Хвороба чи предмет спекуляції?
02.08.2017
У 2013 році в Києві помер учасник програми замісної підтримувальної терапії у зв’язку з незабезпеченням безперервності ЗПТ при його затриманні.
У 2014 році в Чернівцях два дні чоловіка тримали в кабінетах правоохоронців, силою вибивали з нього свідчення про вчинення злочинів. Наступні чотири доби батьки звертались за допомогою у медзаклади, але їм відмовляли через наркозалежність. Чоловік помер у реанімації Чернівецької обласної клінічної лікарні.
У 2015 році у Львові, не витримавши сильного болю від “ломки”, в камері ізолятора тимчасового тримання наркозалежний покінчив життя самогубством (повісився на власному одязі).
Усі ці факти зловживань правоохоронців зібрали фахівці Експертного центру з прав людини в аналітичному звіті “Дотримання прав вразливих груп населення у діяльності правоохоронних органів“.
Так склалося, що наркозалежність, як соціальне явище, хвороба, дуже тісно пов’язана із наркозлочинністю. Хворі часто опиняються у фокусі правоохоронців. І у переважній більшості згаданих вище випадків ніхто навіть не розслідує тортури або побиття людини, якщо стає відомо, що вона наркозалежна.
“Українська правда. Життя” вирішила з’ясувати, які наркозлочини за останні 5 років потрапили у фокус роботи правоохоронців та чому.
НАРКОМАНІЯ: ХВОРОБА ЧИ ЗЛОЧИН?
“Нині наркоманію визнають, як хворобу, але вживання наркотиків наркозалежними ідентифікують як злочин”, – зауважує координатор Моніторингової кампанії “Поліція під контролем” Сергій Перникоза.
Як же трактують наркоманію, наркозалежність у Всесвітній організації охорони здоров’я та українському законодавстві?
У період 20-60-х років були спроби диференціювати поняття “наркоманія” і “звикання”.
У 60-х роках Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендувала скасувати обидва терміни на користь терміну “залежність”. Попри це термін “наркоманія” як і раніше широко використовується як серед фахівців, так і в побуті.
Справді, визначення терміну “наркоманія” ми не знайшли у Міжнародному каталозі хвороб, але все ж його зараховують до “факторів, які впливають на стан здоров’я населення та звертання до закладів охорони здоров’я“.
Також каталозі термін зустрічається під поняттям “синдром залежності”.
В українському ж законодавсті “наркоманію” тлумачать у законі “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними“:
Наркоманія – психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною.
Також у документі означений і термін “особа, хвора на наркоманію” – особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього закону, встановлено діагноз “наркоманія”.
СТАТИСТИКА НАРКОЗЛОЧИНІВ
Наркозалежність як хвороба та наркозлочини мають тісний зв’язок. Далі ми пояснимо який.
Згідно даних Генпрокуратури, на території країни у 2016 роцізареєстрували понад 22 тисячі злочинів, які кваліфікували за статтями 8 розділу Кримінального кодексу України.
Йдеться про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (речовини, що використовуються при виготовленні, виробництві чи переробці наркотичних засобів і психотропних речовин – ред.) та інші злочини проти здоров’я населення.
Цей показник є найменшим за останні 5 років. Так, у 2012-музафіксували аж 45 тисяч злочинів, у 2013 – майже 34, 2014-му – 30,5, а у 2015 – близько 26 тисяч. За п’ять місяців 2017 року – понад 12,7 тисяч злочинів.
Як повідомили “УП. Життя” в ГПУ, найбільше наркозлочинів у 2016 році зафіксували у столиці – 5142.
Серед областей лідирують Дніпропетровська (4420), Донецька (3566), Запорізька (2424), Харківська (2160) та Київська (1994).
Найменше ж наркозлочинів – у Чернівецькій (345), Тернопільській (394) та Закарпатській (457) областях.
Традиційно, рекордна кількість злочинів вчинена за статтею 309 ККУ(незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів без мети збуту), на другому місці – 307 стаття (такі ж дії, але вчинені з метою збуту).
