «Батьківщини» та редакцію «Цензор.нет» захоплювати співробітники СБУ, перевдягнуті у форму спецпідрозділу «Сокіл» Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України. Але офіційно обшуком керували Бут і Черненко, для чого Бут розпорядився зареєструвати кримінальне провадження за фактом, начебто, трудового спору між співробітником підконтрольної «Батківщині» газети «Вечірні вісті» Наталією Сидоровою та засновниками видання.
Усе інше було справою техніки – перевдягнуті в міліцейську форму співробітники СБУ оточили комплекс будинків на вулиці Туровській, де були розташовані офіс «Батьківщини» та редакції «Вечірніх вістей», «Цензор.нет» та інтернет-каналу INTV, після чого Бут і Черненко, як офіційні представники органу досудового розслідування, провели обшук і вилучили сервери з офісу «Батьківщини», а також винесли все комп’ютерне устаткування з редакції «Цензор.нет», зупинивши роботу сайту.
За рік по тому, після втечі Януковича та воцаріння нової чесної влади, керівник «Цензор.нет» Юрій Бутусов, який став радником міністра внутрішніх справ Авакова, опублікував спогади про штурм редакції за часи злочинного режиму.
Але в цих мемуарах чомусь не прозвучав самий пікантний момент – організатор цього беззаконня не тільки не був покараний, а, навпаки, отримав підвищення й був Аваковим призначений заступником начальника Головного слідчого управління МВС України. При цьому Бут ще й примудрився вижити з Главку свого колишнього опікуна Чинчина.
Подальші реформи, проведені в МВС України двома заїжджими дамами зі стійкою репутацією міжнародних аферисток, відкрили перед Бутом небачені раніше перспективи, а сам він отримав посаду заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України. І хоча Нацполіція формально не підпорядкована міністру внутрішніх справ, а є самостійним центральним органом виконавчої влади, підконтрольним Кабінету Міністрів України, фактично саме Аваков розставляє на всі ключові поліцейські посади своїх довірених людей. Дмитро Бут – один з таких аваковських конфідентів, який має приглядати на ненадійним Віталієм Невгадом, начальником Гооловного слідчого управління Нацполіції. Невгад отримав цю посаду завдяки тому, що є кумом голови Нацполіції Сергія Князева, але не користується довірою всесильного міністра. І якщо Невгад не вхожий в кабінет Авакова, його заступник Бут відкриває туди двері ногами.
Як стверджують злі язики, саме Бут є куратором двох головних джерел наповнення кишень керівництва міністерства внутрішніх справ – відкатів від конвертаційних центрів і митного оформлення вантажів. Втім, за нашою інформацію, прибутки від діяльності конвертаційних центрів сильно перебільшені й приносять очільникам МВС, максимум, 500 тис. доларів доходу на місяць. Інша річ – це прибутки від контрабанди, що під недреманим оком Бута безперешкодно проходить через митні пости. Тут суми обраховуються мільйонами доларів, а скандали за участю Бута регулярно висвітлюються українськими ЗМІ. За винятком, звісно, «Цензор.нет», редакція якого вперто не хоче цікавитись кар’єрним злетом того міліціонера, який зупинив роботу видання чотири роки тому.
Але Дмитро Бут – не лише активний учасник, так би мовити, Революції Гідності (щоправда, з протилежного боку), але й символ тріумфальної ходи поліцейської реформи. Засоби масової інформації наввипередки розповідають про його трудові звершення та матеріальний добробут – про садибу в селі Гореничі під Києвом поруч з палацом колишнього генпрокурора Пшонки, про дві квартири в елітному житловому комплексі в Києві, про 2 млн. грн., які Бут щороку витрачає на навчання своїх дітей (до речі, старша донька поліцейського начальника здобуває освіту у Великій Британії), про належну Буту базу відпочинку на Бердянській косі тощо.
