Сумні «мультики» від Генпрокуратури
18.09.2017
Піар – не найкращий спосіб переконати суспільство в дієвості боротьби з криміналітетом
Проти Генерального прокурора Юрія Луценка та Головного військового прокурора Анатолія Матіоса відкрите дисциплінарне провадження. Як повідомляв «Главком», кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів звернула увагу на постійні порушення керівництвом Генпрокуратури принципу презумпції невинуватості.
Хобі гучно – ще до рішення суду – заявляти про корупціонерів у Facebook – лише один із проявів процесу «піаризації» Генеральної прокуратури. Такий стиль роботи багато в чому пов’язаний з фігурою самого Юрія Луценка. Генпрокурор – яскравий публічний політик. І в силу свого політичного минулого він і на чолі правоохоронного відомства часто діє, в першу чергу, як політик. Любов до гострого слівця і шоу, бажання отримати гарну картинку для ЗМІ і створити гучний інформаційний привід, – все це постійно входить у суперечність із конституційними завданнями і функціями Генпрокуратури як правоохоронного органу.
Утім Луценко далеко не перший і не останній політичний призначенець на чолі правоохоронних структур. Це доволі поширена практика, і не лише в Україні. Та будь-який правоохоронний орган – це не тільки «перша особа», а й великий апарат професійних фахівців, які повинні компенсувати брак досвіду в політичних призначенців, оберігаючи шефа від відвертих «ляпів». Але от саме із цим у нинішній Генпрокуратурі регулярно виникають проблеми. Вже неодноразово гучні заяви і «розпіарені» кримінальні справи, невдовзі лопался, як мильні бульбашки.
Одним із прикладів є «справа волинських митників». У соцмережі Луценко заявив про системні зловживання посадовцями обласної митниці та розказав, як під час обшуків правоохоронці знайшли та вилучили «чорну касу» митниці: $90 тис та 290 тис. грн. Однак справа проти начальника митниці Віктора Кривицького (а його обвинувачували за двома статтями: одержання неправомірної вигоди та зловживання владою) розвалилась: суд відмовився затримувати митника через непереконливість аргументів прокурорів. Апеляцію Генпрокуратура в цій справі програла. Адвокати Кривицького вважають, що справу закриють. Наразі ж Кривицький зобов’язаний прибувати за викликами до слідчого, суду. Від виконання обов’язків не відсторонили, він збирається подавати апеляцію.
Шалений резонанс свого часу викликали й звинувачення з вуст генпрокурора нардепа від «Опоблоку», екс-регіонала Вадима Новинського. Одіозному проросійському політику приписали «незаконне позбавленні волі або викрадення людини» та «перевищення влади або службових повноважень». Начебто він був одним із організаторів викрадення архієпископа Олександра (Драбинка) – особистого помічника покійного нині екс-митрополита Української православної церкви (Московського патріархату) Володимира. Луценко оприлюднив текст подання на притягнення до кримінальної відповідальності нардепа. Після того як регламентний комітет не надав ані позитивної, ані негативної відповіді на винесення до зали питання про зняття недоторканності з парламентарія (через нестачу аргументів), Луценко обурювався, що «депутати цим самим покривають Новинського». Генпрокурор підкреслював, що надати більше інформації не може через таємницю слідства. Рішення комітету і справді можна було б вважати упередженим, якби не дальший розвиток історії. Недоторканність із Новинського в листопаді минулого року таки зняли. Однак станом на початок вересня депутат, за його ж словами, проходить у справі лише як свідок. «Дев’ять місяців вже минуло, як мене позбавили недоторканності, а я як був свідком, так і залишився ним», – утішений Новинський. Одіозний депутат не без задоволення додає, що востаннє був на допиті ще навесні.
Багато галасу наробила і справа судді Солом’янського суду Сергія Зінченка, про затримання якого Луценко також радісно відзвітував у Facebook, поспішивши зарахувати його до лав корумпованих суддів.