Згідно даних останніх 5 років, майже 60% усіх наркозлочинів кваліфікували за 309 статтею, лише 25 % – за 307, відповідно на решту припадає лише 15%.
У 2012 році кількісний розрив правопорушень за статтями був не таким значним. Так, за 307-ою фіксували – 14363 правопорушень, за 309-ою – 24065.
У 2013-2015 роках за 309-тою статтею стабільно фіксували приблизно удвічі більше злочинів, аніж за 307-ою.
Вже у 2016-му став помітним розрив: 307 стаття – 1983, а 309-та – 17275, що у майже 9 разів більше.
Такі тенденції свідчать про те, що критерії оцінки роботи поліції не змінилися. Як і раніше, йдеться про кількісні, а не якісні показники.
Саме тому в цьому контексті наркозалежні є зручною категорією для правоохоронців, вважає голова правління ГО “Експертний центр з прав людини”, один із авторів аналітичного звіту Юрій Бєлоусов.
“У випадку із наркозалежною особою не потрібно докладати фізично ніяких зусиль для розкриття певного злочину.
Важливо просто своєчасно знайти залежного, потримати його певний час, поки настане абстинентний синдром (“ломка”, – ред.). У такому стані хворий готовий взяти на себе злочин”, – пояснює експерт.
Бєлоусов стверджує, тюрма для таких людей – не доцільний варіант лікування та перевиховання.
Потрібно правильно ідентифікувати наркозалежних. Якщо ставитися до них, як до злочинців, яких потрібно ізолювати, то після звільнення з місць несвободи навряд відбудуться значні зміни у їхньому способі життя.
Якщо ж ідентифікувати наркозалежного, як хворого, який вчиняє злочин, щоб отримати засоби для існування, тоді є шанс адаптувати його та знайти місце у громаді.
На жаль, зараз наркозалежних розглядають як потенційних злочинців, стверджує Бєлоусов, а найбільш зручне місце для їх затримання – це заклади, які надають замісну підтримуючу терапію (сайти).
Як приклад, наводить гучний випадок, що трапився на початку літа –у Фастові, що на Київщині, арештували 80 наркозалежних на одному сайті.
“Це свідчить про те, що щоб не казав міністр внутрішніх справ чи нове керівництво поліції, а кількісні критерії і далі будуть призводити до того, що в першу чергу наркозалежних використовують для покращення показників своєї роботи”, – зауважує фахівець.
“Колись Міністерство внутрішніх справ заявляло, що скасувало один із внутрішніх наказів, яким встановлювалося 70 кількісних показників. Але цього замало, потрібні нові критерії та зміна системи оцінки”, – пояснює він.
Нині поліцію оцінюють по кількості розкритих злочинів та спрямованих до суду справ.
Це означає, що особа, яка можливо вчинила злочин, встановлена, однак її вина ще не доведена. А те, що ж буде далі з цією людиною: її засудять чи виправдають, – жодним чином не впливає на роботу правоохоронців.
“Якщо б правоохоронців оцінювали по кількості засуджених осіб, то можливо б вони не “гребли” на вулиці усіх, бо усвідомлювали б, що вину цієї людини у суді довести не зможуть”, – говорить експерт.
У випадках, коли затриману особу виправдовують, відповідальності за її незаконне затримання ніхто не понесе.
В Україні немає жодного вироку суду в справах незаконного затримання правоохоронцями.
Власне тому вони нині без остраху йдуть на такі порушення.
ЩО НА ЦЕ КАЖУТЬ У ПОЛІЦІЇ?
У Департаменті протидії наркозлочинності НПУ таку статистику та тенденції у сфері організації протидії кримінальним правопорушенням, пов’язаних із обігом наркотиків, пояснюють реорганізаційними змінами у роботі спеціалізованих структурних підрозділів колишнього МВС.
У 2014-му році наркозлочинами займалось Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків та відповідні управління та відділи в областях (штат майже 2500 осіб).
У 2015-му році кількість працівників скоротили до майже тисячі.
У жовтні 2015-го було створено Департамент протидії наркозлочинності як міжрегіональний територіальний орган Нацполіції зі штатною чисельністю 600 одиниць.