Залишається лише дивуватись, що людина з такою бурхливою біографію не потрапила на керівну посаду в Національне антикорупційне бюро України. Втім, лихі язики стверджують, що Бут, незадоволений перспективою кар’єрного зростання в Національній поліції, торік пропонував свою кандидатуру на посаду начальника одного з управлінь в 4-му Главку Генеральної прокуратури, але отримав відмову. Тим не менш, Буту вдалось таки прилаштувати в Генпрокуратурі трьох своїх соратників – Тарасенка, Чорного та Яковлева – які (особливо Яковлев) тепер зливають у МВС інформацію та наявний компромат на очільників Міністерства внутрішніх справ і Нацполіції.
Але нині Буту вистачає хлібної роботи в Національній поліції України, де він курує зразу два напрямки – діяльність конвертаційних центрів і контрабанду. Не в тому сенсі, що виявляє нелегальні фірми та корупційні схеми, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а, навпаки – їх створює.
Як, знову ж таки, брешуть лихі язики (а, точніше, на умовах анонімності повідомляють співробітники Головного слідчого управління Національної поліції), герой нашого оповідання завоював любов всемогутнього міністра внутрішніх справ тим, що завдяки своїй колишній роботі в податковій міліції опанував схеми роботи фіктивних фірм, запроваджені екс-міністром доходів і зборів України Олександром Клименком.
Як відомо, за часи Клименка в кожному регіоні існувало від 5 до 30 так званих «податкових майданчиків» або «програмних підприємств» – конвертаційних центрів, які працювали, фактично, офіційно, переказуючи частину свого доходу родині Януковича та податківцям. Для боротьби з «дикими» конвертаційними центрами, що не сплачували данину Клименку й Ко, залучалась не тільки податкова міліція, але й кримінальні угруповання, насамперед угруповання «Стакана» (за паспортом – Столовченко). І ось зараз – принаймні так стверджують колеги Бута – колишній податковий міліціонер Бут та громадянин «Стакан» знову об’єднались. Тільки вже не для боротьби з нелегальними «програмними підприємствами», а задля збору коштів з легальних «податкових майданчиків», які, звісно ж, нікуди не ділись і обслуговують нову владу так же ж ревно, як вони обслуговували владу попередню. А компанію заступнику голови Національної поліції України Дмитру Буту в цій нелегкій, але щедро оплачуваній справі, складає його брат – заступник начальника енергетичної митниці Державної фіскальної служби Андрій Бут.
Втім, якщо Дмитро Бут прагне спростувати ті чутки, які ширяться про його кримінальну діяльність у журналістському середовищі, це зробити дуже просто – йому достатньо пояснити джерела свого добробуту, а також причини, з яких у його декларацію з коштовного майна та нерухомості потрапив лише собака вартістю 120 тис. грн., та й то лише після втручання Національного агентства з питань запобігання корупції.
А оскільки заступник начальника Головного слідчого управління Національної поліції України внаслідок вродженої скромності не поспішає ділитись з громадськістю інформацією про походження своїх статків, доводиться вірити на слово тим злостивцям, які стверджують, що з тих 6-10%, які беруть за свої послуги конвертаційні центри, 1% йде в так звані правоохоронні органи. При цьому розподілом коштів займається безпосередньо Бут, який передає 0,2% в Генпрокуратуру, точніше – у Департамент з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки, 0,2% – в СБУ, 0,2% – у МВС України, 0,2% – у Державну фіскальну службу й додатково ще 0,2% – у Департамент захисту економіки Національної поліції України.
Таким чином, на місяць з конвертаційних центрів збирається данина в розмірі 2,5 млн. доларів, яка ділиться на 5 частин по 500 тис. доларів кожна. Але це – лише гроші, які розподіляються по «правоохоронцях», у ці підрахунки не включені «добровільні пожертви» конвертаційних центрів, які залишаються в Бута на винагороду організаторів цієї злочинної схеми.
Розібратись журналістам з доходами від конвертаційних центрів могли б допомогти соратники Бута, з якими він співпрацює з делікатних питань: заступник міністра внутрішніх справ Олексій Тахтай, начальник Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки (він же ж «департамент Кононенка-Грановського») Генеральної прокуратури Володимир Гуцуляк, начальник «митного» Управління Служби безпеки України Сергій Коваленко, перший заступник начальника Департаменту захисту економіки Національної поліції України Сергій Вязмікін і, звісно ж, шеф Вязмікіна – заступник голови Нацполіції-начальник Департаменту захисту економіки Ігор Купранець. Але, на жаль, вони ніяк не коментують свої ділові взаємини з заступником начальника Головного слідчого управління Нацполіції.
