Анатолій Матіос. Головний військовий прокурор
17.07.2017
Не має політичних амбіцій, проте збирається потрапити до історії країни – так Головний військовий прокурор Анатолій Матіос бачить своє професійне майбутнє.
В інтерв’ю кореспонденту ТСН Дар’ї Счастливій прокурор розповів, чому воліє закривати дані в деклараціях підлеглих, який має стосунок до нашумілих справ проти колег та скільки йому пропонували хабаря за закриття кримінального провадження.
Про роботу та амбіції
– Ви колись хотіли опинитись у кріслі головного військового прокурора?
– Точно ніхто ніколи не знав, що в нас поновляться військові прокуратури, і точно ніхто не знав, а я тим більше не уявляв, що стану військовим прокурором. Але я військовий. Ще у 2008 році я був переведений до СБУ, отримав військове звання та дослужився там до генерала.
ВІЙСЬКОВІ СУДИ БУЛИ ПОТРІБНІ ЩЕ ВЧОРА
– Питання про вбивства, мародерства та небойові втрати на фронті. Що з цим робить військова прокуратура?
– Я не готувався до цього питання, але статистика сумна. Військова прокуратура відкриває кримінальні провадження, розслідує. Немає у нас повноважень на підтримання дисципліни, немає у нас повноважень на усунення причин і умов, які сприяють скоєнню злочинів. Це все відповідальність військового командування. Військовий прокурор – це статист після. Раніше військова прокуратура мала повноваження впливати на процеси до. І на моє переконання, у військовий час все, що пов’язано з військово-оборонним комплексом, держава повинна мати інструмент упередження, а не бігу за потягом, який вже пішов. Невідворотність покарання, жорстка дисципліна і у питаннях пиятики і в інших – це було б дуже доречно. І ми вносили законопроект, але під куполом Ради опікуються всіма питаннями, але не цим.
– Вводити військовий трибунал?
– Військовий трибунал – це остання міра, вже після слідства і суду. А я кажу про запобіжники, які б не давали таким ситуаціям виникати. Якщо людину покарати штрафом чи гауптвахтою – це легше, ніж на декілька років саджати.
– Зараз немає такого закону?
– Є, але він не діє, оскільки прокурор не може проводити перевірки забезпечення військ, дотримання норми постачання, і тому подібне.
Внаслідок великого бажання реформування з боку людей, які не розумілися, а дехто й вищої освіти не мав, побачивши на вулиці війну, з переляку створили військову прокуратуру. Дякувати, підтримав президент, який за сім днів фактично створив. Верховна Рада з переляку проголосувала, бо розуміли, що війна не закінчиться, треба якось хоч масу озброєного народу, яка складає майже 500 тисяч, тримати у якійсь дисципліні. Але при цьому всьому військову прокуратуру ввели у позбавлення так званого загального нагляду. Тобто, якщо в нас є оборонне замовлення і невиконання в строки, ми не можемо нічого перевірити.
ЧИ СТАЛО КРАЩЕ ВІД СКАСУВАННЯ «ЗАГАЛЬНОГО НАГЛЯДУ» ПРОКУРАТУРИ?
– Ви за те, щоби закривали декларації військових прокурорів. Начебто це шкодить їхньому здоров’ю, життю та безпеці. Дійсно так вважаєте? А чи не сприятиме це незаконному збагаченню?
– Ви намішали все в одну діжку. Це не позбавлення обов’язку, не відмова від електронного декларування. Це закриття від публічного доступу. У нас у державі більше 160 відкритих реєстрів. Ніхто б не здогадався, що в мене донька, якщо б я не вніс її в декларацію. Тепер, забиваючи в реєстри прізвище й ім’я дитини, можна дізнатись, де вона проживає, що на ній зареєстровано, де працює. Там не всі військові прокурори. Військових прокурорів 670 чоловік. Я виніс постанову, абсолютно обґрунтовано про заборону публікації відносно 72 військових прокурорів, які в тому числі розслідують підрив Шаповала. У нас війна, люди добрі, нащо, аби можна було тиснути на людину?
– Все ж суспільство цим обурене.