Автоматично відділи та управління в кожній області були ліквідовані, натомість створили 10 управлінь з обслуговування областей та м. Києва, які підпорядковувалися безпосередньо Департаменту.
Повноцінна оперативно-службова діяльність Департаменту почалася лише в другому півріччі 2016 року. Саме тоді він перестав існувати як міжрегіональний територіальний орган, а повернувся в структуру кримінального блоку Національної поліції.
Крім того, у кожній області знову були створені управління протидії наркозлочинності.
Також у Нацполіції стверджують, що “зміщення акцентів” у роботі правоохоронців було пов’язане із неможливістю проводити “оперативні закупки”. Адже у такий спосіб найефективніше “брати на гарячому” збувачів. Спецнаказ, який “розв’язав руки” правоохоронцям, набув чинності лише в березні 2017-го.
Також “УП. Життя” в департаменті повідомили, що нині змінюється і характер наркозлочинності: для збуту наркозасобів правопорушники використовують безконтактні методи передачі протиправного товару. Йдеться про “закладчиків”. Якщо під час документування не були проведені необхідні процесуальні дії, то злочин кваліфікують за ст. 309 КК, а не за 307-ою.
У поліції також прокоментували ситуацію із запитами до медзакладів, які надають послуги ЗТП. Виявилося, що нині чинною залишається “Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини”, затверджена ще у 1997 році.
У січні 2016 року Нацполіція виступила з ініціативою здійснювати обмін інформацією з Міністерством охорони здоров’я України лише в частині статистичного обліку загальної кількості осіб, що допускають немедичне вживання психоактивних сполук.
Попри це, у поліції розповідають про один випадок порушення законодавства під час складання працівниками поліції Закарпатської області запиту до обласного наркодиспансеру.
У результаті причетних притягнуто до дисциплінарної відповідальності, адже прокуратура під час перевірки не встановила складу злочину в діях цих працівників.
Натомість у департаменті повідомляють про факти порушення правил обігу підконтрольних лікарських засобів у закладах, де впроваджена ЗПТ. З початку 2016-го року зафіксовано 44 факти, розпочато кримінальні провадження стосовно 40 осіб, які брали участь у ЗПТ, та 4 медичних працівників.
Також у 2017-му на Одещині поліція задокументувала факт незаконного надання наркозалежним особам наркотичних лікарських засобів приватним медцентром з послугами ЗПТ.
У закладі вилучили близько 19 тисяч доз необлікованих лікарських засобів із вмістом синтетичних опіатів – метадону та бупренорфіну.
ЯК ЛІКУЮТЬ НАРКОЗАЛЕЖНИХ?
Одним зі способів лікування наркозалежності є замісна підтримувальна терапія (ЗПТ).
Вона передбачає вживання медикаментів, які допомагають позбавитися синдрому відміни (“ломки” – ред.), дозволяють відмовитися від нелегальних наркотиків і покращити стан здоров’я.
Станом на 1 травня 2017 року ЗПТ отримують 9604 громадян.
В Україні для ЗПТ використовують дві дієві речовини: метадон та бупренорфін. Їх вживають винятково перорально, препарати не містять шкідливих домішок і видаються дозовано.
Наркотичні засоби, які використовуються для проведення ЗПТ, закуплені за кошти державного бюджету або кошти гранту Глобального Фонду для боротьби з туберкульозом, СНІДом та малярією.
Препарати розподіляються Міністерством охорони здоров’я між адміністративно-територіальними одиницями на підставі щорічних заявок керівників структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних та міських державних адміністрацій.
Рішення про початок ЗПТ, препарат для її здійснення та його дозу приймає лікар-нарколог на підставі діагнозу залежності від опіоїдів згідно з МКХ-10 (міжнародної класифікації хвороб – ред.), йдеться у наказі МОН “Про затвердження Порядку проведення замісної підтримувальної терапії хворих з опіоїдною залежністю”.
Сайти ЗПТ – це не завжди безпечно для наркозалежного.