А, між тим, ширяться чутки, що заступник міністра внутрішніх справ Тахтай, якого Аваков призначив на місце звільненого Чеботаря, є не тільки племінником Чеботаря, але й успадкував від дяді усі корупційні схеми. Зокрема, саме він акумулює доходи від двох головних напрямків діяльності «моєї нової поліції» – «економічного» та «вуличного». Надходження від «вуличного» напрямку (нелегальний обіг наркотиків, «відкати» від крадіжок і проституція) забезпечує заступник голови Нацполіції В’ячеслав Аброськін, надходження від «економічного» напрямку – Дмитро Бут. Як пошепки розповідають джерела в МВС України, інкасацію Тахтая та облік надходжень, начебто, здійснює народний депутат Ігор Котвицький, який передає зібрані «пожертви» вже безпосередньо міністру. Мабуть, брешуть…
Втім, з огляду на порівняно невеликі доходи від конвертаційних центрів, зараз у МВС України вирішили суттєво розширити сферу «економічного» напрямку, доказом чого є постійне потрапляння Бута в контрабандні скандали.
За часи злочинного режиму репутацію провідного контрабандиста України мав уродженець Закарпаття Орест Фірманюк, який під покровительством родини Януковича отоварював усю країну, минаючи митні формальності. З воцарінням нової чесної влади контрабандні схеми залишились непорушними, змінились лише прізвища вигодонабувачів. Зокрема, у результаті довгої боротьби, що точилась між СБУ та «моєю новою поліцією» за контроль над контрабандними потоками, першість виграли підлеглі героя Революції Гідності Арсена Авакова.
Судячи з тих скандалів, у яких останнім часом засвітився заступник начальника Головного слідчого управління Нацполіції Бут, найперспективнішою для «економічного» напрямку є Одеська митниця, де «смотрящим» від Національної поліції призначений такий собі Артур Прузовський (компаньйон не менш відомого Вадима Альперіна). Схема працює просто й невибагливо: спочатку Бут влаштовує в Одесі чергову облаву й зупиняє розмитнення вантажів, а потім Прузовський через довірених брокерів повідомляє зацікавленим особам, що питання можна вирішити, якщо належним чином позолотити ручку. Тих підприємців, які заплатили Прузовському за «вирішення питання», вносять у перелік декларантів, відносно яких поліція не має претензій, Бут цей перелік підписує й товар розмитнюється. Ну, а ті вантажі, власники яких не хочуть платити «моїй новій поліції», можуть простояти на митниці не один місяць.
Не зайвим буде також сказати, що довіреною особою Бута в контрабандних схемах є ще один герой журналістських розслідувань, слава якого біжить поперед нього й давно перетнула кордони України. Це – заступник начальника 3-го відділу Головного слідчого управління Національної поліції Андрій Полено, разом з яким Бут починав бандитничати ще в податковій міліції Маріуполя. Перелік скандалів, у яких фігурували Бут і Полено, невичерпаним, як електрон, а популярність у міжнародних колах їм принесла спроба рейдерського захоплення ТОВ «Ігрові технології» та ресторану «Мандарин» у 2013 році. Лише втручання тодішнього посла США в Україні Джона Теффта (власниками «Мандарину» були американські громадяни) врятувало підприємців від захоплення їх бізнесу двома спритними податківцями.
Зрозуміло, що людині з таким послужним списком і такими нахилами не могло не знайтись місце в «моїй новій поліції». Попервах звільнений за невтішними наслідками атестації, але згодом поновлений на посаді рішенням суду, Бут нині є найкращим символом «реформи» органів внутрішніх справ. Втім, перебування Бута на посаді заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України не меншою мірою слугує доказом повної безпорадності так званих «антикорупційних» органів і засвідчує нездатність НАБУ та НАЗК створювати хоча б видимість боротьби з корупцією.
Володимир Бойко