– Поставте це питання на референдум. Я переконаний, що родинам цих 72 прокурорів загрожує небезпека. В них самих є зброя, а от в їхніх рідних – немає. При цьому НАЗК має доступ до їхніх декларацій, завади їх перевірці немає. Але той, хто розслідує справи і дає санкції на всі ці дії, має бути убезпечений.
– Давайте поговоримо про колишнього прокурора АТО Кулика.
– Його нагородив президент на День Конституції.
– Мені цікава ваша думка. Його звільнили з посади у військовій прокуратурі, а Луценко призначив його заступником керівника Департаменту з міжнародного співробітництва. Що ви скажете, за що?
– У кожному органі за кадри, за призначення, за оцінку роботи підлеглих несе відповідальність керівник. Я не є кадровим підрозділом. Право генпрокурора оцінити ту чи іншу діяльність прокурора. Луценко дуже добре сказав: “Мені немає значення, якого кольору кішка, головне, аби приносила мишей”. Але я вам скажу, моральні засади людини, про яку ви говорите, є нікчемними. Професіоналізм – він достатньо грамотна людина. Один з небагатьох, хто дуже грамотний. Але грамотність та порядність – не слова-синоніми.
– І як ви ставитесь до того, що у вашому відомстві працюють “нікчемні люди”, але професіонали?
– Як я можу підтримувати “нікчему”? Я не можу підтримувати цього.
– Ви лобіювали призначення Кулика? Як його було призначено?
– У 2014 році, коли було створено військову прокуратуру, було сформовано штат, його треба було заповнити. В зону АТО їхали лише за власним рапортом, за власним бажанням, тому що більшість людей мали ті чи інші перестороги. Кулик на той момент написав рапорт, що він добровільно їде в зону АТО простим слідчим. Він мав право не піти, бо має чотирьох дітей, але він пішов за власним бажанням.
КОСТЯНТИН КУЛИК: МОЖЕ І В УКРАЇНІ СТВОРИТИ “АНТИКОРУПЦІЙНІ” СІЗО ТА В’ЯЗНИЦІ?
– Це правда, що ви давно з ним знайомі, і з його родиною?
– Я його побачив вперше у липні 2014 року, коли він прийшов з рапортом про прийняття на військову службу.
– Кулик був знайомий з керівником “Оплоту” Жиліним. Вони куми. Як ви до цього поставилися, коли його приймали у військову прокуратуру?
– Він написав всі ці дані, перевіряла внутрішня безпека – вони приймають рішення перед призначенням і дають згоду. Я завжди працюю з колективом, який є, я нікого за собою не воджу.
– Це для вас не стало якоюсь пересторогою?
– Руслана Онищенка, який п’ять разів судимий,
Ще один свідок на суді у справі “Торнадо” заявила про зґвалтування
взяли в батальйон “Торнадо”. Час такий був. Не було часу дуже сильно розбиратись. Час та відстань ставлять все на свої місця. А дія людини дає уявлення про те, хто є хто.
– 100 мільйонів для Кацуби – чи це не замало?
– Я не закінчував це провадження і не підписував з ним угоду. Обставин його свідчень не знаю.
– Але ви вели його справу цілий рік…
– Тут тонкі речі. Ми його справу розслідували, закінчили розслідування, і на стадії ознайомлення з матеріалами кримінальне провадження я передав в інший підрозділ Генеральної прокуратури. До заключення угоди з Кацубою я відношення не мав, і я впевнений, що він мав або сплатити значно більшу суму, або предстати перед судом.
– Але він відкупився…
– Не так, я не знаю обставин справи. Можливо, він дав безцінні покази, які виллються у подання восени у Верховну Раду.
ПРО ІНІЦІАТИВУ ГЕНПРОКУРОРА ТА ПІДСЛІДНІСТЬ НАБУ
– Які в вас стосунки з Луценком, добрі?
– Він дуже відрізняється від всіх інших генеральних прокурорів.
– Чим? Відсутністю юридичної освіти?
– Це звичайна теза, яку крайніми днями вживають всі, по кому він вносить подання до Верховної Ради. Я його поважаю, він людина дії. Я поважаю й колишніх генпрокурорів, але зараз говоримо про Луценка. Інколи ми досить гостро дискутуємо, але це робота.