Серед найчастіших порушень, які фіксують у звіті Експертного центру з прав людини, є: безпідставні перевірки діяльності закладів охорони здоров’я, задіяних до впровадження ЗПТ, незаконне затримання наркозалежних пацієнтів програм замісної терапії, обшуки та перевірка їх на причетність до незаконного обігу наркотиків без наявних на те підстав, примушення до передачі лікарями до органів поліції медичної інформації про наркозалежних, які проходять у них лікування.
“Нещодавно прийшов запит із поліції, офіційний документ. Пишуть: дайте нам списки людей, які у вас перебувають на обліку, ми ж маємо проводити з ними профілактичну роботу”, – розповідає керівник Черкаського обласного наркодиспансеру Анатолій Борозенець.
“м. Слов’янськ, звернулась група пацієнтів зі скаргою на те, що поліція забрала 70 чоловік з сайту ЗТ“.
“м. Маріуполь, у нас з сайту ЗТ співробітники поліції забрали пацієнта до райвідділу, його там утримують більше як 3 години без пред’явлення обвинувачень. Як бути?“, – це приклади зафіксовані Національною гарячою лінією з питань замісної підтримуючої терапії.
Попри аналіз даних, статистики вчинених правоохоронцями злочинів стосовно наркозалежних ані Експертний центр з прав людини, ані Національний превентивний механізм не ведуть.
Кажуть: дуже складно напрацювати систему та фільтрувати правопорушення.
“Складно пояснити, чи були правопорушення виправданими, чи ні.
Наприклад, якщо йдеться про застосування спецзасобів. Тут багато нюансів: як дізнатися, що поліцейський правомірно їх застосовував, чи не провокував його наркозалежний, розумієте?” – пояснює координатор Моніторингової кампанії “Поліція під контролем”, експерт Асоціації українських моніторів дотримання прав людини Сергій Перникоза.
В контексті прав людини одним із найчастіших порушень стосовно наркозалежних є відсутність доступу до ЗТП людей, які потрапили в колонії (визнані судом винні).
Адже законодавство передбачає надання замісної терапії лише тим, які перебувають в СІЗО та ІТТ, тобто до вироку. Та й навіть ця процедура реалізована лише в Сумах, стверджує експерт.
Тому часто відсутність ЗТП “на руку” правоохоронцям. Адже у стані “ломки” наркозалежний легко надасть усю необхідну інформацію:
“У Суворовському райвідділі (місто Одеса – ред..), бачу, як у кайданках виводять наркомана, а він вже в такому стані, що страшно дивитись.
Запитую: “Чому він у наручниках, він що втече від вас? Гляньте, в якому він стані”.
Поспілкувався із ним, виявилось, що його вже у п’ятий райвідділ привезли і він скрізь явку з повинною написав. Цілий день його по райвідділах возять і показники собі напрацьовують“, – приклад із дослідження “Права людини за зачиненими дверима”, яке проводилося у 2015 році.
Окрім цього фіксують і факти жорстокого поводження із наркозалежними:
“Пацієнта щойно випустили з райвідділу, він весь у крові, знепритомнів, викликали швидку допомогу, прийде до тями, зателефонує”;
“Я щойно розмовляла з мамою пацієнта, він не може “стати на ноги”, згадав що його били ногами в область серця, а потім відливали водою, коли він знепритомнів”.
17 січня 2014 року наркозалежний донеччанин звернувся до Уповноваженого з прав людини із заявою про те, що в приміщенні Ленінського РВ оперативний працівник наніс йому тілесні ушкодження.
Попри сильний біль та втрату свідомості потерпілому не надали медичну допомогу, змушували підписувати документи, й відпустили додому лише пізно ввечері.
У такий спосіб працівники міліції сфальсифікували проти нього справу, пов’язану із незаконним обігом наркотиків, змусили підписати зізнання.
У закладі охорони здоров’я йому було встановлено діагноз: закрита травма грудної клітки, перелом X ребра справа, травматичний пневмоторакс справа, проведено хірургічне втручання.
Натомість випадків покарання правоохоронців за порушення прав наркозалежних в Україні обидва експерти не пригадують.