У суді справа розвалилася: в арешті Зінченка суд відмовив. До слова, як розповів «Главкому» глава Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – заступник генпрокурора Назар Холодницький, у цій справі із самого початку були допущені процесуальні порушення: «на той момент я був у відрядженні, і НАБУ підписували підозри цьому судді у Столярчука (Юрій Столярчук, заступник генерального прокурора. – «Главком»). Але ж підозру має право підписати лише заступник генерального прокурора або генпрокурор. А виходячи з того, що САП є незалежним органом, я не є взаємозамінним з іншими заступниками генерального прокурора».
З останніх подібних «піар»-справ подібна доля, судячи з усього, чекає і на ще одну історію, що гучно прогриміла на всю країну. Почалась вона більш як ріку тому. На початку липня 2016 року Юрій Луценко при представленні нового керівництва прокуратури Миколаївської області вперше публічно заговорив про «кримінального авторитета Мультика», який «править» у Миколаєві. І тоді ж публічно він поставив перед новим керівництвом обласної прокуратури завдання «навести з цим лад за три-чотири місяці».
Після цього пройшло три місяці, потім півроку, а там і рік… Весь цей час бізнесмен з сумнівним минулим Михайло Тітов (той самий «Мультик») спокійно продовжував перебувати в Миколаєві, займаючись тими самими (протизаконними, якщо вірити викриттям Луценка) справами, що і раніше. Ніхто його не чіпав, ніяких кримінальних справ проти нього не було.
І тільки через більш ніж рік з моменту публічних звинувачень, що прозвучали на адресу Тітова-«Мультика», його, а з ним і ще кількох людей, затримують. А сама операція ГПУ і СБУ проти злочинного угрупування «Мультика», проходить у форматі так поціновуваного в Генпрокуратурі шоу – гучно і з розмахом. Проводяться масові (більш ніж 90!) обшуки у місцевих депутатів, підприємців і навіть адвокатів, серед звинувачень фігурують «поставки зброї і наркотиків із зони АТО». До операції залучаються спецпідрозділи Альфа, КОРД і правоохоронці з інших областей.
Через кілька днів генпрокурор приїздить до Миколаєва, проводить брифінг, де заявляє, що «Мультик» контролював місцеву владу і фактично керував Миколаєвом. Але тепер із цим покінчено, Луценко особисто проведе прийом громадян, які постраждали від дій угрупування «Мультика», а також хвалить в Facebook місцеву прокуратуру, особливо виділяючи заступника обласного прокурора Степана Божила. Галас у всіх ЗМІ, гучні заголовки, всі радіють успішній боротьбі зі злочинністю, задоволений генпрокурор їде.
А коли фанфари відлунали, настав час дізнатися, що відбувається з цією резонансною справою далі.
По-перше, громадян, які постраждали від ОПГ «Мультика», і тих, хто прийшов на анонсований генпрокурором особистий прийом, ніхто так і не побачив. На камери Луценка поспілкувався з кимось по телефону і пресі було оголошено, що спілкування йшло якраз із цими самими жертвами.
По-друге, ніяких матеріалів кримінальної справи у відкритому доступі досі немає. На відміну, наприклад, від матеріалів справи по колишньому першому заступнику голови Миколаївської обладміністрації Романчуку, якого в 2016 році СБУ взяло на хабарі, та й багатьох інших подібних справ.
По-третє, всі рішення у справі ухвалював чомусь суд з Маріуполя. Що не має ніякого стосунку до підсудності тих злочинів, які відбувалися, за версією слідства, в Миколаївській області.
Припустімо, правоохоронці боялися впливу «всесильного» Мультика на миколаївські суди. Але чому тоді не залучити якийсь із київських судів? Є версія, що все так сталось тому, що в Маріуполі легше організувати закрите, в поспіху проведене засідання суду, про яке ніхто з журналістів нічого не зміг дізнатися.
Утім, на багато з цих питань є відповіді. Їх можна отримати, поспілкувавшись з джерелами в прокуратурі. За їхніми словами, більшість цих дивацтв пояснюється дуже просто.
Під час згаданих масованих обшуків нічого з того, про що гучно заявлялося прокуратурою в ЗМ,І – ані зброї, ані наркотиків, що нібито поставляються із зони АТО, ані чого-небудь іншого істотного не було знайдено. Епізоди, які ставлять у провину Мультику, датовані 2013-м роком і пов’язані з місцевими бізнес-розбірками з кримінальним присмаком. Тобто доказів того, що Мультик є тіньовим керівником південної області і його кримінальна діяльність мала місце в останні три роки, у прокуратури, за словами джерел, зараз немає.
