Провалити створення ДБР: cui bono?

11.07.2017

Сui bono (з латинської “кому вигідно“) – відомий римський оратор Цицерон розглядав події, що відбувалися в соціумі й політиці, виходячи із запитання: кому це вигідно? Під час виступу в якості захисника на одному судовому процесі він привселюдно виголосив ці слова, які стали крилатими.

В Україні триває реформа правоохоронних органів. Одним з важливих елементів є створення нових чи оновлених інституцій, які покликані забезпечувати обвинувачення громадян у правопорушеннях.

Як відомо, ще з часів Цицерона, а то й раніше, правоохоронна система складається з трьох основних елементів: обвинувачення, захисту й суду.

Метою реформи інституцій обвинувачення (хай це словосполучення буде новелою) є, якщо хочете, своєрідна децентралізація. Треба розподілити повноваження так, щоб відійти від надмірної їх концентрації в руках якоїсь однієї інституції. Це є практикою європейського демократичного співтовариства, куди прагнемо увійти.

Прокуратура, яка була монстром правоохоронної системи, внаслідок реформи стане карликом, що продовжить процесуальне керівництво та відстоюватиме звинувачення в судах.

І все.

Свої повноваження слідства, як і Служба безпеки, прокуратура має віддати новоствореному Державному бюро розслідувань. ДБР буде єдиним органом, що порушуватиме провадження і проводитиме досудове розслідування щодо високопосадовців.

За законом, керівника ДБР призначає Президент за поданням Кабінету Міністрів, подання якому, у свою чергу, надає спеціальна конкурсна комісія.

Закон давно ухвалений. Комісію створено. Але чомусь проведення конкурсу блокується урядом. Зокрема Міністерство охорони здоров’я якось довго, аж шість місяців, готувало порядок проведення тестування на поліграфі, що необхідно для обрання керівництва бюро. Прем’єр Володимир Гройсман так само довго не ставив свого підпису під постановою кабміну про цей порядок.

У цих діях уряду проглядається намагання загальмувати, а то й завалити створення ДБР.

Одразу постає цицеронівське кому це вигідно? (cui bono?)

Не зважаючи на загальне пожвавлення економіки, у голови уряду останнім часом проблеми, бо його реформи почали пробуксовувати. Вже пройшла половина поточного року, а з п’яти анонсованих головних реформ де-факто вдалось прийняти лише частинку від однієї. Маю на увазі проголосований один із пакету законів про медичну реформу у першому читанні.

Пенсійна реформа від прем’єра є такою лише за назвою. Хоча підняття пенсій це безумовно позитив для пенсіонерів. І то – єдиний позитив. Адже подальші заходи, які уряд запланував у цій царині – це просте подолання касового розриву Пенсійного фонду, а не реформа.

Освітня реформа в проекті наче й готова, та у зал Ради її поки не внесено.

Широка приватизація теж наче й готова в проекті, та чи можливо буде її реалізувати у разі прийняття? Для продажу майже тисячі держпідприємств потрібно залучити відповідальних інвесторів, яких поки немає.

Земельна реформа відкладена в довгу шухляду, з приводу чого вже є вердикт МВФ – траншу не давати.

Анонсовані реформи мали б бути прийнятими до осені. І про це мав би подбати той, хто їх анонсував. Бо з вересня почнеться бюджетний процес – і бажано станом на 15 число вже знати, які параметри у бюджет закладати. Скільки на нову реформовану медицину, скільки на нову освіту, скільки від приватизації, які економічні переваги, виражені в конкретних цифрах, дасть земельна реформа тощо.

Очевидно, що й цієї осені бюджетний процес буде сумбурним, непрозорим. Прийматимуть необхідні під нього закони швиденько, з колін, а сам бюджет ухвалюватимуть знову вночі.

В цьому контексті час від часу згадується ім’я генерального прокурора Юрія Луценка. Він робив заяву, що працюватиме на посаді очільника ГПУ до створення ДБР. Передасть залишки монстрівських повноважень прокуратури новому органу – та й піде. Так, іще потрусить якомога більше потенційних корупціонерів та обов’язково – без цього не піде, – доб’ється вироку суду по держзраді Януковича.

У царині антикорупційної боротьби Луценко вже має неабиякі результати. Відтак має зростаючий рейтинг. А перемога у суді над президентом-утікачем додасть йому ще балів. Тому й називають Луценка одним з можливих наступних прем’єр-міністрів.

Тож скидається на те, що діючому прем’єру Гройсману вигідне блокувати постання ДБР, щоб таким чином не створювати собі конкурента.

Хай краще Луценко якнайдовше працює в прокуратурі, для мене це безпечніше – міркує Володимир Борисович. Він розуміє, що не має річного імунітету, бо не звітував перед Верховною Радою навесні, і депутати не схвалювали його програму. Отже, у будь-який момент його можуть “попросити”.

Р.S. Усе викладене є моїм особистим припущенням, моїм баченням сучасної української політики у світлі старого як світ cui bono?

Володимир Манько, політичний експерт