“Зафіксувати такі порушення проблемно. Якщо поліцейському пред’явити, що він не викликав швидку для наркозалежного, який був у стані абстинентного синдрому, то він може просто сказати, що людина поводила себе нормально і звідки він міг знати, що вона наркозалежна”, – пояснює Сергій.
ЧИ Є ВИХІД?
Навіть за незаконне затримання в деяких країнах для правоохоронців передбачене покарання.
В Україні ж – жодного вироку.
Щоб змінити підхід та ставлення поліції у роботі з наркозалежними необхідно впроваджувати нові показники їхньої роботи, систему оцінки і підвищувати відповідальність за незаконні дії, кажуть фахівці.
Нині команда Експертного центру з прав людини працює за ще одним напрямком – CommunityPolicing. Йдеться про забезпечення безпеки наркозалежних в громадах спільними зусиллями людей, які там живуть, і поліції.
“На Заході вже давно відійшли від репресивних підходів,там не вбачають ефективним саджати залежних у в’язниці й тримати чим довше. Бо такий підхід взагалі не вирішує проблему.
Це навіть економічно не доцільно, я вже мовчу про дотримання прав людини”, – говорить голова правління ГО “Експертний центр з прав людини” Юрій Бєлоусов.
За гратами наркозалежні лише набираються нового кримінального досвіду, виходять на волю і повертаються до “старого”.
Для того, щоб уникнути негативних циклічних процесів необхідно працювати над адаптацією наркозалежних у громадах.
Для прикладу експерт наводить досвід США. Там функціонує чимало програм на рівні громади, які дають вибір: в’язниця – програма реабілітації.
Наркозалежні працюють із психологами, наркологами, їх залучають до робіт на користь громади.
“Людину максимально виводять із залежності – з одного боку, а з іншого – замінюють потребу пошуку наркотику корисними видами діяльності. Такі програми є більш ефективними. На жаль, поки в Україні їх майже немає”, – коментує Бєлоусов.
“Один із лікарів-наркологів мені говорив: “Нині медицина без проблем може вивести із фізичної залежності від наркотика, це не складно. Складно побороти психологічну”, – додає експерт.
А тут вже справа за реабілітаційними центрами, зокрема й релігійного спрямування.
Частина цих закладів працює на зміщення акцентів із заборонених речовин.
Однак, є й центри, які під приводом лікування використовують рабську працю.
У березні цього року на Чернігівщині СБУ з Генпрокуратурою викрили групу злочинців, які тримали в полоні та катували понад 200 наркозалежних людей. Діяли вони під прикриттям центру з реабілітації наркозалежних.
“Саме тому потрібно робити акцент на інтеграцію наркозалежних у громаду, адже центри допомагають позбавитися фізичної залежності, однак вони не дають альтернативної діяльності”, – говорить Бєлоусов.
“Хороший приклад – це програма ЗПТ. Вона не позбавляє залежності в класичному розумінні, але завдяки терапії зникає необхідність шукати гроші на наркотики”.
Окрім інтеграції наркозалежного в громади потрібно ініціювати суспільну дискусію на тему: наркоманія – це злочин чи хвороба?
Монітор Сергій Перникоза стверджує, що нині попри те, що залежність визначають як хворобу, у суспільстві до цього явища ставляться, як до злочину.
“Потрібна також певна лібералізація законодавства. Йдеться про зняття кримінальної відповідальності зі споживачів наркотиків.
Виникла така цікава ситуація: алкоголь та тютюн, які також викликають залежність, купувати можна, а наркотик – ні”, – обурюється експерт.
На його думку, наявність відповідальності не стільки зупиняє людей перед наркотиками, стільки дозволяє правоохоронцям застосовувати репресивні заходи щодо цієї категорії населення.
Змінити ситуацію можна лише підійшовши до вирішення комплексно, а не завершити усе на переписуванні нормативних документів.
Окрім цього, спрямувати сили на врегулювання стосунків між наркозалежними, громадою та поліцією має держава.
Кабінет Міністрів ще у 2013 році схвалив Стратегію державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року.