От що мені подобається у Луценку, коли я йому сказав, що мені пропонували хабаря, то в сусідньому кабінеті той, хто хотів мені його дати, був затриманий. В сусідньому кабінеті з моїм робочим.
– Який хабар був?
– 25 тисяч доларів за те, щоби закрити кримінальне провадження. Прийшли через мого помічника, помічник доповів, ми зареєстрували провадження і його затримали. Зараз справа вже в суді. І таких випадків дуже багато.
– Давайте поговоримо про політику.
– В мене немає політики. Якщо я б хоч на йоту хотів бути політиком, то вже б здався в якусь чергову фейкову політичну силу.
– А вам пропонували?
– Ні. Не пропонують тому, де точно знають відповідь. Я не політик.
– В вас є політичні амбіції?
– Амбіції в мене є, але не політичні.
– Яка для вас вершина? Голова Державного бюро розслідувань чи може президент України?
– Голова ДБР – це ще не вершина, а в президенти не збираюсь.
– Прем’єр-міністр? Міністр оборони?
– Де я і де міністр оборони? Питання в тому, чи вистачає в тебе знань керувати тим чи іншим процесом. В мене не вершина (голова ДБР – прим.ред.), а початок того, що може увійти в історію. Створення нового державного органу – це те, де ти завжди перший. Я точно знаю, що з Божою допомогою та з тими людьми, які є, це можна побудувати за аналогом найкращих світових практик.
– В одному інтерв’ю ви сказали, що вмієте дихати проти вітру. Що це означає?
– Я вмію сказати ні, я можу дозволити собі бути самим собою, є речі, через які я не переступлю – в першу чергу, це честь і гордість фамілії.
– А президенту казали “ні”?
– Так.
– З приводу чого?
– Точно не скажу, це робочі моменти.
Про родину та будинок
– Ви у цьому будинку щось добудували, чи в’їхали у все готове?
– Це орендований будинок, оплачується з коштів моєї дружини. Моя дружина, всім відомо, 25 років вирощує хліб, все це вказано в декларації. Весь інтер’єр – це все жіноча робота, я до цього має самий опосередкований стосунок, як споживач.
– А що ви любите їсти?
– Я є звичайний споживач смачної їжі. Маю схильність до повноти, тому мене постійно дружина обмежує в їжі. Завантажує холодильник продуктами, від яких неможливо погладшати. А я страшено люблю вареники, люблю мамалигу, банош. Мій рекорд – це 56 вареників за один раз. Мама зрідка готує, бо вже літня людина, а я люблю коли вона таке робить, бо це такі спогади з дитинства.
– Дружина що змушує їсти?
– Зранку – кашка, ввечері – суп. Якщо на роботі не нахапався чогось більш суттєвого, то в такому режимі. Сосиски, яєчня, каша.
– Яка в вас гріховна насолода, від чого не можете відмовитись?
– Такого в мене немає, але якщо є велике бажання, можу потай з’їсти півкіло шоколаду. Люблю шоколад. Це мені допомагає від стресу, коли з’їм солодкого, трохи відпускає.
– А вдома є якась схованка з шоколадом?
– Немає, від дружини тут нічого неможливо приховати.
– Дружина в одному інтерв’ю назвала вас “ковдрочкою”…
– “Плєдіком”. Бо я приходжу і ховаюся вдома. Я настільки вичавлений приїжджаю з роботи, що я не хочу нічого, це великий “біч” для родини, але так є. Та завдяки стосункам, які в нас є, що в нас дружна й дуже велика родина, я відчуваю себе щасливим.
– Між вами та дружиною колись ставали грошові питання через те, що вона дуже забезпечена людина?
– Я ж не грошах одружувався, а на людині. Я одружився 7 листопада 2014 року перед тим, як їхати черговий раз в АТО.
– У вас був довгий роман, ви довго не одружувались.
– Довгий і важкий. У кожної людини є свої страхи і фобії. Для мене було складним рішення, чи одружуватись, особливо за таких обставин, коли вона може дозволити собі майже все.