Тоді, кому і навіщо справу проти другорозрядного «авторитета» місцевого значення знадобилося роздувати до всеукраїнських масштабів?
Сам Луценко, звичайно, не може вникати глибоко в усі деталі слідчих дій навіть просто через брак часу. Та це й не завдання керівника відомства, а справа місцевої прокуратури, яка безпосередньо веде справу.
Виходить, що центр підставили місцеві виконавці? За справу Тітова-«Мультика» безпосередньо відповідає заступник прокурора Миколаївської області Степан Божило. І навряд чи тут мова йде про свідому «підставу», тут справа, скоріше, в специфічному підході до роботи. Прокурор Божило відомий на загальнодержавному рівні причетністю до низки скандальних кримінальних справ, в яких він відігавав ключову роль.
Так, в 2012-2013 роки Божило займався розслідуванням вбивства нардепа Євгена Щербаня в 1996 році. У цій справі проходила Юлія Тимошенко, якій безпосередньо Божило вручав підозру в скоєнні злочину. В ході процесу Божило звинувачувався у фальсифікаціях проти лідера тодішньої опозиції.
Як не дивно, фахівець, якому приписували виконання замовлень «бандитської влади» щодо переслідування політичних опонентів, не тільки не був люструваний, а й виявився затребуваний новою владою. І вже незабаром після нового призначення Степан Божило «відзначився» в нових скандальних кримінальних справах – проти Геннадія Корбана і проти Андрія Портнова. І ці обидві справи, де Божило звинувачували у фальсифікаціях, в кінцевому підсумку з тріском розвалилися. Чи не тому співробітника, який проштрафифся, відправили «на заслання» до Миколаєва?
І вже тут одіозний прокурор вирішив відзначитись «справою «Мультика». На логічне запитання – навіщо це Степану Божилу, у місцевих журналістів-розслідувачів, є дві версії.
Перша: справа у банальному переділі фінансових потоків бізнесу, контрольованого Тітовим. Місцевий «авторитет» не знайшов спільної мови з новим прокурорським начальством і з нього вирішили зробити цапа-відубвайла всеукраїнського масштабу.
За іншою версією, спонукальним мотивом для Божила стало бажання показати результат перед черговим новим начальством (в даному випадку – Луценком). Гучна справа, які так любить нинішній генпрокурор, могла допомогти Божилу закріпитися у фаворитах. Тим більше, в умовах, коли інформаційний простір був заповнений обговоренням швидкого прориву україно-польського кордону Саакашвілі, владі терміново потрібно було переключати увагу громадян на іншу тему. І тут доречно генпрокурору підсунули «справу «Мультика».
Утім, яка б з версій не була правильною, сьогодні є усі підстави прогнозувати, що чергова «гучна» справа швидше за все, закінчиться точно так, як і попередні, – провалом, який вдарить, у першу чергу, по іміджу Генпрокуратури та її очільника.
Показушні справи швидко розвалюються через непрофесіоналізм їх організаторів. І піар – не найкращий спосіб переконати суспільство в дієвості боротьби з криміналітетом. Як заявили представники авторитетної міжнародної організації Transparency International, якщо в 2013 році 80% українців вважали, що уряд не може подолати корупцію, то сьогодні цей показник зріс до 86%. Це небезпечна для влади тенденція: настрої суспільства щодо правоохоронних органів і влади в цілому демонструють негативній тренди.
На думку директора Агентства моделювання ситуацій, політолога Віталія Бали, нова влада, яка прийшла після Революції Гідності, «занадто публічно бореться з корупцією». «Це помилка. Не варто плутати політику з реальною роботою правоохоронних органів. Треба просто давати результат, а потім виходити і про це говорити. Бо коли робляться заяви про якихось дуже відомих людей, а потім їхні справи розвалюються, це тільки посилює недовіру людей», – робить висновок експерт у коментарі «Главкому».
Інна Михайлівська