Документ передбачає профілактику наркозалежності та запобігання незаконному вживанню наркотиків, подолання стигматизації та забезпечення захисту прав осіб, хворих на наркоманію, лікування та реабілітацію, удосконалення системи контролю за обігом наркотиків тощо.
Та й перелік заходів для реалізації цих завдань чималий: проведення моніторингів, круглих столів, навчань, розробку нових ліків для ЗТП, об’єктивне інформування про наркотичну ситуацію в країні для вирішення цілої низки означених завдань тощо.
Однак дієвість Стратегії розвінчують автори аналітичного звіту “Дотримання прав вразливих груп населення у діяльності правоохоронних органів“.
Вони стверджують, що на практиці заходи, визначені Стратегією, не виконуються. Проблеми, пов’язані зі вживанням наркотиків, розв’язуються виключно силовими методами.
“Стратегія, як документ, хороша. Вона розроблялась із залученням міжнародних експертів.
Але на її виконання Уряд має щорічно ухвалювати план заходів, передбачати джерела фінансування на їх реалізацію. І тут повний провал”, – говорить голова правління ГО “Експертний центр з прав людини”.
ДЕ ШУКАТИ ПІДТРИМКИ?
Якщо стосунки із правоохоронцями не склалися, то про це в жодному разі не можна мовчати, кажуть експерти.
“Якби дико це не звучало, але в разі порушення ваших прав не слід забувати про гарячу лінію поліції (0-800-50-02-02) та прокуратури ( 800 507 001, телефон довіри: (044) 200-79-87).
Ефект від цього може бути мінімальний, але повідомляти про проблему потрібно і в ці структури. Часто беззаконня не покривається кимось із верху, а просто виникає через те, що люди мовчать”, – пояснює монітор Сергій Перникоза.
Додає, що найдієвіший метод – це медійний розголос, адже кожна, навіть найважча справа, у такому випадку просувається в рази легше.
Окрім того в Україні підтримку наркорзалежним надають громадські організації, благодійні фонди та державні установи.
Фонд “Надія та Довіра” створений в 2008-му році, як організація батьків та родичів споживачів ін’єкційних наркотиків та пацієнтів ЗПТ (СІН/ЗПТ).
У 2009 почав діяти “телефон довіри з питань ЗПТ”. З 1 липня 2015 він функціонує як Національна гаряча лінія з питань наркозалежності та ЗПТ у форматі адвокаційно-консультаційної роботи (реагування SOS, стратегічні кейси, підтримка переселенців-пацієнтів ЗПТ): 0-800-507-727.
Юридичну підтримку наркозалежним надає і Харківська правозахисна група.
“Нині у нас є кілька справ про порушення прав наркозалежних правоохоронцями, які дійшли до Європейського суду. Поки не має рішення, про ці випадки складно говорити”, – говорить керівник громадської приймальні групи Людмила Клочко.
За рік до них звертається по кілька десятків осіб, які заявили про порушення їхніх прав поліцією.
Випадки бувають різні: і затримання школярів правоохоронцями, і відсутність доступу до ЗТП тощо.
“Наркозалежним катування не потрібні”, – відповідає на питання: чи були скарги про застосування фізичного впливу. – “Якщо людині не давати дозу, то вона стає дуже “слухняною”. У такому стані здають усіх, кого можуть пригадати”.
Деякі зміни у стосунках “поліція-наркозалежний” у правозахисній групі все ж помітили. Змінився порядок наркоконтролю: не б’ють підлітків, що було раніше, не погрожують, зменшилась кількість масових затримань.
У разі порушення прав, наркозалежні можуть звернутися до ХПГ: тел. (057) 700 62 81, тел./факс (057) 700 67 72. Поштова адреса: 61002, Харків-2, а/с 10397. Також на сайті є електронна форма для звернення.
В регіонах також можна знайти підтримку в громадських організаціях, фондах та центрах, які працюють із цією вразливою категорією населення.
У мережі є довідник реабілітаційних центрів “Допомога наркозалежним в Україні“. У ньому є вказані назви, адреси та контакти таких організацій.
Світлана Спасібіна