– Де вчаться ваші діти?
– Мій син – комп’ютерник, він закінчив КПІ і після того на магістратуру поїхав за кордон, щоб стати фахівцем, підвищити кваліфікацію.
– Ви розумієте, що він може не повернутись?
– Таке неможливо. Він українець, непевно, більше ніж я. Він зараз як фрілансер робить для однієї компанії, яка розробляє електронний документообіг для державних компаній. Я його туди не відправляв, він сам направив своє резюме і вони з ним заключили контракт.
– А хто сплачує навчання вашого сина?
– Дружина.
Про хобі та друзів
– Які в вас захоплення. Ви малюєте, може музикою займаєтесь?
– В дитинстві я ходив і до художньої школи, і до музичної школи, потім до музичного училища. Малював картини, в нас висить картина, яку я малював ще в армії. Але зараз в мене єдине хобі – це шахи. Граю у швидкі шахи у додатку на телефоні з партнерами зі всього світу, оскільки в родині в шахи ніхто не грає окрім сина, а він рідко буває.
– Ви більше виграєте чи програєте?
– Хочу дійти до майстра спорту, але поки що мені це не вдається. Граю на притомному рівні.
– А з кимось з політиків граєте?
– Я маю одного досить серйозного опонента – люблю грати в шахи з Віталієм Ковальчуком (перший заступник голови Адміністрації президента – прим.ред.). Дуже шикарно грає в шахи Борис Ложкін (екс-глава АП, секретар Національної інвестиційної ради – прим.ред.)
– А вони приходять до вас, чи ви граєте десь?
– Ковальчук був у мене, з Ложкіним грали у Адміністрації президента. Була темна ніч, і ми сиділи й думали, як вийти з однієї ситуації. Вийшли. Шахи відволікли, і дали подивитись на ситуацію незамуленим оком.
– Хто ще є вашим другом з політиків чи чиновників?
– Про дружбу можна говорити лише тоді, коли ти вже не в кріслі. Поки ти в кріслі, це все ж ті чи інші інтереси, ті чи інші обставини.
– В яких країнах ви любите бувати?
– Азія. Я з тої території, де менше всього було Радянського Союзу. Ми з Буковини це майже Австро-Угорщина, ми в Європі були, коли ще тут нічого такого не було.
– Що ви любите читати?
– Раніше любив читати Пелєвіна, все, що пов’язано з Лук’яненком, Айзека Азімова. А тепер я читаю мемуари політиків. Зараз читаю спогади Черчилля, і маю сказати, що все одне до одного, тільки замість гаджетів – телеграф.
– Телевізор в вашому житті є?
– Чого я так мало сплю, я приходжу додому і, щоб відволіктися, я дивлюся те, що мені подобається. Останнє, що я подивився – це серіал “Табу” з Томом Харді. Шикарний. Я передивився від всіх сезонів “Гри престолів” до “Карткового будинку”. Ми любимо Вуді Алена. Всі його фільми для нас – це найулюбленіші. Люблю Бессона. Я завжди кажу, що я – “П’ятий елемент”, бо я завжди плачу від війни, фігурально звісно.
– Де ви робили своє татуювання?
– У Києві. Майстер Іллюша – феноменальний. Він геть зататуйований аж до шиї. Я довго вибирав татуювання і зробив його минулого року.
– А чому ви вирішили його зробити?
– В мене гарний біцепс. Сова – мудра істота, полює в ночі, а “Пугу-пугу, козак з лугу” – це таке гасло всіх українських козаків Запорізької Січі. Я не великий козак, оселедця не маю, але це був свідомий вибір. Всіх пацюків та тих, хто щось точить, поїдає сова. Я вивчав питання. В мене навіть є книжки по криміналістиці, аби в тату не було жодної деталі, яку можна було б трактувати контраверсійно, як приналежність до якогось напівкримінального світу.
– Скільки коштувало?
– 200 доларів. Протягом 7 годин набивали.
– Ще буде татуювання?
– Ні, точно ні.
– А що мама сказала, коли побачила?
– Мама нічого не каже, коли їй щось не подобається.
